Ексклюзиви
Четвер, 22 серпня 2019 17:35

"Слухай-но, Ґалаґан, кажуть, що ти – українофіл"

"Мужики мене не люблять. Дивляться, як на мізерну людину, – пише у щоденнику поміщик 20-річний Григорій Ґалаґан на початку 1840-го. – Це не так дошкуляло б, якби вони самі були щасливі. Все моє бажання зараз, щоб зробити щасливими тих три тисячі душ, які довірила мені доля".

Єдиний син у батьків, вихідців із впливових дворянських родів, із дитинства готувався перебрати управління родинними маєтками. Освіту здобув на юридичному факультеті Петербурзького університету. Приїжджаючи додому в село Сокиринці – тепер Срібнянський район на Чернігівщині, – Григорій приглядався до селян і пробував себе в ролі їхнього повелителя.

"Серце б'ється приємно, коли гурт дядьків мені низько вклоняється і я відповідаю їм легким киванням голови, – нотує 1838 року. – Це ж марнославство і лестить безхарактерній душі. Відкидаючи все це, я думаю, варто показувати себе по-іншому перед нашими рабами. Потрібно їх привчити до думки, що їм недовго залишається розоряти наш маєток".

Біограф Григорія Ґалаґана історик Олександр Лазаревський наприкінці ХІХ ст. писав: "Він цілком природно дивився на всіх гарненьких дівчат, як на кандидаток у свої наложниці. Коли був у доброму настрої, розважав підданих. Напував їх горілкою і примушував танцювати "козачка".

  Художник Василь Серебряков написав портрет поміщика Григорія Ґалаґана 1843-го. Тоді землевласник подорожував Італією і почав збирати колекцію творів російських та українських художників. Познайомився з представниками Петербурзької академії мистецтв і Товариства заохочування художників. “Кому ж, як не мені, допомагати нашим друзям в їхніх благодійних стараннях”, – писав матері з Рима. Придбав полотна Івана Айвазовського, Василя Серебрякова, Василя Штернберга та Івана Шаповаленка. Потім скуповував картини в Петербурзі й Києві. Прикрашав ними маєток у Сокиринцях. Під час Української революції 1917–1921 років селяни не грабували володіння Ґалаґанів. У садибі створили музей, який виставив понад 600 експонатів
Художник Василь Серебряков написав портрет поміщика Григорія Ґалаґана 1843-го. Тоді землевласник подорожував Італією і почав збирати колекцію творів російських та українських художників. Познайомився з представниками Петербурзької академії мистецтв і Товариства заохочування художників. “Кому ж, як не мені, допомагати нашим друзям в їхніх благодійних стараннях”, – писав матері з Рима. Придбав полотна Івана Айвазовського, Василя Серебрякова, Василя Штернберга та Івана Шаповаленка. Потім скуповував картини в Петербурзі й Києві. Прикрашав ними маєток у Сокиринцях. Під час Української революції 1917–1921 років селяни не грабували володіння Ґалаґанів. У садибі створили музей, який виставив понад 600 експонатів

Григорій рано залишається без батька. Настановами на життя займається мати. Вона ставиться до селян поблажливо. Дає їм позики на купівлю волів, допомагає будівельними матеріалами. Ніколи не ставить себе вище за інших, спілкується українською.

"Ми проїздили через багато сіл, і я всюди спостерігав за рухами росіян та порівнював їх із малоросіянами. Яке порівняння! Чи є у росіян та гідність, що мимоволі виявляється у поведінці українців? Це залишок колишньої незалежності. Україно, ти готувалася бути деревом, росла незалежно й так чудово розквітала, – пише дорогою з Петербурга. – Натомість мерзенний російський народ. Йому судилося пригнічувати інших, зупиняти в них життя, вбивати все витончене і народне, висміювати".

У столиці вплив на Григорія Ґалаґана має Федір Чижов (1811–1877) – викладач математики і слов'янофіл. Вони багато говорять про цінність людських чеснот. Чижов переконує, що майнове становище – другорядне.

