"Священник, який обвінчав молодих, додав два роки Софії й один рік Михайлові"

Актори трупи Старицького отримували вищі гонорари, ніж актори імператорського театру

"З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранити його, окрилити красою і дужістю, щоби воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій…" – писав поет і драматург Михайло Старицький.

Що поєднує народну пісню "Ніч яка місячна" та комедійну п'єсу "За двома зайцями"? Усе просто. Вони мають одного автора текстів – це Михайло Петрович Старицький, драматург, поет, прозаїк і перекладач, один із засновників Театру корифеїв.

 

Михайло Старицький народився 14 грудня 1840-го в селі Кліщинці на Полтавщині в небагатій сім'ї поміщика. Батько помер, коли Михайлик був малий, згодом померла мати – На­стасія Захарівна, з родини Лисенків. Початкову освіту хлопець здобув удома під наглядом освіченого діда Захарія Йосиповича, який пам'ятав війну 1812-го, знав французьку та цитував Вольтера. Залишившись у 12 років круглим сиротою, Михайло виховувався в родині двоюрідного дядька – Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

"Батько мій, Михайло Петрович Старицький (і дворянин, і поміщик, та ще рід свій вели від брата Іоанна ІІІ князя Старицького, що і село їх зветься Княжою Лукою). Мати, Софія Віталіївна Лисенко (і дворянка, і поміщиця, а рід свій Лисенки ведуть від поплічника Богданового Лисенка-Вовгури)", – писала про свій родовід в "Автобіографії" донька драматурга, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська.

Здобувши середню освіту, Старицький і його троюрідний брат Микола Лисенко 1858-го вступили на фізико-математичний факультет Харківського університету. Але вже наприкінці 1860-го, коли родина Лисенків переїхала до Києва, вдвох перейшли до Київського університету. Там Старицький спочатку навчався на фізико-математичному, а потім на юридичному факультеті.

У Києві Михайло одразу потрапив у вир бурхливого студентського життя. Хлопець провчився рік і повернувся до рідного села, щоб отримати батьківську спадщину. Часу не марнував і витрачав його не тільки на господарські, а й на літературні справи. Займався просвітницькою роботою серед селян і жив тут наступні три роки. Розгорнув перекладацьку діяльність.

У селі 21-річний Михайло закохався в дівчину Степаниду, вперше побачивши її на вечорницях. Проте її неприступність його вразила. Вихід знайшов такий: пішов до батька Степаниди й випросив побачення з донькою. Чекав кохану під зоряним небом. Саме тоді біля Сули під вербами народжувалися безсмертні рядки: "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…", що під впливом радянської цензури трансформувались у "Ніч яка місячна, ясная, зоряна…" Зрештою зустрівшись із дівчиною, дізнався, що вона заручена. Михайло зліг із гарячкою. Проте пісню написати встиг.

1862-го він одружився з Софією, сестрою Миколи Лисенка. Їй було 15 років, вона закохалася в Михайла, й це було взаємно. Батьки на одруження згоду дали. Священник, який обвінчав молодих, додав два роки Софії й один рік Михайлові. Вони прожили 40 років, мали чотирьох доньок.

1864-го Старицький повернувся до навчання, тепер уже на правничий факультет, і наступного року отримав вищу освіту. Купив маєток на Поділлі й перебрався туди із сім'єю.

"… Мені він здався "приїжджим"; в усякому разі навесні 1865-го я бачила його вперше. Його ефектна постать одразу привертала до себе увагу, до того ж він був у дуже гарному українському вбранні – розкішно вишитій сорочці, жупані тощо", – писала про Старицького Олена Косач у журналі "Киевская старина" 1904 року.

Під час навчання в Харківському й Київському університетах Старицький почав писати вірші й переклав українською мовою твори Адама Міцкевича, Джорджа Байрона, Генріха Гейне, а також зробив перші кроки у драматургії: створив лібрето опери "Гаркуша".

1871-го він оселився в Києві, займався літературою й театром, а ще працював у південно-західному відділі географічного товариства, який тоді очолював учений-народознавець Павло Чубинський. До того ж Старицький започаткував разом із Лисенком Товариство українських сценічних акторів, яке організовувало показ вистав за їхніми творами. Надзвичайний успіх мала музична комедія "Різдвяна ніч" – лібрето Старицького за Гоголем, музика Миколи Лисенка.

