"Адмірал Нахімов" пішов на дно за чотири кілометри від берега

Круїзний пароплав "Адмірал Нахімов" у свій останній рейс вийшов з Одеси ввечері 28 серпня 1986 року й узяв курс на грузинський порт Батумі. На борту — 1259 людей. 897 туристів з усього Радянського Союзу та 359 членів екіпажу. По закінченні круїзу 5 вересня судно мали відправити на злам. Але спочатку нібито збиралися передати кіностудії "Мосфільм" для зйомок фільму-катастрофи.

— Ми купили дві путівки, — згадує 57-річна Любов Дьячевська з Умані. У круїз тоді вирушила з чоловіком та 4-річним сином. — За дитину доплатили на борту. Щовечора була розважальна програма. Працювали три ресторани, кілька барів. Пасажири — переважно інтелігенція: лікарі, викладачі, інженери. Також багато прибалтів. 29 зранку були в Ялті. Потім направилися в Новоросійськ. Звідти 31 серпня о 22.00 мали пливти у Сочі. Але затрималися, бо чекали генерал-майора КДБ в Одеській області Крикунова. Він їхав із сім'єю — дружиною, донькою та внуком. Усі вони невдовзі загинули.

Пасажири лайнера розважалися. Хто дивився у кінотеатрі фільм "Я кохав вас більше за життя", хто відпочивав у барах "Варна" й "Рубін". У танцювальному залі розпочиналася дискотека. Під час виходу з порту Новоросійськ командуванню судна повідомили звідти, що з боку моря йде суховантаж "Петро Васьов". Він віз із Торонто близько 29 тис. т ячменю. Капітана суховантажу поінформували. Він мав пропустити туристів.

О 22.50, коли "Адмірал Нахімов" вийшов з акваторії порту Новоросійськ, його капітан Вадим Марков проінструктував помічника і, за словами очевидців, пішов у каюту генерала КДБ на вечерю. Та згодом у пояснювальній записці Марков напише, що попрямував у свою каюту: "Подивився в ілюмінатор, судна з правого боку не побачив, засунув штори і пішов мити руки. Потім сів читати роман".

Із круїзного судна кілька разів виходили на зв'язок із суховантажем. Звідти підтверджували, що пропустять туристів. Та капітан "Петра Васьова" Віктор Ткаченко вів своє судно повним ходом. Монітор системи автоматизованої радіолокаційної прокладки курсу показував, що кораблі мали розминутися. Але техніка дала збій — надто близько вони були один від одного. З "Адмірала Нахімова" вимагали, аби Марков підняв очі — його суховантаж ішов прямо на їхні вогні. Капітан спочатку дав команду збавити хід, потім "стоп машина" і "повний назад". Та судно з ячменем за інерцією несло вперед. 31 серпня 1986-го о 23.12 "Петро Васьов" увійшов у правий борт "Адмірала Нахімова". Утворилася пробоїна 10х8 м.

— Мати купила мені круїзну путівку, — розповідає 42-річна Олена Ньорба із Донецька. — Одну з найдешевших, тому моя каюта була внизу. Ми збиралися на танці. Я стояла на правому борту і бачила, як наближається корабель. Почула три гудки й подумала, якось надто близько. А потім був удар. Сильний, але м'який. Не як у фільмах показують, що раз і всі розлетілися. Одразу згасло світло.

Любов Дьячевська в момент зіткнення була в каюті:

— Дитина заснула. На палубах люди святкували. Я відчула удар, досить сильний. Одразу зникло світло. Визирнула у вікно і бачу, вантажне судно прямо в'їхало у правий бік. Ті, хто спав у каютах з того боку, після удару були мертві. Я встала з ліжка, намагалася знайти рятувальні жилети, але було темно. Пішла з дитиною на руках на вихід. Вода була під ногами. Не знаю, як тими темними коридорами вийшла нагору. Почала кричати, звала чоловіка. Він підбіг до мене.