  Герб роду Ґалаґанів, який заснував козак Іван Ґалаґан з Омельника – тепер село Кременчуцького району на Полтавщині. Його син став полковником Прилуцького полку, а внуки – землевласниками на Чернігівщині
Герб роду Ґалаґанів, який заснував козак Іван Ґалаґан з Омельника – тепер село Кременчуцького району на Полтавщині. Його син став полковником Прилуцького полку, а внуки – землевласниками на Чернігівщині

Поміщик у Сокиринцях обходить хати й цікавиться проблемами людей. 1843-го долучається до громадської ініціативи. На пропозицію управителя Чернігівської палати державного майна береться перевірити становище селян, які постраждали від неврожаю. Допомагає збіжжям і грошима. Не може вдарити селянина, який провинився.

"Дай мені, Боже, сили. Дай уміння полюбити селян ще сильніше. Допоможи бути їм корисним. Нехай я помру з думкою, що хоч трохи посприяв їхньому щастю", – пише Ґалаґан у "Зауваженнях про становище селян сокиринецьких та інших економій" 1846-го.

Пізніше міркує у брошурі "Про відношення поміщика до селян": "Головна умова – ґрунтовне вивчення предмету діяльності й особисте заняття ним. Особливо – на початку господарювання. Потрібно жити постійно в селі, навіть узимку. Віддаватись усією душею своїй справі".

Ґалаґан переймається підвищенням урожайності. Збільшує поголів'я овець і свиней. Розуміє: аби розвиватися, кріпаків потрібно замінити найманими робітниками. Складає "Проект звільнення новонароджених селян" 1854-го.

"Я досить багатий, щоб обійтися без високих посад"

1819, 15 серпня – народився Григорій Ґалаґан у селі Сокиринці. Тепер це Срібнянський район на Чернігівщині. Батько Павло Ґалаґан управляв маєтком і служив у міністерстві закордонних справ. Мати Катерина походила з родини графів Гудовичів. Перед Григорієм вони втратили трьох немовлят. Після нього народили доньку Марію. Мати привчала дітей до українських традицій, навчала пісень.

1840 – Григорій закінчує юридичний факультет Петербурзького університету. Два роки подорожує Європою. Працює у Гродненській, Київській та Чернігівській палатах державних маєтностей.

"Я не можу служити! Для чого мені служба? Я досить багатий, щоб жити спокійно й обійтися без високих посад, – пише у щоденнику. – Та й не багатство мене утримує від служби. Мене утримують Сокиринці. Для вас хочу я присвятити все життя своє".

1847 – йде у відставку й селиться в Сокиринцях. Одружується з молодшою на сім років Катериною Кочубей. Зводять будинок у Києві, на розі Хрещатика й Мартинівської – тепер Прорізна. Живуть у ньому взимку. З потеплінням перебираються в Сокиринці. Ґалаґана обирають предводителем дворянства Борзнянського повіту, совісним суддею Чернігівської губернії, попечителем Борзнянського повітового училища. Готує статистичний, сільськогосподарський і етнографічний описи маєтку в Сокиринцях. Видає збірку "Южноруські пісні з голосами".

1853 – народжується син Павло. Батько називає його безцінним скарбом. Наймають няню із селян, одягають традиційне українське вбрання, до 5 років говорять лише українською.

1858 – стає членом Чернігівського комітету, що працює над проектом поліпшення побуту поміщицьких селян. Бере участь у розробці селянської реформи в Петербурзі. ­1863-го отримує посаду віце-президента тимчасової комісії при Київському генерал-губернаторі.

1865 – долучається до роботи новостворених органів місцевого самоврядування – земств. У Полтаві відкриває школи й училища. За його підтримки створюють гімназію в Прилуках. Організовує лікарні й госпіталі, виділяє кошти на зарплати вчителям, на будівництво й ремонт церков, придбання ікон.

1869 – помирає від тифу син Павло. На його честь засновує колегію в Києві.

