Поляки голодом виганяли турків із Кам'янця
"Побував на місці, яке мав давно на приміті. Ви там теж бували і маєте його пам'ятати, – пише 1692-го польському королю Яну ІІІ Собеському коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський. – То шия скалиста, яку стискає з однієї сторони Дністер, а з другої Збруч (тепер Кам'янець-Подільський район на Хмельниччині. – Країна). Брід добрий на Дністрі під самою фортецею. Хотіли форт побудувати у Жванці за чверть милі, але вирішили, що це місце набагато краще".
Гетьман починає зводити фортецю за 22 км від Кам'янця. Його називають "східним оплотом християнства", але вже 20 років, як належить туркам. Поляки хочуть повернути місто. Численні облоги – безуспішні. Яблоновський вирішує заморити місто голодом. Спалюють села, витоптують поля навколо. Беруть під контроль брід на Дністрі й перехоплюють провіант.
Щоб там стояло військо – потрібен форпост. Гетьман обирає місце, де Збруч впадає у Дністер. Поряд – скелястий мис і земляні насипи, що залишилися від укріплень часів Русі. Звідси проглядаються і Хотинська фортеця, і Жванецька – замок магнатів Лянцкоронських. Вартові на вежах можуть контролювати пересування загонів і бачити, що відбувається на переправі.
Яблоновський починає будівництво власним коштом, не чекаючи ухвали уряду. 5 березня 1692-го закладає перший камінь фортеці. Шість місяців сотні вояків насипають вали і зводять мури.
"Ми з Божої ласки продовжуємо блокаду Кам'янця, – пише до короля у вересні 1692-го київський воєвода Марцін Контський, який долучається до будівництва. – Послав вашій королівській величності в минулу п'ятницю абрис форту, котрому ім'я дав Гори Святої Трійці".
За кілька тижнів гетьман звітує: "Блокада – у стані оборони". Комендантом фортеці обирають полковника Міхала Брандта. Дають офіційну назву – "Окопи. Гори Святої Трійці, блокада Кам'янця-Подільського". Яблоновський відводить військо, там залишає залогу – чотири тисяч вояків. До форпосту налагоджують постачання Дністром на поромах.
Міхал Брандт наймає кілька сотень козаків, щоб час від часу нападати на Кам'янець. І просить залучити мушкетерів – їх вважають найпрофесійнішими стрільцями.
Гарнізон в Окопах чергує цілодобово. Не дає пробратися до Кам'янця нікому. Забирає все, що везе турецький транспорт. Начальник Подільського пашалика (територія, на яку поширювалася влада паші. – Країна) Галіль-паша змушений доставляти вантажі значно довшим шляхом – через Устя, зараз село Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Польська преса тих часів згадувала Окопи у статтях, називаючи їх "фортецею цноти". Її важливість розглядали на філософських диспутах в єзуїтських колегіях Речі Посполитої.
За кілька місяців після спорудження Окопів німецька газета Theatrum Europeum пише, як поляки нападають на татарський конвой із провіантом, що їхав до Кам'янця. Вояки гарнізону спалюють передмістя.
У відповідь – на Окопи йде загін татар. Їм дають відсіч, захоплюють 50 волів.
"Ті воли м'ясо мали заражене хворобою. Тож усі, хто його їв, – діставали каліцтво", – пише лікар Людвік Фінкель у книжці "Окопи Святої Трійці. Два епізоди з історії Польщі", що вийде у Львові наприкінці XIX ст.
Влітку 1693-го біля Окопів зав'язується 5-годинна битва з татарською ордою.
"Наші виграли, багато ворогів поклали, але всі були поранені й 13 товаришів втратили. Їм не вистачало куль, тож заряджали зброю наконечниками від татарських стріл", – згадував очевидець.
На Зелені свята 1694-го генерал Міхал Брандт зі своїм загоном нападає на Кам'янець. Бере 20 полонених, багато худоби й коней.
Про чергову битву під Окопами повідомляє Gazette de France. Польська залога йде зустріти загін литовського гетьмана Казимира Яна Сапеги. Дізнавшись про це, татари з Хотина проводять до Кам'янця чималий караван. Але чергові в Окопах помічають його і попереджають товаришів. Загін Сапеги кидається на караван.
Тричі йдуть в атаку, втрачають 10 драгунів, офіцера й багато коней. Але відбивають у татар чотири тисячі возів, кожен із яких тягнуть шість волів. Вони навантажені м'ясом, рисом, вином, медом, сріблом і кавою.
"Три дні військо розбирало здобич – і не могло розібрати, – пише Gazette de France. – Натомість у Кам'янці починається голод".