Механік "Адмірала Нахімова" зумів запустити аварійне світло на 2 хв. Багатьом пасажирам це врятувало життя, бо змогли відшукати виходи з кают і коридорів. Капітан Марков наказав усім покинути лайнер. За 7 хв. судно пішло на дно. За 15 км від Новоросійська й за 4 км від берега.

— Люди почали віддирати рятувальні шлюпки. Але їх, видно, фарбували і не знімали, тому були добре приклеєні. Їх відбивали всім, що попало під руки. Ми стояли на палубі на руках з дитиною і не знали, що робити. У воду ми не стрибнули, а зайшли. Чоловік дитину посадив на плечі. Ми попливли. За нас у паніці почали чіплятися люди. Я пішла на дно. Як прийшла до тями, плавала по морю. Рятувальники потім пояснили, що не потонула через вибухи балонів із киснем. І мене потоком повітря викинуло наверх. Підібрали мене близько п'ятої ранку. Виловлювали молоді курсанти. Привезли на 34-й причал Новоросійського порту. Там я чекала на своїх.

Олена Ньорба згадує, що під час зіткнення на палубу і в воду вилилося багато фарби й мазуту:

— Я хотіла пригнути за борт. Схопилася руками, але вони сковзали. Так і пішла з кораблем. У воді почалася боротьба за життя. Мене витягли двоє хлопців. Вони пливли на чомусь схожому на величезне колесо. Потім почало крутити сухогруз. Ми руками почали веслувати, щоб нас не передавило. Пересіли на рятувальну шлюпку. Забрали нас через годин п'ять, як світало. Підійшли військові катери. Брали спочатку дітей і жінок. Чоловіків, які намагалися залізти на катери, команда скидала: "Спочатку жінки і діти!".

Першим на місце катастрофи прибув лоцманський катер ЛК-90. Він прийняв на свій борт 118 людей. Суховантаж теж намагався повільним ходом підійти до місця трагедії, щоб забрати людей. Далі його зупинили та спустили на воду рятувальну шлюпку і катер. Підняли з води 36.

— Час від часу підходили катери з врятованими. Дивлюся, чоловік іде без дитини. Почала кричати. Далі нічого не пам'ятаю, — плаче Любов Дьячевська. — Працівники готелю, де нас оселили, носилися з нами, як із дітьми. І годували, і одягали, і плакали з нами. Ходила на впізнання: дитину мою тралом в останній день зачепили. Чоловік розповідав, що люди чіплялися за них, і вони пішли на дно. Коли прийшов до тями, сина не було. До Одеси дісталися літаком. Я була в чужих капцях і сукні, на три розміри більшій. Двоє прямо в аеропорту схопили нас попідруки і на таксі завезли додому безкоштовно.

— Як доправили у готель, видали сухі речі, — говорить Ньорба. — телефонувати додому заборонили. Приходили дівчата і записували в нас адреси і телеграми. Відправляли самі. Боялися, мабуть, щоб хто зайвого не ляпнув. А потім викликали у прокуратури і там ми складали список втрачених дорогих речей. Їх вартість компенсували.

Із 1 вересня на місці катастрофи працювали водолази. У кораблі, який майже повністю ліг на правий бік, коридори стали або вузькими ходами, або шахтами. Утворилися завали з меблів, килимових покриттів. А між ними — тіла загиблих. Багато кают заклинило. Їх відчиняли ломами. 10 вересня в затопленому кораблі загинув водолаз. А 19-го другий потрапив під завал і не зміг вибратися. Після того пошукові роботи на судні урядова комісія вирішила припинити. Встигли підняти 358 загиблих. 65 тіл залишилися у морі.

Капітанів Вадима Маркова і Віктора Ткаченка судили в Одесі. Визнали винними у порушенні безпеки руху. Обом дали по 15 років. 1992-го їх помилували. "Адмірал Нахімов" досі лежить на глибині 47 м в одній із бухт неподалік Новоросійська. Суховантаж "Петро Васьов" відправили на ремонт до Іллічівська під Одесою. Потім перейменували на "Подольск".

×