1872 – допомагає селянам у Сокиринцях організувати перше в Україні ощадно-позичкове товариство. Віддає маєток у селі Дігтярі під ремісниче училище. Проводить перший перепис населення Києва. Видає "Сборник этнографических материалов, касающихся Малороссии", "О склонении малороссийских имен", "Подробное описание малороссийской вертепной драмы в таком виде, в каком она сохранилась в селе Сокиренцах", пам'ятку української народної драми "Малорусский вертеп, или вертепная Рождественская драма".

1882 – стає членом Державної ради в Петербурзі. Обирають головою комісії з ощадно-позичкових товариств при міністерстві фінансів. Добивається урядової субсидії для журналу "Київська старовина".

1888, 25 вересня – Григорій Ґалаґан помирає в маєтку в селі Сокиринці. Похований у родинній усипальниці в Петропавлівській церкві. Садибу успадкувала дружина Катерина, яка господарювала в ній до смерті 1896 року.

Автор: Фото: Ювілейний випуск часопису ”Прилуки Фортеця” ”На пошану Григорію Ґалаґану”. – К., 2019
  Григорій Ґалаґан (сидить другий праворуч) із членами правління Сокиринського позичково-ощадного товариства імені Павла Ґалаґана. Створили його 1872-го. Назвали на честь сина Григорія Ґалаґана, який помер за два роки до того. Поміщик передав правлінню кам’яний будинок із коморою, меблями, канцелярським приладдям. Перерахував 3 тисячі карбованців з умовою, що частина прибутку піде на створення лікарні, пожежної частини та організацію ремісничих класів у місцевому училищі. Спочатку до складу товариства входили 16 осіб. 1899 року його послугами користувалися 960 людей із 22 сіл
Григорій Ґалаґан (сидить другий праворуч) із членами правління Сокиринського позичково-ощадного товариства імені Павла Ґалаґана. Створили його 1872-го. Назвали на честь сина Григорія Ґалаґана, який помер за два роки до того. Поміщик передав правлінню кам’яний будинок із коморою, меблями, канцелярським приладдям. Перерахував 3 тисячі карбованців з умовою, що частина прибутку піде на створення лікарні, пожежної частини та організацію ремісничих класів у місцевому училищі. Спочатку до складу товариства входили 16 осіб. 1899 року його послугами користувалися 960 людей із 22 сіл

У середині 1850-х у Російській імперії починають говорити про скасування кріпацтва. Григорій підтримує цю ідею і готовий сприяти селянській реформі. До Києва прибуває імператор Олександр ІІ, Ґалаґан зустрічається з ним.

"Мене підізвав князь Долгоруков (Василь Долгоруков (1804–1868) – головний начальник ІІІ відділення Канцелярії імператора. – Країна). Ми стали говорити про селянське питання, – пише Григорій Ґалаґан до дядька своєї дружини Олександра Кочубея. – Він сказав, що має потребу іноді писати до мене, щоб дізнатися мою думку про те чи інше питання. Багато з вищих наших чиновників мають добрі наміри, але в них бракує опори на людей практичних. Ми готові їм служити для загальної користі й не потребуємо для себе будь-якої честі в цій справі".

Автор: Фото: szinnia.blogspot.com
  Будинок для гостей у маєтку Григорія Ґалаґана в Лебединцях – тепер Срібнянський район на Чернігівщині. Його протягом 1854–1856-х збудував архітектор Євген Червінський. Замовник просив створити дім із рисами хати козацької старшини часів Гетьманщини. На сволоці будинку вирізали напис: ”Дім цей збудовано для оживлення переказів про життя предків у пам’яті нащадків”. Помешкання зруйнували 1918-го
Будинок для гостей у маєтку Григорія Ґалаґана в Лебединцях – тепер Срібнянський район на Чернігівщині. Його протягом 1854–1856-х збудував архітектор Євген Червінський. Замовник просив створити дім із рисами хати козацької старшини часів Гетьманщини. На сволоці будинку вирізали напис: ”Дім цей збудовано для оживлення переказів про життя предків у пам’яті нащадків”. Помешкання зруйнували 1918-го

У червні 1858-го в Чернігові запрацював губернський дворянський комітет із покращення побуту поміщицьких селян. До нього входять по два члени від кожного повіту й два члени від уряду – Василь Тарновський і Григорій Ґалаґан. Кожен збирає дані у визначених селах. Щодня в Чернігові обговорюють пропозиції щодо реформи.

