"Фельдмаршалів не вішають", – записку з таким текстом залишив колишній рейхсмаршал Німеччини Герман Ґерінг. 15 жовтня 1946 року о 22:45 його знайшли мертвим у в'язничній камері. Наступного дня стратили 11 нацистських керівників, звинувачених у злочинах проти людства.
Судовий процес розпочався в Нюрнберзі 20 листопада 1945-го – через півроку після капітуляції Німеччини у Другій світовій війні. Менш як за рік провели 403 засідання. На лаві підсудних було 24 нацисти. Трьох засудили до довічного ув'язнення, двох до 20 років тюрми, одного – до 15, трьох виправдали. Вирок для решти – повішення. Ґерінг, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель і генерал-полковник Альфред Йодль написали прохання замінити шибеницю на розстріл. Також просив розстріляти його гросадмірал Еріх Редер, якого чекало довічне ув'язнення. Усім відмовили.
Засуджених розбудили о 23:45. На вечерю запропонували сосиски з картопляним салатом або млинці з фруктовим салатом – на вибір. Тоді повели у спортивний зал, в якому напередодні американські солдати грали в баскетбол.
"Після огляду тюрми проходимо через двір до невеликої одноповерхової будівлі, – описує кореспондент газети "Правда" Віктор Темін. Свідками страти були вісім журналістів. – Навпроти дверей – три пофарбовані в темно-зелений колір шибениці. Тринадцять сходинок ведуть на ешафот. На чавунних блоках – нові товсті манільські мотузки, які можуть витримати вагу до 200 кг. Місце біля шибениці займають два американські солдати: перекладач і кат. Першим під руки виводять Йоахіма фон Ріббентропа. Він блідий, хитається, секунду-дві стоїть із напівзаплющеними очима, ніби перебуває у повній прострації. З нього знімають наручники та зв'язують руки за спиною".
Для виконання вироку привезли професійного ката з Техасу – Джона Вудса (1911–1950). Засуджених заводили у зал по черзі. Кожен наступний бачив, як помирає попередній. Усі говорили довгі промови.
– Понад два мільйони німецьких солдатів загинули за свою вітчизну. Я йду за моїми синами – в ім'я Німеччини, – сказав Вільгельм Кейтель, голова штабу верховного командування.
– Вітаю тебе, Німеччино! – останні слова Альфреда Йодля.
Тільки голова зовнішньополітичного управління націонал-соціалістів Альфред Розенберг підійшов до шибениці мовчки. Міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп мучився у петлі 10 хв., Кейтель – 24. Аби прискорити смерть, Вудс прив'язав до їхніх ніг мішок із піском. Увесь процес тривав 1 год. 43 хв.
Тіла сфотографували в одязі й без нього. Представники держав-переможців підписали протокол про смерть. Далі трупи на вантажівці повезли до крематорію в Мюнхені. Працівникам сказали, що це загиблі американські солдати. На світанку їх спалили. Того ж дня попіл розвіяли з літака.
Прототипом Вінні-Пуха була канадська ведмедиця
"Перед вами звичайний плюшевий ведмедик. Він спускається сходами услід за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: "Бум, бум, бум!" – так починається "Пригода перша, в якій ми знайомимося з Вінні-Пухом і не тими бджолами". Британський письменник Алан Александр Мілн (1882–1956) написав твір 14 жовтня 1926 року. Всього створив 20 оповідань про ведмежа Вінні-Пуха та його друзів.
Улітку 1914-го лейтенант канадської армії Гаррі Коулбон їхав потягом із Вінніпега до Квебека. Під час зупинки в Онтаріо побачив на пероні мисливця з ведмежам. Купив тварину собі за 20 канадських доларів – тепер це близько $15.
Ведмежа виявилося самицею. Її утримували в 2-й піхотній бригаді, де служив Коулбон. Назвали Вінні – на честь озера Вінніпег. Тривала Перша світова війна. У грудні підрозділ перевели до Франції. Тварину взяли з собою. Проте везти на фронт побоялися. Залишили в Лондонському зоопарку. Коли війна закінчилася, Гаррі вирішив не забирати Вінні в Канаду.
