15 лютого 1989 року генерал Борис Громов останнім із 40-ї радянської армії, якою командував, залишив Афганістан. На "бетеері" він під"їхав до Термезького мосту "Дружба" через Амудар"ю на кордоні з Узбецькою РСР, зістрибнув із нього й пішки попрямував до радянського берега. Назустріч йому вибіг 14-річний син Максим. Позаду залишилася країна, в якій радянські солдати дев"ять років "виконували інтернаціональний обов"язок".
Революція в столиці Афганістану Кабулі вибухнула 27 квітня 1978-го. Диктатора країни Мухаммада Дауда і всю його сім"ю розстріляли. До влади прийшла марксистська Народно-демократична партія. У грудні підписано договір із Радянським Союзом про безкоштовне переозброєння афганської армії. Нові лідери країни Нур Таракі та Хафізулл Амін взялися закривати мусульманські храми та школи, згодом почалися репресії проти політичних опонентів. У середині березня 1979-го в Гераті, найбільшому після Кабула місті, вибухнуло повстання. Тоді ж загинув перший радянський військовий — майор Микола Бізюков — один із 4 тис. інструкторів, присланих із СРСР. Рішення підтримати кабульський режим, що вже не контролював більшості території країни, генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв прийняв за порадою тодішнього міністра оборони Дмитра Устинова.
Вторгнення почалося вночі на 25 грудня 1979 року. За сім днів кордон перейшло 50 тис. війська. До середини 1980-го радянський контингент збільшили до 100 тис. Прокомуністичний режим, що спирався на радянські війська, афганці сприймали як "владу безбожників". До того ж політичну боротьбу в країні прийнято вести за допомогою зброї, а кожна партія чи рух мали свої загони. Повстанці, що самі себе звали моджахедами, а радянські солдати — душманами або "духами", діяли невеликими групами по кілька десятків людей. Нападали на окремі колони, вбивали вартових, мінували дороги. Виграти таку війну було неможливо.
— Ми вже шість років воюємо в Афганістані. Якщо не змінимо підхід, то пробудемо там 20 або 30 років, — заявив генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов на засіданні Політбюро 13 жовтня 1986-го.
Окрім 40-ї армії, у країні перебувало 120 тисяч цивільних
З ініціативи ООН 14 квітня 1988 року в Женеві пройшли переговори між США, Пакистаном, Афганістаном та СРСР. Перші дві держави обіцяли не допомагати афганським повстанцям. А Радянський Союз в особі міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе — покинути Афганістан упродовж дев"яти місяців.
"Вивід почався 1 травня 1988-го, — згадував автор плану евакуації з Генштабу радянської армії Альфред Гапоненко — Окрім 40-ї армії, у країні перебувало 120 тисяч цивільних, які будували дороги та заводи. Перед тим як піти, ми зібрали 3-місячні запаси озброєння та продовольства для афганської армії. Проте через поганий контроль із боку влади більшу їх частину розпродали і вони потрапили до рук душманів".
У квітні 1989-го газета "Правда" оприлюднила загальні втрати радянських військ в Афганістані: 13 833 загиблих, 332 зниклих безвісти. Загалом, "Афган" пройшли понад 150 тис. українців. 3360 загинули, доля 72 досі залишається невідомою. Такі дані Української спілки ветеранів Афганістану.
Олександра Покрищука затримали в "Афгані" на 3 місяці й 18 днів
Орден Бойового Червоного Прапора 40-річний Олександр Покрищук із райцентру Іллінці на Вінниччині отримав незадовго до виведення радянських військ з Афганістану. Нині він, майор запасу, працює вчителем фізкультури та допризивної підготовки в місцевій школі N1. Її свого часу й закінчив.
На початку лютого 1988-го під час бойової операції на радянську військову колону, в якій був і заступник командира взводу Покрищук, напала група моджахедів.