У січні 1695-го поляки перехоплюють лист від турецького султана. Він пише, що за будь-яку ціну доставить до Кам'янця провіант. Кошти на це пожертвував великий візир. Тоді Яблоновський видає універсал із попередженням про готовність татар із Буджацької та Кримської орди провести караван. Селянам рекомендує шукати прихистку за мурами замків.
Та люди на це не зважають. Тому багато хто страждає від походу 10-тисячної татарської армії під приводом калги Шебас-Гірея. Він прориває блокаду і доставляє у Кам'янець продовольство. Потім рушає на Львів, який належить Речі Посполитій. Хоче помститися за розорені каравани. Яблоновський збирає під Львовом 4-тисячне військо і відстоює місто.
Бої між гарнізонами Окопів і Кам'янця облоги й напади тривають до 1699-го. Тоді Австрія, Польща і Венеціанська республіка, з одного боку, й Османська імперія підписують Карловицький мир. За ним турки повинні повернути Поділля Речі Посполитій і покинути Кам'янець до травня.
Туди вирушає польське військо на чолі з комісарами Болеславом Сангушком, Станіславом Потоцьким і Мартином Контським. Мають прийняти в турків місто. Але османи не квапляться. Поляки кілька місяців стоять табором біля замку. Лише наприкінці червня турки виходять із головного міста Поділля.
Біля Окопів проводять виїзні збори шляхти, які зазвичай відбуваються у Львові. Головує на них князь Михайло Вишневецький. У Троїцькому костелі у фортеці правлять урочисту месу. В напрямку Кам'янця рушає військовий обоз. За ним – шляхтичі, вірменські купці, міщани й селяни, які залишили місто перед приходом турків.
Укріплення в Окопах втрачають своє значення. Поселення навколо форту заселяють і воно отримує міський статус. Оборонні споруди занепадають.
80 центнерів пороху, 32 ц куль для мушкетів, 4,5 тис. ядер і 39 гармат було у фортеці Окопи 1711-го. Турецька та шведська армії на чолі з Карлом ХІІ мали намір напасти на Польщу з боку сучасної Молдови. Кам'янець і Окопи почали готуватися до оборони. Провели ревізію й укріпили мури. Гарнізон збільшили до півтори тисячі вояків.
"Найясніший цісар Йосиф ІІ був в Окопах над Дністром за дві милі від Кам'янця. Кількох значних сенаторів, а також жителів Подільського воєводства приймав і з ними на тому місці три дні забавлявся. Перебування його в Окопах не без таємниці було. Бо раніше повідомлялося, що сильно задумався про війну з турком", –
пише 4 липня 1783-го в щоденнику кам'янецький священик Симон Криштофович про візит до фортеці Окопи Святої Трійці імператора Священної Римської імперії Йосифа ІІ
Циган урятував шляхтичів
Улітку 1768-го фортецю в Окопах заселяють кілька сотень барських конфедератів – прихильників руху, що виник у місті Бар – тепер райцентр на Вінниччині. Вони виступають проти втручання Російської імперії у справи Речі Посполитої.
Повстанці насипають земляні вали. Керує роботами 21-річний Казимир Пуласький. Його брати Францішек і Антоній захоплюють фортецю в сусідньому Жванці. Обмінюються інформацією через цигана Сагу, який знайшов обривисту стежку над Дністром.
Звідси конфедерати нападають на російські залоги в Заліщиках і Товстому – тепер містечка на Тернопільщині. Захоплюють провіант. Ті готуються відомстити.
У березні 1769-го російська армія штурмує Окопи. Артилерія частково руйнує мури. Казимир Пуласький спостерігає за штурмом із крихітної вежі-сигнатурки (мала храмова вежа, здебільшого у католицьких храмах, на якій міститься найменший із дзвонів. – Країна). Бої тривають увесь день.
Під вечір росіяни підпалюють замкові укріплення у Жванці. Полум'я помічають в Окопах. Розуміють, що шансів на перемогу немає. Пуласький наказує знищити вози з амуніцією.
– Мовчки робіть за мною, що я робитиму, – каже двом сотням прихильників і застрибує на коня. Рушають до урвища, де починається стежка цигана Саги.
Росіяни вриваються у форт і спалюють Троїцький костел разом із людьми, які там залишилися. Пізніше рештки загиблих поховають у крипті напівзруйнованого храму. У Дністрі російські вояки топлять зброю конфедератів.
Казимир Пуласький із частиною спільників тікають з Окопів на Буковину, що належить туркам. Згодом, емігрує в Америку. Там гине в боротьбі за незалежність британських колоній. У США його вважають національним героєм.
2 
35413
Коментарі