1924-го зоопарк відвідав помічник головного редактора гумористичного журналу Punch Алан Мілн із сином Крістофером Робіном (1920–1996). Коли малий побачив білих ведмедів, розплакався й попросив забрати його звідси. Але щойно зустрів Вінні, його настрій різко змінився. Згодом він почав так називати плюшеве ведмежа, яке батьки подарували кілька років тому.
Решта персонажів оповідань Алана – це також іграшки Крістофера Робіна: порося П'ятачок, віслюк Іа-Іа, кенгуру Кенга та Ру, тигр Тигра. Лише Сову та Кролика письменник вигадав. Події відбуваються в лісі Ешдаун, на околиці якого мали ферму Мілни. Реальними є і шість сосен та струмок, де Вінні-Пух знайшов Північний полюс.
Менше ніж за рік продали 150 тис. примірників книжки. Зараз пригоди Вінні-Пуха перекладені понад 50 мовами. Алан ніколи не читав своєї книжки синові.
– Іноді мені здається, що батько досягнув вершини популярності тим, що заліз на мої дитячі плечі. Він стягнув моє добре ім'я і не лишив мені взамін нічого, окрім пустої слави, – казав Крістофер Робін.
"Я знаю, що в'язниця буде для мене важким випробуванням, яким ніколи не була ні для кого іншого. Вона для мене сповнена загрозами, низькою та боягузливою жорстокістю. Але я не боюся тюрми, так само як не боюся люті презренного тирана, який забрав життя моїх 70 братів! Виносьте ваш вирок! Він не має значення! Історія мене виправдає!" –
так завершив свою промову 27-річний Фідель Кастро на судовому процесі 16 жовтня 1953-го. За три місяці до цього разом із 165 однодумцями напав на казарми Монкада в Сантьяго. Прагнули захопити зброю, щоб скинути диктатора Куби Фульхенсіо Батисту. На суді Кастро відмовився від адвоката – сам мав юридичну освіту. Вирок – 15 років ув'язнення. Його відпустили за амністією через два роки. 1958-го він розпочав ще один заколот і захопив владу в країні
52 людини вбив учитель російської мови та літератури з Новошахтинська Ростовської області Андрій Чикатило протягом 1978–1999 років. Таку цифру назвав суддя під час винесення вироку 19 жовтня 1992-го. Процес відбувався у Ростові-на-Дону. Чикатило визнав себе винним у смерті 56 осіб, проте слідчі не змогли довести його причетність до чотирьох убивств. Багатьом жертвам виколював очі, відрізав ніс, язик, вуха, груди й геніталії. Суд постановив розстріляти маніяка. Присутні оплесками відреагували на вирок. Його виконали 14 лютого 1994 року
11 жовтня 1919 року пасажирам літака вперше запропонували сніданок. Під час рейсу Лондон – Париж британської компанії Handley Рage Тransport клієнти могли скуштувати два м'ясні сандвічі, яблуко й каву або чай. Це коштувало три шилінги – близько $4 тепер.
12 жовтня 1884-го засноване найпівденніше місто Землі – Ушуайя. Під час експедиції Південною Америкою іспанець Аугусто Лассер вирішив створити тут військову базу. Наступного року місто стало столицею регіону Вогняна Земля у складі Аргентини. Зараз тут мешкають 57 тис. осіб. Під час туристичного сезону – з грудня по березень – з'їжджається ще близько 15 тис.
13 жовтня 1307 року – у п'ятницю – французький король Філіпп ІV Красивий (1268–1314) наказав арештувати всіх членів ордену тамплієрів. Той виник 1118-го для захисту паломників від нехристиян. Монарх вважав, що тамплієри зреклися Ісуса Христа, плювали на розп'яття, практикували одностатеві стосунки, кремували померлих братів і підмішували їхній попіл у їжу. Майже 70 осіб спалили на вогні. Відтоді п'ятниця, 13-те, вважається нещасливим днем.
8 
35413
Коментарі