Михайло Гайворонський організував хорове товариство з 50 колективів США і Канади
"Приємно нам, що ти діставав нагороди від чужих, а ще приємніше, що діждався признання від своїх. Бо це, брате, багато тяжче, – пише у відкритому листі фейлетоніст Галактіон Чіпка до композитора Михайла Гайворонського у львівській газеті "Діло" 26 квітня 1933 року. – Здавалося, що ти пропадеш у холодній країні Рокефелєра і Форда. Що заки море перелетиш, то крила зітреш об тверде, нерідне повітря і впадеш без сил на асфальт метрополії мамони. А ти перелетів, хоч крила нили, змучені далекою дорогою, хоч серце боліло за всім тим, що лишав у ріднім краю".
Музикант Михайло Гайворонський 10 років живе у США. За кілька місяців до публікації у "Ділі" в Нью-Йорку відбувся великий концерт на його честь. Українська газета "Свобода" писала: "Американські українці тепер пізнали, що мають між собою не тільки стрілецького співця і композитора, а й великого диригента й організатора".
Стрілецьким співцем його називають через службу в Українських січових стрільцях. Був у цьому формуванні під час Першої світової війни. Воював на боці австро-угорців проти російської армії. Гайворонський належав до другої чоти. В ній було багато представників інтелігенції.
"У першій чоті були найвищі та найстарші, а ми в другій чоті були дещо нижчі, молодші, але найголосніші. Ми були грудьми сотні, бо співали, – розповідав пізніше він в інтерв'ю газеті "Діло". – Який крок ми тримали, такий мусіли всі тримати".
Після боїв на карпатській горі Маківка у квітні–травні 1915 року Гайворонський злягає від тифу. Кілька місяців перебуває в госпіталях Славська та Мукачевого. Звідти його відправляють до збірного пункту новобранців та стрільців – після хвороби або відпустки. Проходять додатковий вишкіл. Коли набирається достатня група – їх відправляють на фронт. Михайло пропонує командуванню створити оркестр. 20 інструментів викопав із землі й віддав священик із Вовчинців – тепер село у передмісті Івано-Франківська. При церкві був оркестр. Із початком війни музиканти пішли у військо, а інструменти сховали.
Зі збірного пункту Гайворонський потрапляє на позиції біля села Соснів і хутора Тудинка – тепер Теребовлянський район на Тернопільщині.
– Ви думаєте, товаришу Боберський, що я даром так багато оповідаю, аж горло змучилося. Мусите нам зі скарбу Українських січових стрільців дати гроші на віолончелю, віолю, скрипку – одну скрипку вже маю – а також на ноти, – звертається Гайворонський до одного з організаторів УСС Івана Боберського.
Отримує все необхідне. Солдати-музиканти живуть у занедбаному будинку.
"Хатка маленька, два вікна забиті: одно дошками, друге – цеглою, а в третім є три шибки. Позакладаємо свічки на багнетах і граємо, – писав у спогадах керівник оркестру. – В одній кімнаті є високе ліжко, що сягає від стіни до стіни. На підлозі, під ліжком сплять 15, а нагорі на ліжку – також 15. Стелимо собі то соломою, то полотном із наметів".
У сусідній хаті мешкають члени мистецького об'єднання – поети, художники, фотографи й журналісти.
– Хлопці, маю мелодію, треба слів, – заходить до них Гайворонський.
– А яких?
– Любовних і дуже народних.
– Буде!
Текст пісні складають спільно. Кожен докидає рядок. В єдиний текст усе укладає Роман Купчинський. Починають співати "Їхав стрілець на війноньку". Пізніше як народну цю пісню публікують у збірках часів СРСР в обробці Миколи Леонтовича. У "Віснику СВУ" за грудень 1916-го під текстом пісні пишуть "скомпонована Михайлом Гайворонським".
– Ти повинен це спростувати, – каже диригенту Роман Купчинський.
– Та що таке велике?! – відповідає Михайло Гайворонський. – Мелодія – головна річ. Спробуй зложити, побачиш.
