"Организовать Соловецкие лагеря принудительных работ особого назначения для изоляции особо вредных государственных преступников, как уголовных, так и политических, деяния коих принесли или могут принести существенный ущерб спокойствию и целостности Союза Советских Социалистических Республик", – пише в записці під грифом "цілком таємно" заступник голови Державного політичного управління СРСР Йосип Уншліхт (1879–1938) до Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем.
Установу створюють на Соловецьких островах у Білому морі. 6 червня 1923 року в Соловецький табір особливого призначення – СЛОН (абревіатура від назви російською. – Країна) привозять перших в'язнів. Це сотня засуджених за "політичні злочини". Вони зводять житло. За три місяці в таборі мешкають 2714 чоловіків і 335 жінок.
"Здесь, пройдя через горн очистительный,
Через бодрый, сознательный труд,
Вы поймете, что путь принудительный
Есть единственный правильный путь", – написано на агітаційному плакаті на пристані.
В'язнів поділяють на три групи. "Політики" – анархісти або члени соціалістичних партій. Вони користуються пільговим режимом, отримують подвійний пайок, їх не залучають до примусових робіт. "Шпана" – кримінальні злочинці, які можуть обирати легку роботу. "Каери" – "контрреволюціонери". Це – царські військові, цивільні чиновники, духовенство, інтелігенція, дворяни й іноземці. Їх селять до кримінальників і дають найважчу роботу.
Більшість ув'язнених рубають ліс, будують бараки й тюрми, працюють на механічному, шкіряному, гончарному заводах або добувають смолу з деревини. Хто не встигає виконувати норму – залишаються на морозі на кілька годин. Улітку ставлять на "комарики" – прив'язують голим у лісі. За відмову працювати – розстрілюють.
"Нас було в камері семеро, в тому числі Лесь Степанович, – розповідав моряк Павло Монаков про театрального режисера Леся Курбаса. Його засудили як "контрреволюціонера" за сфабрикованою справою. Прибув на Соловки 1934-го. – Чудова людина, мав колосальний авторитет серед ув'язнених. На Соловках сиділи багато українців і всі вони ходили до нього за порадою чи просто поговорити. Він справляв на людей заспокійливе враження. Хоч сам був швидкий і енергійний".
Курбас працює на городах і з театральним колективом. Разом із ним трудиться письменник Микола Зеров.
"Бандеролі від тебе не отримував давним-давно, – пише він у своєму останньому листі до дружини Софії 19 вересня 1937 року. – Харчів немає, чаю – теж. Намагаюся займатися перекладами та приділяти час граматиці".
Влада вирішує "розвантажити" табори. З серпня 1937-го на Соловках починаються масові розстріли. Знищують понад 30 тис. в'язнів. У листопаді в урочищі Сандармох убивають 170 українців. Серед них – режисер Лесь Курбас, літератори Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Григорій Епік, Марк Вороний, Антін Крушельницький, історики Сергій Грушевський і Володимир Чехівський.
"По всіх корпусах прокочується обшук, відбирають книги, папери, листи – все, чим жила більшість, – пише театрознавець Наталія Кузякіна в дослідженні про Леся Курбаса й Миколу Куліша. – Робота й вільне ходіння припинені. В'язні замкнені в камерах. Потім табір повернувся до життя. Але не було видно вже нікого з українських письменників".
1939 року Радянський Союз починає війну з Фінляндією. Соловки – за 300 км від цієї країни. В'язнів, що пережили "чистку", переводять до віддаленіших таборів. СЛОН ліквідовують.
4 червня 1950-го в Південноафриканській республіці прийняли "Закон про аморальність". Він забороняв сексуальні стосунки між білими та представниками інших рас. Колір шкіри почали вказувати у паспортах. Темношкірим не дозволяли жити разом із білими, для них виділили окремі райони – бантустани. Могли арештувати за вихід із цієї території без дозволу. Закони расової дискримінації діяли до 1991 року.
5 червня 754 року представники народності фрізи в місті Докум у Нідерландах убили християнського проповідника 80-річного Боніфація. Помстилися за те, що він зрубав священний дуб їхнього бога дощу Донара й наказав збудувати з нього каплицю. Проповідника зарізали разом із 50 послідовниками, коли вони проводили обряд хрещення.
7 червня 1692-го на острові Ямайка в Карибському морі сталися землетрус і цунамі. Затопило більшу частину міста Порт-Роял. Цегляні будинки змивало в море. Від землетрусу загинули майже 2 тис. жителів, ще 3 тис. померли від травм і хвороб. Місто вважали центром злочинців та авантюристів у Карибському морі. Після землетрусу піратство почало занепадати.
28 днів пливли у 6-метровому човні п'ятеро англійців-дезертирів. 10 червня 1799 року вони втекли з британського гарнізону на острові Святої Єлени в Атлантичному океані за 1,8 тис. км від західного узбережжя Африки. Під час плавання у них закінчилася їжа. Втікачі почали гризти своє взуття. Прибули до берегів Бразилії та оселилися
в місті Сан-Сальвадор. Займалися риболовлею
"Бог створив мене для цієї роботи. Думаю, він благословив мене змайструвати цю машину і завести її. Це хрест, який я збираюся носити", –
записав на аудіокасету механік 52-річний Марвін Гімеєр із містечка Гранд Лейк у американському штаті Колорадо. Він мав конфлікт із цементним заводом із сусіднього міста Гренбі. Підприємство наполягало на купівлі його землі, де стояла зварювальна майстерня. 4 червня 2004-го Гімеєр на обладнаному власноруч броньованому бульдозері знищив 13 адміністративних будівель заводу. Потім застрелився
4 
1
Коментарі