"У мене перехопило подих, коли стіни смердючої нічліжки освітила грішна і свята, сумна і весела усмішка "Мони Лізи". Це було, наче біблійне чудо. Промінь світла визирнув із-за хмар і впав на це богом забуте місце", – пише у спогадах антиквар Альфредо Джері.
12 грудня 1913 року в номері готелю "Триполі" в італійській Флоренції він побачив картину Леонардо да Вінчі. За два роки до того вона зникла з паризького музею Лувр.
Італійський художник написав "Портрет пані Лізи дель Джокондо" 1503-го. Мона Ліза була дружиною флорентійця Франческо дель Джокондо. Продав полотно французькому королю Франциску I. Потім її передали у Лувр.
1911-го працівник музею італієць 31-річний Вінченцо Перуджа дізнається, що картина коштує майже $1 млн. Звертає увагу, що вранці зал не охороняють. Він виймає "Джоконду" з рами і виносить під пальто.
Жандарми обстежують 20 га території музею. Уряд звільняє адміністрацію Лувру. Обшукують поїзди, закривають кордони, вокзали й порти. Як підозрюваних арештовують поета Гійома Аполінера і художника Пабло Пікассо.
Крадіжкою століття називають зникнення роботи Да Вінчі газетярі. Парижани приходять до Лувру з квітами, наче на похорон. Величезні наклади листівок із зображенням картини розкуповують за хвилини. Газета Le Petit Parisien протягом місяця друкує репродукцію "Мони Лізи" на першій шпальті з написом: "Людство втратило свою Мадонну".
– Джоконда залишила нас, та неодмінно повернеться, – наспівують вуличні музики.
"Втрата Джоконди – це національне лихо. Той, хто це зробив, не може отримати з цього вигоди. У страху бути спійманим може знищити цей витончений шедевр", – пише французький журнал L'Illustration.
У крадіжці звинувачували спецслужбу Німеччини, жандармів із Росії та міжнародний злочинний синдикат. У Луврі репродукція висить у жалобній рамі. Люди юрбами ходять до музею. Дивляться на місце, звідки поцупили полотно. Танцівниці в кабаре "Мулен Руж" виступають у масках з обличчям "Мони Лізи".
– Я говорив із нею, як із живою. Її усмішка залежала від моїх слів. Була то співчутливою, то жартівливою, – розповідав пізніше Перуджа. – Відчув, що в мене "їде дах", коли картина почала віддавати мені накази.
Він дізнається про антиквара з Італії Альфредо Джері, який перепродує цінності сумнівного походження.
"Я – італієць, патріот, – пише йому лист. – Це я взяв у Луврі "Джоконду" два роки тому. Прагнув повернути Італії скарб Леонардо, вкрадений французами".
Підписується "Вінченцо Леонарді". Запрошує антиквара до Парижа, пропонує купити картину за півмільйона франків – майже $4 млн на теперішні гроші. Джері радиться з директором флорентійської галереї. Запрошує Вінченцо до Італії.
За кілька днів антиквар із мистецтвознавцем ідуть до нього в готель. Перуджа розгортає перед ними червоний оксамит із "Джокондою".
– Це оригінал. На звороті є номер каталогу й печатка Лувру. Як вам удалося її добути, синьйоре? – Джері вражений. – Дозвольте показати картину клієнту перед купівлею. Він повинен порадитися з фахівцями.
Забирають "Мону Лізу" і йдуть
у поліцію. Викрадача арештовують.
– Я не злодій, я – патріот. Лувр повен скарбів, які належать Італії, – каже поліцейським.
За годину телеграфи всього світу передають новину: "Джоконду знайшли". Картину виставляють у Флоренції, Римі та Мілані. 31 грудня 1913-го відправляють у Лувр. Приставляють цілодобову озброєну охорону.
Вінченцо Перуджа отримує рік в'язниці. Після тюрми служить в армії Італії. По закінченню Першої світової війни повертається до Парижа. Торгує фарбами.
"У цей страшний час народи візьмуть свою долю у власні руки. Діятимуть відповідно до їхніх національних потреб, у межах кордонів, де вони живуть. Бессарабія оголошує Молдавську Демократичну Республіку", –
йдеться у Декларації незалежності Молдови, яку прийняли в Кишиневі 15 грудня 1917 року. Державне утворення виникло на території колишньої Бессарабської губернії в Російській імперії. На 20% було заселене українцями. Республіка проіснувала рік. Увійшла до складу Румунії, де й перебувала до 1940 року, доки на її територію не увійшли радянські війська
5 років в'язниці – таке покарання запровадили в Чехословаччині за ведення комуністичної чи фашистської пропаганди. Закон прийняв парламент 11 грудня 1991 року
13 грудня 1577 року англійська ескадра з п'яти кораблів і 164 членів екіпажу відійшла з англійського міста Плімут до Південної Америки. Очолив їх капітан 37-річний Френсіс Дрейк. Моряки отримали завдання від королеви Єлизавети І грабувати тамтешні іспанські володіння. За три роки плавання вони спустошили чужі колонії і пропливли попід Індією та Африкою. Так здійснили першу навколосвітню подорож.
14 грудня 835-го китайський імператор 26-річний Вень-Цзун наказав убити всіх євнухів при дворі. Був незадоволений їхнім впливом на оточення. Того дня монарху повідомили, що перед палацом на гранатовому дереві виступила солодка роса. Він сприйняв це за хорошу прикмету. Попросив євнухів дослідити явище. Туди ж відправив солдатів. Але один із військових видав себе. Євнухи втекли, а згодом помстилися солдатам – затримали і деяких стратили. Через 4 роки підмовили імператора вбити свого сина. Сам Вень-Цзун почав хворіти і помер 840 року.
15 грудня 1890-го в перестрілці з американськими військами загинув вождь індіанців 59-річний Сидячий Бізон. Тоді почалися арешти корінних жителів, яких звинуватили в підготовці повстання у штаті Південна Дакота. Сидячий Бізон став відомим після битви при Літтл-Бігхорн 1876-го. Тоді військо індіанців під його керівництвом розгромило американців. Пізніше вождя арештували і два роки утримували у в'язниці. За цей час його плем'я майже повністю знищили. Він взявся за збереження і популяризацію традицій. Вів боротьбу проти розпродажу резерваційних територій.
2 
1
Коментарі