З того часу Купчинський складає пісні окремо. Гайворонський створює і опікується хором і струнним оркестром. У ньому грає майбутній автор "Гуцулки Ксені" Ярослав Барнич.
Після поразки перших визвольних змагань 1921 року січові стрільці розселяються по території Галичини або ж виїжджають за кордон. Край перебуває під владою Польщі. Михайло Гайворонський працює в дитячій музичній школі у Львові. Займається з хоровими колективами міста.
"Згадували спільних знайомих із стрілецької братії. Багато з них не було вже в живих. Цікаво було мені знати, над чим композитор працює, які пляни має на майбутнє, – згадує про візит Гайворонського колишня працівниця стрілецького госпіталю Ірина Домбчевська. – Дізналася, що має багато ідей. Готовить декілька нових речей, деякі вже друкуються. Хоче виїхати до Америки, бо там є можливості праці. Тут важко це було б у теперішніх обставинах".
Театральний режисер Микола Садовський пропонує йому очолити хор та оркестр при театрі в Ужгороді. Товариш по УСС Осип Кухтин запрошує переїхати до Чехії в Прагу. Інші побратими пишуть про можливість влаштуватися в Канаді та США. Михайло Гайворонський усім відмовляє і залишається у Львові ще на два роки.
Списується з друзями по школі, які живуть в американському штаті Род-Айленд. Ті роблять запрошення та оплачують квитки. Їде без дружини Марії. Вона залишається вчителювати в Польщі.
"Ти вносив дещо душевного корму і якось краще було разом жити і за давнім тужити. Михасю! Вертай, брате, нива запустіла! – пише до нього поет Лев Лепкий зі Львова. – Тут не маєш наслідників. Головно – по школах, відколи тебе не стало, повне занедбання рідної пісні".
Гайворонський у США спочатку живе в містечку Вунсакет у Род-Айленді. Керує хором та оркестром українців. За кілька років перебирається в Нью-Йорк. Із композитором Романом Придаткевичем створює "Українську музичну консерваторію". 1926-го в газеті New York Times публікують прізвища 78 стипендіатів Колумбійського університету в Нью-Йорку. Серед них – Михайло Гайворонський. Вивчає композицію, музичний аналіз та оркестрацію.
"Перший випадок в Америці, що українець здобуває таке признання за свої інструментальні композиції", – пише місцева українська газета "Свобода". Про його успіхи стає відомо у Львові. Газета "Діло" повідомляє: "Відомий український композитор Михайло Гайворонський, бувший капельник УСС, одержав у колюмбійському університеті в Нью-Йорку нагороду імени Мозенталя, яку дають раз на два роки за оригінальні композиції. Це перша того роду нагорода українця в Америці".
Пише музику до п'єси "Залізна Острога" – про стрілецьке життя. Ноти передає на Галичину. Прем'єра першої відбувається в рідному містечку Заліщики 7 червня 1934-го, а восени того ж року – у Львові. Більшість часу віддає організації виступів товариства "З'єдинені українські хори". Об'єднує 50 колективів США і Канади.
"Організація була добре споєна. Нью-Йоркська централя стояла у живому звязку з дириґентами хорів, розкинених по всій Америці і Канаді, – оцінює роботу товариства композитор Василь Витвицький. – Дириґенти одержували вказівки і нотний матеріял. Успіх цієї праці був наслідком не тільки знання і організаційного хисту Гайворонського, а й щирого відношення до співробітників".
Починає менше виступати – через загострення хвороби легень. Усе більше часу проводить у лікарнях.
"Труди життя і постійна праця серед невідрадних умовин сильно підірвали здоров'я композитора, – читаємо на сторінках "Свободи" після смерті Михайла Гайворонського 11 вересня 1949-го. – Сильно розвинені грудні недуги прикували його до ліжка майже на 10 останніх років".
