"Спійманих на витівці, їх було покарано різками до крові у присутності подруг"

Створення майбутнього парку Олександра Браницька доручає найкращим спеціалістам

"Двором цілком керує князь Потьомкін, який продовжує посідати перше місце в довірі та повазі своєї государині… Старша племінниця, Олександра Енгельгардт, здається, набула над ним іще більшої влади. Ця молода особа приємної зовнішності, багато обдарована від природи, має рідкісне мистецтво для ведення придворних справ. Їй уже вдалося витіснити графиню Брюс із милості імператриці, і якщо тільки почуття дядька до неї не зміняться, то вона, ймовірно, стане найдовіренішою особою імператриці", – писав у спогадах англійський посол Джеймс Гарріс про Олександру Енгельгардт.

 

Дівчина рано залишилася сиротою, тому її та ще двох сестер забирає під опіку рідний дядько по матері Григорій Потьомкін, який тоді вже був фаворитом імператриці Катерини ІІ. Невдовзі Олександра стає фрейліною імператриці. Це викликає неабиякий резонанс, адже фрейлінами царського двору могли бути дівчата з кращих аристократичних родин. Тому призначення фрейліною провінціалки, як згодом і її сестер Катерини та Варвари, було неабияким дивацтвом. Катерина ІІ вирізняє поміж інших Олександру. Вона часто з нею спілкується, і згодом це переростає в міцну дружбу. Через це при дворі почали ширитися чутки, що Олександра нібито позашлюбна донька Катерини ІІ та графа Сергія Салтикова, яку вони віддали на виховання Василеві Енгельгардту.

Переїзд Олександри Василівни до Петербурга спричинив чимало пліток. При дворі її називали однією з коханок Потьомкіна: "По руках придворних ходила карикатура, що зображала князя Потьомкіна, який лежить на дивані в оточенні трьох своїх племінниць, що дуже мало вдягнені і, мабуть, змагаються за його ласки. Двох фрейлін, Бутурліну й Ельмпт, 18-річних дівчат, було запідозрено в поширенні цього малюнка. Спійманих на витівці, їх було покарано різками до крові у присутності подруг і відправлено назад додому".

Хоч би що там було, Григорій Потьомкін завжди дбав про інтереси племінниці. Він намагався не тільки вдало видати заміж Олександру, а ще й політично помірковано. Для племінниці обрав удвічі старшого коронного гетьмана Ксаверія Браницького.

Франтішек Ксаверій Браницький мав бурхливу молодість, його називали великим гультяєм і гравцем. Він вдало заприятелював з останнім королем польським Станіславом Августом Понятовським. Вони разом їздили до Петербурга, де він не раз допомагав приятелю рятувати репутацію цариці, за що його було нагороджено графським титулом.

Церемонія одруження Франтішека Ксаверія й Олександри відбулась у Тронній залі Зимового палацу. Серед гостей була імператриця Катерина ІІ зі своїм фаворитом Григорієм Потьомкіним. Цариця мала далекосяжні плани щодо приєднання польських територій і всіляко сприяла російсько-польським шлюбам серед представників аристократії, які робили би польських магнатів лояльнішими до російського трону.

Молоде подружжя після весілля переїжджає до Білої Церкви, нині – Київська область. Там Ксаверій Браницький був старостою. Місто було незвичне для Олександри Василівни. Замість величних православних храмів над Білою Церквою височів костел, а містяни відвідували уніатські церкви. Тому графиня змушена була їздити до православного храму, розташованого в селі Мазепинці. Графиня була оточена польською прислугою. У гості подружжя, як правило, приймало польську шляхту. Також Фратішек Ксаверій мав яскраві польські політичні симпатії, через це Олександра Василівна певний час не могла вплинути на утвердження православ'я.

Осівши в Білій Церкві, графи Браницькі за тогочасною модою вирішують побудувати заміську резиденцію, що була б оточена великим пейзажним парком. Ініціатором побудови парку була Олександра. Ксаверій підтримує ідею молодої дружини. Надає необхідні кошти на будівництво й називає парк "Олександрія".