Ґалаґан вважає, що звільняти селян від кріпацтва без землі не можна. Потрібно встановити розмір мінімального наділу, який видадуть кожному. Якщо є бажання отримати більше, її потрібно викупити в поміщика. Гроші людям має позичити уряд. Та більшість комісії проти розкріпачення. Часто замість підпису під постановами біля прізвищ вказано: "залишився при своїй думці". За три місяці складають проект. Подію святкують у ресторані.

— Давайте вип'ємо за здоров'я, щастя і спокій людей, для яких ми працювали, – за селян! – тостує Григорій Ґалаґан.

Їде розвіятися до Києва.

"Відпочинок не виходить, – пише товаришу Олександру Марковичу. – Я втягнувся в роботу до такої міри, що не можу тепер без неї. Скучаю".

Їде до столиці продовжити роботу над селянською реформою.

— Слухай-но, Ґалаґан, кажуть, що ти – українофіл, – говорить раптом імператор під час зустрічі з дворянами.

— Я просто люблю свою батьківщину і край, де народився, – відповідає Григорій.

Його беруть до комісії, бо потрібні найвпливовіші люди з регіонів. Живе в родичів. Часто сперечається на тему розкріпачення.

"У мене все холоне всередині. Всі розділилися, – пише дружині в січні 1858-го з Москви. – Кажуть, петербурзьке дворянство обурене. З Нижнього Новгорода відписали, щоб государ розпорядився, як бути із селянами. У Пензі поміщики розбіглися зі зборів і не прийняли ніякого рішення. Всі стурбовані невизначеністю".

Один із великих родинних обідів відбувається спокійно лише тому, що всі домовляються не говорити про розкріпачення.

Після оприлюднення маніфесту царя в лютому 1861 року розпочинає роботу з упровадження реформи на Чернігівщині.

"У Мостищі (тепер Козелецький район. – Країна) селяни спочатку стояли на тому, що земля – їхня батьківщина і належить їм, – пише 18 листопада 1861-го Олександру Кочубею. – Я пояснив, що землю треба викупляти у казни. Запропонував їм допомогу – подарував присадибні ділянки, а інші землі викупити разом у банку і поділитися. Вони погодилися, бо не хотіли мати справу з казною. Казали, "вона нас обдере і з'їсть". Коли вони прийняли землю від мене в дар, то відмовилися від будь-яких інших наділів".

Поміщик дякує селянам за службу і пропонує піти в церкву відправити молебень.

"Пояснив, що вони тепер власники, які не залежать від мене, – веде далі. – Люди почали просити мене залишитись їх наставником, на що я погодився. У Мостищах 412 душ і 3360 десятин землі. З них подаровано селянам 490 десятин. Решта залишилося мені з боргом банку 20 600 рублів. Як підуть справи далі, побачимо. Думаю, в цій оборудці більше користі для мого Павлуся (єдиний син Григорія Ґалаґана. – Країна), ніж для мене".

Та є селяни, які вхопилися за чутку про "іншу волю", яку нібито оголосять через два роки. У Лебединцях (тепер Срібнянський район. – Країна) люди заявляють, що працюватимуть до слушного часу і потім цар дасть їм "повну волю".

"Що з ними робити – не знаю. Такі вибрики неприємні й розчаровують. Всьому винні ті два роки в маніфесті, які збивають людей", – додає поміщик.

Із часом йому вдається домовитися з жителями Лебединців. Дворянин дарує їм дерев'яну церкву з усім начинням, яку перевозить із Сокиринців. Замість неї будує кам'яний храм.

"Григорій Ґалаґан за своїм вихованням та родинними традиціями був типовим для кріпацької держави, але виховав у собі на основі особистих якостей ревного громадського діяча і прихильника реформ, – писав 1888-го історик Федір Міщенко. – Потреба живих справ згасла лише після його смерті. Він носив її у собі".

Зараз ви читаєте новину «"Слухай-но, Ґалаґан, кажуть, що ти – українофіл"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3898
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода