У середині ХІХ ст. майже кожен харків'янин знав візника Акима Баженова. Коні й екіпажі - найкращі в місті, збруя - найкрасивіша, а сам він зажив слави першого лихача Харкова. Місцеві "крутелики", вирушаючи до Москви, наймали лише Баженова.
Про його чесність ходили легенди. Наприклад, випало Акимові везти п'яненького купця до ресторації. Дорогою той заснув. Кучер зупинив коней, витяг із бокової кишені пасажира грубу пачку грошей, накрив його пледом і в такому стані довіз. У ресторації купця поклали спати в окремому номері.
Наступного дня той проспався й виявив, що в нього пропала солідна сума. Претензій заявляти не став, а просто поїхав додому. Там на нього вже чекав Баженов.
- Що тобі, Акиме? З тобою, мабуть, треба розрахуватися?
- Та, пусте, - відповів візник. - Ось візьміть ваш годинник на ланцюжку та порахуйте, чи всі гроші цілі, - і виклав усе на стіл.
Баженов мріяв продемонструвати свою майстерність імператорові Миколі І. Той щороку відвідував військові маневри в Чугуєві, до Петербурга повертався через Харків. Одного разу Аким умовив поштове начальство, щоб саме йому довірили везти царя.
Й ось четвірку найкращих коней Баженова впрягли в Чугуєві в імператорський екіпаж. Аким замірився сісти на козли, аж тут з'ясувалося, що кучером призначили іншого. Він не став сперечатися зі станційним начальством. Дочекався імператора й упав на коліна.
- Ваше величество, государь-батюшка, осчастливь лихого своего ямщика, дозволь провезти тебя до Харькова.
- А где твои лошади?
- Запряжены в коляску твою. Но сесть мне на козлы не велят. А я, государь-батюшка, тридцать лет езжу ямщиком и знаю свое дело, и меня все знают!
- Ану, - скомандував цар, - посмотрим, какой ты ездок.
У Харкові задоволений Микола І подарував Акимові 50 руб. і сказав, що бере його до себе "другим виїзним кучером". Баженов зібрав валізу. Розпродав речі, меблі. А розставання з екіпажами постійно відкладав - ніяк не наважувався їх продати. Із кіньми прощався зі сльозами на очах.
У Петербурзі Баженов на другий день по приїзді застудився й зо два тижні хворів. Коли вийшов на роботу, інші царські кучери заявили, начебто в когось із них щойно зник годинник. Звинуватили Акима. Згодом він довідався, що крадіжку вигадали, щоб позбутися конкурента-провінціала.
Три місяці Баженову не доручали жодного виїзду. Цілими днями просиджував у кучерській кімнаті. Мовчки чаював осторонь, бо інші візники його ігнорували. У вільний час діватися було нікуди - знайомих у Петербурзі не мав. Усе частіше Акимові згадувався Харків. Там його знали, шанували. А в столиці він - ніхто. Хоча виділили гарне житло, платили чималу зарплатню.
І Баженов попросився у відставку - через погіршення здоров'я. Повернувся до Харкова, викупив колишні свої екіпажі й коней. Заробляв менше, ніж у Петербурзі, але був задоволений.
2 
1
Коментарі