"З початком 70 років ХІХ сторіччя зложилася в Києві громадка людей, які в історії є першорядними талантами, високоосвічені, оживлені найкращими ідеями свого часу, пройняті запалом до чесної праці для рідного краю, вони внесли всі свої великі духовні засоби, свій запал і енергію в діло двигання українського народу … В оцю-то незвичайну, гарячу і плідну добу… потрапив і Михайло Старицький", – писав Іван Франко.

1873-го вийшли друком 30 казок данського письменника Ганса Крістіана Андерсена в перекладі Старицького. А на початку 1880-х Михайло Петрович видав двотомну збірку власних поезій "З давнього зшитку. Пісні та думи" та впорядкував і видав два випуски альманаху "Рада", на сторінках якого побачила світ його драма "Не судилось", а також дві перші частини роману Панаса Мирного "Повія", повість Івана Нечуя-­Левицького "Микола Джеря", твори Пантелеймона Куліша, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, Івана Тобілевича й інших. Оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі, Іван Франко писав: "Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду".

Проте жив і творив Старицький в умовах постійних жорстоких адміністративних і цензурних утисків, переслідувань, поліцейських наглядів і обшуків.

"… Украинофилы вообще и г. Старицкий, в частности, хотят искусственно создать "літературну українську мову", не понимая того, что это идет вразрез и с историей, и с развитием культуры… Малорусский язык, как язык литературный, не имеет будущности, ибо он излишен; как таковой, он является языком мертвым…" – писала газета "Кіевлянинъ" №232 за 1882 рік.

Листопад 1883-го можна вважати початком сценічного життя п'єси "За двома зайцями" в Києві. Щоправда, на тодішніх афішах була інша назва – "Панська губа, та зубів нема". Твір, за яким поставлено спектакль, є переробкою написаної 1875-го комедії Івана Нечуя-Левицького "На Кожум'яках". У театральному середовищі про це знали. З точки зору критиків і режисерів, цей твір був малопридатний для сцени. Старицький взявся привести його до ладу та переписав п'єсу для свого театру.

У час, що збігся з початком театральної діяльності Михайла Старицького, українська драматургія налічувала 132 п'єси. Тільки деякі з них – "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик", "Назар Стодоля", "Запорожець за Дунаєм" – пізніше увійшли до золотого фонду української драматургії. Решта п'єс уваги антрепренерів не привертала.

Старицький почав переробляти малосценічні п'єси різних авторів і робити інсценування прозових творів українських, європейських та російських письменників. Він обов'язково заручався згодою авторів текстів, які збирався переробляти. Так відбулось і з п'єсою "За двома зайцями".

А трохи раніше, 1881 року, Старицький разом з Оленою Пчілкою, Миколою Лисенком та іншими організували в Києві літературно-драматичний гурток. Саме члени цього гуртка запропонували Михайлові Петровичу переробити для театру невдалу комедію Івана Нечуя-Левицького. Тому 17 березня 1883-го Старицький звернувся до нього з листом: "Драматичний комітет мені допоручив переглядіти Ваші "Кожум'яки" і виробить план, як би їх пририхтувать до сцени. Я зробив це і читав свій план, і його дуже хвалили; отож тепер засилаю його до Вас на санкцію…" І тільки після того, як автор дав свою згоду, розпочав переробляти. Перша публікація вже переробленої п'єси "За двома зайцями" з'явилася під двома прізвищами. Того ж року отримано дозвіл цензурного комітету до її постанови театральною трупою Михайла Старицького. Після київської прем'єри 4 листопада 1883-го комедія мала величезний успіх і надалі залишилася в репертуарі українського театру.

1883–1893 роки стали найцікавішим періодом у житті Старицького як засновника театру і драматурга. 1883-го він став директором першої професійної української трупи, яку створив роком раніше Марко Кропивницький у місті Єлисаветграді (нині Кропивницький. – Країна). Звалася вона "Театр корифеїв". І належали до неї справжні зірки: актори Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський. Трохи пізніше до них долучилися Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська-Барілотті й інші. Неабиякому успіху трупи в Україні, Молдові, Криму та Польщі сприяли самовідданість Михайла Старицького і його мистецька позиція.

Микола Лисенко став автором музики до 21 вистави "корифеїв" і 10 опереток. Серед найвідоміших постановок Театру корифеїв – "Запорожець за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського, "Енеїда" Івана Котляревського, опера "Катерина" Миколи Аркаса, комічна опера "Продана наречена" чеського композитора Бедржіха Сметани тощо. Актори живо поєднували драму з комедією, музику з вокальними сценами й танцями.

