"Великий інтелект поєднався з потужним капіталом"

5

Варвара Ханенко відкрила магазин українських виробів у Лондоні

9 серпня 2022-го виповнюється 170 років від дня народження колекціонерки й меценатки Варвари Ханенко з родини Терещенків. Її не стало 100 років тому. На п'ять років раніше помер її чоловік Богдан Ханенко. Що слід знати про це подружжя?

– У житті та справах Богдана й Варвари Ханенків великий інтелект поєднався з потужним капіталом заради високих моральних цілей. Вони познайомилися на початку 1870-х, імовірно, в Москві. У той час Богдан Ханенко завершував навчання на юридичному факультеті тамтешнього університету. Терещенки саме переїхали до Москви з Глухова – отримане дворянство й великі статки відкривали перед родиною нові можливості.

Ханенки здавна грали помітну роль у розвитку України. Рід отримав шляхетський статус 1661-го від польського короля Яна Казимира ІІ Вази. Серед знаменитих пращурів Богдана – гетьман Правобережної України Михайло Ханенко та генеральний хорунжий Микола Ханенко, автор цінних історичних щоденників. Двоє рідних дядьків були інтелектуали, колекціонери українських старожитностей.

 

Терещенки – купці. Засновник роду Артемій Терещенко мав козацьке походження. На початку ХІХ століття завдяки його розуму та заповзятливості справи швидко пішли вгору. Родина стала найзаможнішою у Глухові, водночас – найщедрішими благодійниками міста. За кілька десятиліть Терещенки перетворили Глухів на соціально, економічно, інфраструктурно розвинене місто.

"Прагненням до суспільних користей" – девіз герба, пожалуваного Терещенкам разом із титулом 1870 року за благодійницьку діяльність старшого сина Артемія – Николи Терещенка. Саме в його родині, серед активних і заповзятливих людей, які мали сильне почуття відповідальності й турботи, зростала Варвара Терещенко. Вона чимало перейняла від батьків та інших членів сім'ї, зокрема схильність до колекціонування творів мистецтва.

Про приватне життя Ханенків нам відомо мало. По смерті Варвари Ханенко 1922 року за нез'ясованих достеменно обставин із будинку на вулиці Терещенківській у Києві зник майже весь родинний архів. Лише декілька десятків листів Варвари збереглися в інших архівах столиці. Із них нам відкрилися деякі особисті аспекти їхнього життя.

Богдан мав серйозні проблеми зі здоров'ям, пов'язані з диханням, легенями та горлом. Інколи подружжю доводилося негайно полишати справи в Києві чи маєтках та від'їжджати на європейські водолікувальні курорти. Варвара незмінно супроводжувала чоловіка, віддаючи йому в ці періоди всі свої увагу та турботу.

Богдан Ханенко присвячував більше уваги розвитку іноземних розділів їхньої колекції, організації археологічних досліджень на території України, підготовці наукових публікацій, створенню першого київського музею та розбудові нової системи навчальних закладів Києва.

Варвара мала активну лідерську вдачу Терещенків. Опікувалася добробутом людей, будувала школи, церкви й лікарні, розвивала сільське господарство. У селі на Поділлі організувала народний театр, на Київщині – майстерні ткацтва й вишивки. Захоплювалася народною традицією, популяризацією та музеєфікацією української матеріальної спадщини.

Тепер зрозуміло, чому саме Варвару Ханенко обрали головою комісії з організації Першої південноросійської кустарної виставки 1906 року. Яке місце в житті благодійниці займала ця подія?

– У другій половині ХІХ століття інтелектуали та митці Європи переживали захоплення народним мистецтвом. Київ не залишався осторонь європейських трендів. Попри політичні переслідування української культури російською імперською владою, в Києві діяли осередки інтелектуалів та митців, які цікавились українською минувшиною та народним мистецтвом. З цього інтересу народився кустарний рух – організація майстерень та артілей із виробництва художніх предметів у традиціях народного мистецтва й ремесла.

