"На допитах у КДБ вона демонстративно запалювала цигарку", — розповідає про художницю Аллу Горську її подруга Галина Севрук, 70 років.

Вони здружилися у клубі творчої молоді "Сучасник". 1959-го його організував 21-річний режисер Лесь Танюк. Саме почалася хрущовська відлига. У кімнаті N13 Жовтневого палацу над теперішнім майданом Незалежності збиралися ті, кого згодом назвуть шістдесятниками. Тоді Алла Горська й перейшла на українську — свідомо, в зрілому віці.

— Ми з Аллою й одеситкою Людою Семикіною були російськомовними, — каже Галина Севрук. — Алла взагалі не вчила в школі української. Їй довелося починати з алфавіту.

Уроки мови в майстерні Горської дівчатам давала журналістка Надія Світлична, філолог за фахом. Писали диктанти, вправи брали зі шкільного підручника. Алла й українською говорила з пітерським акцентом — у Ленінграді минуло дитинство художниці. Правозахисник Євген Сверстюк згадує, що до кінця життя звала його "Євґєном".

1964-го з Людмилою Семикіною та Галиною Севрук Горська створила в Київському університеті вітраж "Шевченко. Мати". Розгніваний поет однією рукою пригортав скривджену жінку-Україну, а у високо піднятій другій тримав книжку. Під ним рядки: "Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово". Вітраж знищили як ідейно ворожий. Далі — виключення зі Спілки художників. "Від нас вимагали каяття, а ми ніяк не могли зрозуміти, чому маємо бути б...ями", — писала про це художникові Опанасові Заливасі. Він сидів у Мордовії "за антирадянську агітацію та пропаганду". Їздила до нього в табір.

— Вигляд у неї був такий, ніби княгиня приїхала до свого маєтку і не може зайти, бо загубилися ключі, — згадував потім.

Рік перед тим Алла Горська з поетом Василем Симоненком і Лесем Танюком виявили поховання розстріляних НКВС на Лук"янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні.

Заявили про це до міської ради. Симоненка невдовзі побили, за місяць він помер. Літературознавець Михайлина Коцюбинська згадує, як відвідували з Горською його могилу на кладовищі в Черкасах:

— Нас уже засікли, бо відразу за нами туди приїхала якась машина. Звідти висіли "мистецтвознавці в цивільному" (безпомилково вгадуваний типаж!). Розташувалися неподалік не криючись. "Диви, нас фотографують", — голосно сказала Алла. Вийняла гребінець, зачесала свою білу кучму, ще й мене зачесала до ладу. "Тепер готово!" — і ми повернулися до наших "друзів", одверто позуючи.

Багатьох її справжніх друзів і знайомих заарештували 1965-го — у СРСР почали закручувати гайки. Горська надіслала заяву-протест прокуророві Української РСР. Її викликали в КДБ. Погрожували. Не зважала. Листувалася з політв"язнями, підтримувала їхні родини. Грошима теж. Якось за панно в колгоспі їй заплатили продуктами. Машина із цибулею, картоплею, капустою, огірками об"їхала весь Київ — Горська поділилася з друзями.

Від нас вимагали каяття, а ми ніяк не могли зрозуміти, чому маємо бути б...ями

На процес В"ячеслава Чорновола у Львові поїхала з групою киян. У суд їх не пускали, та Алла зуміла прорватися. А потім писала протести незаконного ведення процесу. У її квартирі на теперішній вул. Терещенківській у центрі Києва зустрічали звільнених із таборів правозахисників і вояків ОУН–УПА. Декотрі відсиділи по 25 років. Пішли чутки про якусь підпільну організацію, яку фінансують "з-за бугра". Одним із керівників називали Горську. За нею стежили демонстративно, під будинком вешталися "топтуни".

— Вы доиграетесь, еще не такое будет! — долинало до її вух у транспорті чи на вулиці.