1885-го трупу поділили на два колективи, один очолив Кропивницький, а інший – Старицький, йому дісталася переважно молодь.

Щоб вийти на новий рівень, Михайло Петрович почав вкладати у свій театр чималі гроші. Він продав власний маєток, щоб поновити декорації, костюми та реквізит, закупив інструменти для оркестру, створив новий хор, також покращив матеріальні умови своїх працівників. Трупа Михайла Старицького почала гастролювати: Варшава, Мінськ, Вільнюс, Тифліс, Москва, Петербург. "Світ повинен знати українське мистецтво", – вважав Старицький.

Актори трупи Старицького отримували вищі гонорари, ніж актори імператорського театру, й костюми та декорації були найкращі.

Плідно працюючи над українським сценічним репертуаром, вимагаючи якості й від себе також, Старицький написав низку п'єс за сюжетами інших авторів. Так за мотивами творів Миколи Гоголя створено п'єси "Різдвяна ніч", "Сорочинський ярмарок", "Тарас Бульба", лібрето опери "Утоплена, або Русалчин Великдень". Далі він інсценізував твори Елізи Ожешко "Зимовий вечір", Юзефа Крашевського "Хата за селом", переробка Старицького мала назву "Циганка Аза". Удосконалив п'єсу Івана Нечуя-Левицького "На Кожум'яках" і п'єсу Панаса Мирного "Перемудрив".

Розвитку театру на рідній землі дуже заважала заборона київського генерал-губернатора виступати в Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, Полтавській і Чернігівській губерніях. У п'єсах Старицького позитивний герой бореться проти соціальної несправедливості, за людську гідність, захищає слабшого. Схоже, не все з цього подобалося імперській владі.

Переробки було створено в роки, коли Михайло Старицький працював як театральний діяч. І лише декілька оригінальних творів написано тоді, коли він уже відходив від праці для сцени.

Серед оригінальних авторських п'єс Старицького були драми "Не судилось", "У темряві", "Талан", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", водевілі: "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка", "По-модньому", "Чарівний сон".

1893-го Старицький пішов із трупи, бо закінчилися гроші на її утримання. Також підводило хворе серце. Решту життя він займався виключно літературною діяльністю.

Окрема частина поетичної творчості письменника стала народними піснями – "Ніч яка місячна", "Ох і де ти, зіронько та вечірняя", "Туман хвилями лягає".

Дослідники вважають Михайла Старицького зачинателем жанру українського історично-пригодницького роману. Це твори про героїчне минуле України, про її культуру, про національний характер, вони зачаровували романтикою. Серед них – повість "Облога Буші" й роман-трилогія "Богдан Хмельницький" ("Перед бурею", "Буря", "Біля пристані". – Країна), яку допомагала писати донька Михайла Людмила. Твори побачили світ у 1890-х і були своєрідною відповіддю на трилогію Генрика Сенкевича – "Вогнем і мечем", "Потоп" і "Пан Володийовський".

Також Старицький написав романи "Молодість Мазепи", "Руїна", "Останні орли" та "Розбійник Кармелюк".

Старицький сприяв подальшому розвитку української літературної мови. У його творах багато мовного різноманіття – від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного… Письменник увів чимало українських неологізмів – "мрія", "нестяма", "байдужість", "приємність", "страдниця", "пестливий", "чарівливий".

Михайло Старицький пішов із життя 27 квітня 1904-го. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

"Можна сміло сказати, що в ту пору на Україні не було поета, що міг би був здобутися на таке сильне і енергійне слово і не взяти в нім ані жодної фальшивої ноти", – писав Іван Франко.

Оригінальна звукова доріжка українською довгий час вважалася загубленою

1960-й був вдалий в історії української кінокомедії – режисер Віктор Іванов на кіностудії ім. Олександра Довженка почав знімати фільм за п'єсою Михайла Старицького. Мабуть, ніхто не здогадувався, що вона стане класикою кінематографа, а її героїв через багато років увічнять у бронзі і встановлять пам'ятник поблизу Андріївської церкви в Києві.

1961-го зняли кінокомедію "За двома зайцями". Фільм був українською мовою, отримав другу категорію, це говорило про показ тільки на території Української РСР. Пізніше, коли стрічка стала шалено популярною, її переозвучили російською мовою. Оригінальна звукова доріжка українською довгий час вважалася загуб­леною. Проте 2013-го копію з нею знайшли у фільмофонді Маріуполя. Того ж року українськомовну стрічку представили широкій публіці в Києві.

×