"Я назвав би вас амбасадором українського мистецтва в американському світі. Бо кожна нація бездержавна перше пробиває собі шлях до державности через своїх мистців, які дивували світ ориґінальністю. А що ви спеціально користуєтеся народними мотивами в своїх творах, то вам легше і краще репрезентувати український музичний світ, ніж нашим наслідувачам Европи", – поет Василь ПАЧКОВСЬКИЙ (1878–1942) у листі зі Львова до Михайла Гайворонського у Нью-Йорк 3 серпня 1935 року
24 збірники пісень та окремо виданих симфонічних творів опублікував Михайло Гайворонський протягом 1927–1947 років. Серед них "Пісні УСС", "Українські народні пісні на скрипку і фортепіано", "Пісні Поділля", "Канти", "Збірник для молоді", "Різдвяна суїта"
Гайворонський одружився з лікаркою, яка його доглядала
1892, 15 вересня – Михайло Гайворонський народився в містечку Заліщики – тепер райцентр на Тернопільщині. Батько навчив грати на сопілці і змайстрував скрипку. Сліпий на одне око циган вчив гри на цимбалах. Співав у сільському хорі. У 12 років почав диригувати. Вступив до вчительської семінарії. Опікувався змішаним та чоловічим хорами. Одружується із семінаристкою Марією Марфейчук.
"Була дуже весела, дотепна, неначе гірська квітка, в яку залюбився на смерть Михась, – згадує про неї співак Михайло Голинський. – Михась скомпонував і присвятив їй вальс".
1912 – вступає в музичний інститут ім. Миколи Лисенка у Львові. Підробляє вчителюванням та веде хор у приміському селі Зашків – тепер Жовківський район. Знайомиться з тамтешнім уродженцем Євгеном Коновальцем – майбутнім керівником Організації українських націоналістів. Він тоді навчався у Львові, але приїжджав до батьків.
1914 – іде добровольцем до Українських січових стрільців. Засновує перший стрілецький оркестр. Проходить із ним від Галичини до Херсонщини.
1918 – під час українсько-польської війни керує військовими оркестрами Української галицької армії. Після злуки УНР та ЗУНР стає головним диригентом та інспектором військових оркестрів армії Української народної республіки. Створює сурмові сигнали для пішого війська. Очолює оркестр театру Миколи Садовського в Кам'янці-Подільському, де тоді була столиця УНР.
1920 – поселяється у Львові. Працює вчителем скрипкової гри в музичному інституті та інспектором з навчання співу для всіх шкіл товариства "Рідна школа". Видає "Співаник" для дошкільнят і школярів. У ньому 70 пісень та ігор. Диригує у хорах "Львівський боян" і "Бандурист", робітничого товариства "Воля" та оркестрі залізничників.
1923 – розлучається з Марією Марфейчук і їде до США. Дружина залишається у Львові, вчителює. Дітей не мали. У Нью-Йорку Михайло вступає в Колумбійський університет. Створює "Українську музичну консерваторію". Частину заробленого пересилає Музичному інституту й товариству "Просвіта" до Львова. Очолив акцію зі збору коштів на пам'ятник Миколі Лисенку, який встановили у Києві.
1928 – бере участь у відкритті видавництва "Українська музична накладня". У ньому видали редагований Михайлом Гайворонським "Альбом українських народніх пісень". Через два роки організовує товариство "З'єдинені українські хори", яке об'єднує більшість українських колективів Північної Америки.
1934 – одружується з молодшою на вісім років лікаркою Неонілою Пелехович. Вона родом із Галичини. Працює педіатром у нью-йоркській клініці. Організаторка "Комітету помочі голодуючій Україні". Береться доглядати Гайворонського, коли в нього загострилася хвороба легень.
"Вона його розуміла і ним, як хворою дитиною, опікувалася до кінця його життя, – пише оперний співак Михайло Голинський. – Я жив близько них і був одинокий, кому Неля дозволяла писати до тяжко хворого Михася, бо, як казала, мої листи на стан здоров'я Михася дуже корисно впливали".
1949, 11 вересня – помирає в Нью-Йорку. "На кладовищі маленький гріб, – написав тоді на шпальтах газети "Свобода" Роман Купчинський, – а на тому гробі – камінь, а на тому камені – два слова: Михайло Гайворонський. І не треба більше слів. Вистане два. Все сказане".
2 
1
Коментарі