Олександра Браницька досить довго вивчає місцевість навколо Білої Церкви. Спочатку вона хотіла будувати резиденцію та парк у Шкарівському лісі, що за 10 км на схід від міста. Та згодом вирішує будувати у віковічній діброві в урочищі Гайок за 5 км на захід від міста Сквирським шляхом. Графиня під час об'їзду своїх земель зупинилася неподалік дороги, яка вела на місто Сквиру, за родинними спогадами. Серед глибоких ярів і вікових дубів місцевість їй видалася напрочуд мальовничою.

Будівництво парку розпочали 1784 року. Саме тоді на півдні України Григорій Потьомкін готується до подорожі імператриці Катерини ІІ до Криму, тому допомагає племінниці державними коштами. Навіть після заміжжя Олександри опіка дядька триває. Під час війни з Туреччиною він дає можливість Браницьким постачати провіант для армії. Це дало подружжю змогу нажити величезні статки для безбідного життя.

 

Створення майбутнього парку Олександра Браницька доручає найкращим спеціалістам. Первинний план розробляє французький садівник Мюффо, який займається насадженням дерев та впорядкуванням клумб. Також він проєктує парк таким чином, щоб той мав плавний нахил до річки Рось і характеризувався істотним перепадом висот.

Архітектори будують у парку палац "Аустерія" та комплекс павільйонів, утворюючи планувальне ядро парку. На південний схід від комплексу зводять одноповерховий "Гетьманський" павільйон. У ньому мешкають Ксаверій Браницький із дружиною. Поряд із маєтком будують іще один – для особистої охорони пана.

Поряд із літнім палацом розташовують сад "Мур". Його обгороджують мурованою цегляною стіною, що слугує для захисту теплолюбних екзотичних плодових дерев від холодних вітрів.

З південного боку "Аустерії" розмістили чотири невеликі двоповерхові палацові павільйони для родичів і гостей. Углиб смуги побудували "Танцювальний" павільйон, який мав спільні риси з іншими павільйонами, але його вісь була не перпендикулярна до лінії розташування павільйонів для гостей, а зроблена паралельно до напрямку Липової алеї. Біля павільйонів відсутнє регулярне розбиття доріжок із фронтальним підходом до будинків. Між собою павільйони з'єднано зеленими тунелями. Таким чином, було досягнуто гармонійного поєднання класичної архітектури павільйонів із парковим ландшафтом.

5 жовтня 1791-го Григорій Потьомкін дорогою з Ясс до Миколаєва помирає на руках Олександри. "Графиня Браницька, кидаючись на нього, намагалася запевнити себе й усіх, що він іще живий, намагалася своїм диханням зігріти охололі вуста…" – згадували очевидці. Смерть дядька стає великим ударом для Олександри Браницької. Проте за підтримки Катерини ІІ вона отримує більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку відіграв у її житті дядько, Олександра вирішує побудувати йому мавзолей. 1795 року споруду спроєктував архітектор Іван Старов.

1796-го помирає Катерина ІІ. Новий імператор Павло І не тільки заборонив ставити монумент Потьомкіну, а й розпорядився викинути його тіло з могили, що було у Свято­Катерининському храмі в Херсоні. Олександрі Браницькій повідомляють про акт вандалізму. Багато дослідників вважає, що їй усе-таки вдалося перевезти останки князя до Білої Церкви й поховати в "Олександрії". Проте вірогідних доказів підтвердження чи спростування цього факту немає.

За правління Павла І майже всі фаворити покійної цариці опинилися в немилості. Браницьких перестають приймати при дворі. За ними встановили нагляд. Через це графиня була вимушена відмовитися від будівництва мавзолею. Замість нього у східній частині парку створили "Дружній сад". Потрапити до саду можна було через залізну браму, на якій був напис французькою: "Перш ніж увійти, спитай своє серце, чи вмієш цінувати дружбу".

Померла Олександра Браницька 15 серпня 1838-го у віці 84 років. Перед смертю графиня спалила цінні родинні папери.

×