 

Варвара Ханенко була однією із засновниць кустарного промислу в Україні. Її навчально-ткацька майстерня в селі Оленівка (нині Фастівський район на Київщині. – Країна) стала одним із перших і найактивніших кустарних осередків. Збирала твори народного мистецтва, була щедрою донаторкою етнографічного відділу першого музею. Подарувала близько 1200 предметів української народної вишивки, десь 150 одиниць кераміки та скла, до десятка традиційних килимів. Її діяльність у цій царині великою мірою живилася з дружби та спів­праці з відомим знавцем народної культури Миколою Біляшівським, який був першим директором музею. Спільно з Оленою Пчілкою, Наталією Яшвіль, Наталією Давидовою, Костем Мощенком, Данилом Щербаківським організували в музеї Першу південноросійську кустарну виставку. На ній представили народне мистецтво та вироби тогочасних майстерень з усієї України.

Слідом за відкриттям у Києві музею виставка стала наступним політичним кроком – українське народне мистецтво було визнано як окреме явище культури та представлено у вражаючому розмаїтті регіональних форм. За три місяці роботи експозицію відвідали близько 20 тисяч людей. Частину експонатів продали, публічний інтерес до української культури зростав.

Того ж року Варвара Ханенко долучилася до заснування Київського кустарного товариства, що об'єднало мануфактури, майстерні та школи народного мистецтва. Вони працювали в маєтках освічених дворян та поміщиків. Це дало змогу ефективніше просувати українську ідею та вироби в межах Російської імперії та за кордоном. Варвара особисто займалася розвитком мережі збуту українських виробів, відкрила спеціалізований магазин у Лондоні, що пропрацював до Першої світової війни.

Завдяки музеєві, що нині діє в Києві, Ханенки відомі як власники великої колекції творів світового мистецтва. Як створювалося їхнє зібрання?

– Вони розпочали колекціонерську діяльність під час першої спільної післявесільної поїздки за кордон у липні-серпні 1874 року. Богдан Ханенко залишив спогади про цю подорож і придбані твори мистецтва. Купували європейських майстрів й античну класику.

У Варшаві, де Богдан служив у відомстві юстиції, Ханенки зробили й перші неєвропейські придбання. Велику перську фаянсову вазу з кобальтовим візерунком та мереживною латунною накривкою купили 1876-го.

Наприкінці 1880-х осіли в Києві, бо Никола Терещенко подарував дочці із зятем земельну ділянку в новому університетському кварталі. Батько Варвари звів там двоповерховий будинок. Його внутрішнім облаштуванням займалися Ханенки. Дім призначався для колекції творів мистецтва, його житлова функція була другорядна.

У свою галерею впускали відвідувачів "за візитками", дозволяли оглядати виставки студентам історичних та мистецьких профілів. У домі Ханенків було представлено італійський, французький, іспанський живопис різних епох, ужиткове мистецтво Європи від Середньовіччя до модерну, давню українську ікону, народне українське мистецтво. У них могли побачити традиційне мистецтво Китаю, Японії, Індії та Центральної Азії, арабську, перську й турецьку мініатюру, каліграфію, кераміку, метал, тканини й килими. Виставляли європейську та азійську зброю.

Колекція росла поступово. Як згадував Богдан Ханенко, часто, аби придбати щось нове, їм доводилося продавати якийсь експонат. Ситуація докорінно змінилась у середині 1890-х, коли Терещенко оцінив розум та організаційний хист зятя і призначив управляти всіма цукровими заводами Товариства братів Терещенків.

Під час Першої світової війни Варвара й Богдан Ханенки евакуювали значну частину зібрання з Києва, подалі від фронту. Передали на зберігання Історичному музею в Москві. Чи повернулися ті експонати в Україну?

– Ханенки відправили в Москву декілька десятків ящиків із найціннішими творами. Після більшовицького перевороту чужинці почали відкривати ящики з експонатами. Частина ханенківського зібрання потрапила до інших міст колишньої Російської імперії.