Її чоловік Віктор Зарецький, також художник, спочатку підтримував дружину. Та згодом віддалився — головнішим для нього було мистецтво. Щоб уникнути переслідувань, обрав роль дивака-митця "з прибамбасами".

Уранці 28 листопада 1970-го Алла Горська поїхала до Василькова, неподалік Києва. Мала забрати в свого 69-річного свекра Івана Зарецького родинну реліквію — швейну машинку "Зінґер". Він переніс інфаркт, ходив із ціпком. Через чотири дні художницю знайшли мертвою в льосі. Тіло свекра виявили за 35 км — поблизу залізничної станції Фастів-2. Він лежав на колії з відрізаною потягом головою. Офіційний висновок прокуратури: Іван Зарецький з особистої неприязні "тупим важким предметом" убив невістку й наклав на себе руки.

— Свекор не міг її убити, — переконана Галина Севрук. — Він був старенький, лагідний. Це робила досвідчена група кадебістів — з переодяганням, виїздом на місце.

За кілька тижнів чоловікові Горської повернули в міліції частину особистих речей загиблих. Поцікавився, чи не страждала його дружина перед смертю.

— Убито одним ударом, профессионально! — відповів офіцер.

На Берковецький цвинтар у Києві, де її ховали, оточили кадебісти. Зібралося кілька тисяч людей. Поет Василь Стус усю панахиду простояв на колінах. Потім прочитав свій вірш:

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай — червону тінь калини

на чорних водах — тінь її шукай...

Нині на могилі стоїть пам"ятник: три прямокутні колони із чорних просмалених дощок, а між ними чаша.

— Справа про загибель моєї мами й досі зберігається в прокуратурі, хоча за всіма законами її мали знищити через 15 років, — розповідає Олексій Зарецький, 56 років, син Алли Горської. — Сказали, що "завалялася". Коли десь на початку 1990-х я звернувся до прокуратури, щоб дали з нею ознайомитися, — відмовили. Відбулися відпискою. А тодішній керівник СБУ Євген Марчук взагалі не відповів на моє звернення. Тоді ж зі справи в архіві Служби безпеки вичистили деякі документи. Розповів на правах анонімності один зі співробітників. Пізніше я звертався до президентів Леоніда Кучми і Віктора Ющенка. Реакції жодної.

1929, 18 вересня — Алла Горська народилася у Ялті. Її батько, родом із міста Олександрія на Кіровоградщині, очолював там кіностудію. Мати працювала вихователькою у дитячих санаторіях. Коли родина 1933-го перебралася до Ленінграда — художником із костюмів

1943 — після зняття блокади евакуювалися з матір"ю до Алма-Ати, де працював батько. По звільненні Києва від німців переїжджають туди

1948 — вступила на живописний факультет Київського художнього інституту

1952 — вийшла заміж за на чотири роки старшого студента Віктора Зарецького. Через два роки народився син Олексій

1959–1964 — входить до клубу творчої молоді "Сучасник". Невдовзі почалися непорозуміння з батьком, уже керівником Одеської кіностудії. "Складності в їхніх стосунках з"явилися в середині 1960-х, — пише у спогадах син художниці. — Я, та й деякі наші знайомі шістдесятники, думаємо, що діда "накрутили" "добровільні" чи ще якісь "помічники" КДБ. Мати і бабуся були близькі. Може, далися взнаки дві блокадні ленінградські зими"

1968 — підписала "Лист-протест 139" на ім"я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна й Миколи Підгорного з вимогою припинити політичні переслідування

1968–1970 — працювала над оформленням меморіального комплексу "Молода гвардія" в місті Краснодон Луганської області

1970, 28 листопада — вбита у місті Васильків на Київщині

Найвизначніші роботи Алли Горської — картини "Прип"ять", "Пором", "Абетка", "Хлiб", портрети Тараса Шевченка, Анатоля Петрицького, Василя Симоненка, малюнки "Автопортрет", "Мати", "Село", мозаїчні композицiї в Донецьку та Краснодоні

×