— Загорілися передні та задні машини. З"їхати з дороги не можемо — скрізь старі мінні поля, — згадує Олександр. — Розумію, що треба штурмувати укріплення "духів", бо знищать і техніку, і нас. Вони не чекали, що ми підемо на штурм. Лишили поранених і вбитих, відступили під стіни покинутого кишлаку.
Солдати почали збирати трофейну зброю та боєприпаси. В одного з убитих знайшли кінокамеру.
— Із двома бійцями пішли ми до іншого розгромленого укриття, — розповідає далі. — І тут лоб у лоб стикаюсь явно не з "духом", а людиною європейського вигляду. У військовому, зі зброєю. Він хотів вистрелити, але я встиг першим. При ньому знайшов американські долари, топографічні карти й інші документи.
Згодом з"ясувалося, що то був інструктор-найманець. Працював на ватажка тієї групи моджахедів, що вчинила напад. Полонені розповіли, що вони мали спалити колону і зняти все на плівку.
— Спочатку мене представили до ордена Червоної Зірки, — продовжує Олександр. — Та коли розібралися, що ті документи дуже цінні, командир дивізії наказав відразу представити до офіцерського ордена. А я був тоді лише сержантом.
Олександр Покрищук почав службу в Афганістані 5 травня 1987-го.
— За десять років тієї війни з нашої школи пішло служити 26 "афганців", — додає. — Це найбільше в Україні. І всі повернулися живі.
У листопаді 1988-го у Покрищука закінчувався термін служби. Але його залишили служити далі.
— Навіщо вже вводити нових, як за місяць-другий маємо виходити. Ми мусили служити до повного виведення, — пояснює. — Залишили мене в "Афгані" на додаткові три місяці й 18 днів.
Наша розвідувальна рота 15 лютого вийшла останньою. За спинами їхали джипи зі спостерігачами ООН — із Канади та Фіджі. Вивід почався о 7.30. Ми йшли в повній амуніції, у бронежилетах, із боєприпасами та зброєю. По обидві сторони біля мосту через Кушку (ріка на кордоні з Туркменською РСР — інший напрям виводу військ. — "ГПУ) стояли афганці. Вони біля нас добре жили. Постійно просили солярку, а за неї приносили часи електронні, мандарини й апельсини.
Ідемо через міст на Кушці — кордон. Я подивився на годинник — було 10.40. Дуже добре запам"ятав цей час. Тільки ми перейшли міст, як повалив сніг. Ми снігу в горах "Афгану" давно не бачили. Раділи як діти. А тільки перейшли через міст і ввійшли на нашу територію, з"явилося сонце. Наче хтось спеціально краник перекрив.
Ольга ПИПИЧ
1979, 12 грудня — ЦК КПРС ухвалює ввести до Афганістану радянські війська
1979, 24–25 грудня — уночі частини 40-ї армії по мосту через Амудар"ю перетинають радянсько-афганський кордон
1979, 27 грудня — радянські десантники штурмують палац президента Хафізулла Аміна, якого запідозрили у зв"язках із США, убивають його. Президентом ставлять лояльнішого Бабрака Кармаля
1980, 14 січня — більшість членів Генеральної Асамблеї ООН засуджують дії СРСР і вимагають вивести війська з Афганістану. Улітку 1980-го через це 64 держави світу бойкотують Олімпіаду в Москві
1984, лютий — у моджахедів з"являються переносні зенітні ракети "Стінґер". США їх поставляють через Пакистан. До 1987-го щорічна допомога США афганським моджахедам сягла $630 млн.
1984 — найкровопролитніший рік для 40-ї армії: загинули 2343 людини, збито 17 літаків і 49 вертольотів
1986, 28 липня — Михайло Горбачов уперше заявляє на Політбюро про можливе виведення
40-ї армії з Афганістану
1989, 4 лютого — частини радянської армії залишають Кабул
1989, 15 лютого — при обстрілі колони біля порту Хайратон на Амудар"ї загинув лейтенант Олег Матаков — остання жертва афганської війни
3 
1
Коментарі