 

1921-го на запрошення Варвари першим директором Музею Ханенків у Києві став археолог та мистецтвознавець Микола Макаренко. Він вирушив до Москви, знайшов та ідентифікував більшість предметів колекції українських меценатів. Повернув їх до Києва. Деякі твори Макаренку вдалося розшукати в інших містах. Проте низки найцінніших картин старих європейських майстрів так і не знайшли.

1917 року нависла загроза й над невеликою, проте надзвичайно цінною частиною зібрання, що зберігалась у квартирі Ханенків у Петрограді. Там було серце колекції: твори найвідоміших європейських митців та найцінніші азійські. Попри складне становище Варвара Ханенко організувала їхню евакуацію поїздом до Києва. Вони й нині становлять найкоштовнішу частину музейної експозиції.

Як змінилося життя Варвари після смерті Богдана Ханенка? Як пережила прихід більшовиків до Києва?

– Богдан Ханенко помер у Києві у травні 1917-го. Справжні жахіття почались у місті в лютому наступного року, коли більшовицькі банди Муравйова обстрілювали місто. У будинку Михайла Грушевського знищили колекцію творів Василя Кричевського. Це стало для Варвари Ханенко потрясінням. Їй пропонували залишити місто й вивезти зібрання, зокрема німецьке командування, що підтримувало владу гетьмана Павла Скоропадського 1918-го. Виділяли спеціальний поїзд для колекції, яку можна було б розмістити у приватному музеї мистецтв у Німеччині. Та власниця відмовилась.

Після зречення Скоропадського влади Варвара Ханенко підписала дарчу, якою передавала колекцію, будинок та бібліотеку Українській академії наук. Хотіла, щоб відкрили загальнодоступний музей мистецтв. Утім, дарча заява не набула чинності. У січні 1919-го Київ окупували більшовики. Вони націоналізували зібрання Ханенків.

До музею приставили політичного керівника Валентина Рожицина. Він із дружиною та дітьми оселився в домі Ханенків. Доповів "нагору", що в будинку живе колишня власниця з членами родини та слугами. Намагався виселити з більшості кімнат, заборонити виходити у виставкові зали музею в робочі години. Буцімто її присутність "спантеличувала пролетарів-відвідувачів".

Варвара Ханенко приходила до експозиції потайки вночі, сідала біля улюблених творів і мовчки їх споглядала. На щастя, за місяць із музеїв та інших культурних закладів Києва прибрали політичних керівників.

Більшість Терещенків виїхала за кордон упродовж 1917–1919 років. Кликали й Варвару, та вона відмовилася. Із нею в Києві залишилися молодша сестра Марія та племінниця Катерина. Підтримували музейники-мистецтвознавці Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Поліна Кульженко.

 

Варвара Ханенко померла в Києві у своєму домі 7 травня 1922 року. Поліна Кульженко згадувала в інтерв'ю Сергію Білоконю у 1970-х, що ­слуги внес­ли тіло Варвари Ханенко в центральну залу музею для прощання. Директор був проти, але вони вчинили так, як вважали за потрібне. Варвару Ханенко поховали на цвинтарі Видубицького монастиря поряд із чоловіком.

1924-го імена Ханенків вилучили з офіційної назви музею. Їхню колекцію почали ділити на частини й передавати до інших закладів міста. Нині п'ять національних музеїв у Києві володіють і виставляють експонати з ханенківського зібрання.

20 000 пам'яток історії та мистецтва подарували українські колекціонери Київському музею старожитностей та мистецтв після заклику Богдана Ханенка. Заклад став першим публічним музеєм Києва. Його відкрили 1899-го, через п'ять років перейменували на Художньо-промисловий та науковий музей. Нині в тій будівлі на вулиці Грушевського, 6, розміщується Національний художній музей України. Богдан Ханенко займався втіленням проєкту будівлі з левами, залучив більш як 150 тис. рублів. Ханенки передали музею унікальне зібрання археологічних пам'яток Наддніпрянщини від неоліту до доби ранніх слов'ян

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×