середа, 02 грудня 2015 11:48

Мертвих маленьких дітей витягали з ями та їли

У хаті була тільки солома постелена – ні ліжок, ні крісел, нічого. Ми сиділи на тій соломі і кричали: "Їсти!" У печі стояли дві кирпичини. На них – чара, в якій кипіли у воді лушпайки з бараболі. Їх і їли.

У городі був ставок. Ловили там жаби, пуголовки, скойки. У мисці солили, вони від того помирали. Не чистили, зразу варили чи жарили. Бувало, витягали вужів. Їх не їли, боялися. А скойки я любила, геть би й зараз їла. Витягнеш те м'ясо, а в ньому – кашка.

Мама шукала лушпайки по смітниках. Діти ходили у ліс, збирали ягоди, суниці, калину. Грибів було багато отруйних. Мама їх чистила, мочила у солі на сутки, видушувала, відварювала, знову видушувала. Аж тоді можна було їсти.

Тато ходив на роботу у ліс, різав там дрова. Раз прийшов, упав і вмер. До нього підключився тиф перед голодом. Як його обмивали, нас вигнали на піч, щоб не бачили.

Грабили постійно, була спеціальна бригада. Заходили по п'ять-шість душ раптово в хату. Штурхали землю, стіни – все забирали. Чи квасоля якась, чи щось сушене. Люди просили, щоб пожаліли дітей – ні. Куди вони дівали те все, Бог його знає.

  Харитина САЛІЙ, 89 років. Народилась у селі Гунча – тепер Гайсинський район Вінницької області. 1932-го від голоду померли батько, четверо братів і сестер. З матір’ю і старшою сестрою переїхала у сусідню Чечелівку. Там живе досі. 1942 року працювала на примусових роботах у Німеччині. Після повернення була в колгоспі ланковою і телятницею. У голодний 1947-й отримала п’ять років тюрми, бо взяла на полі шість колосків. Відбувала покарання в російському Норильську. Там жила в цивільному шлюбі з Леонідом. Після ув’язнення працювала листоношею. Була заміжня за ковалем Анатолієм. Має двох синів. 66-річний Микола живе в Чечелівці на одній вулиці з матір’ю. Працював трактористом. 50-річний Федір – у Сімферополі, викладає в університеті. Співає в церковному хорі, читає псалтир на похоронах. Город віддала синові
Харитина САЛІЙ, 89 років. Народилась у селі Гунча – тепер Гайсинський район Вінницької області. 1932-го від голоду померли батько, четверо братів і сестер. З матір’ю і старшою сестрою переїхала у сусідню Чечелівку. Там живе досі. 1942 року працювала на примусових роботах у Німеччині. Після повернення була в колгоспі ланковою і телятницею. У голодний 1947-й отримала п’ять років тюрми, бо взяла на полі шість колосків. Відбувала покарання в російському Норильську. Там жила в цивільному шлюбі з Леонідом. Після ув’язнення працювала листоношею. Була заміжня за ковалем Анатолієм. Має двох синів. 66-річний Микола живе в Чечелівці на одній вулиці з матір’ю. Працював трактористом. 50-річний Федір – у Сімферополі, викладає в університеті. Співає в церковному хорі, читає псалтир на похоронах. Город віддала синові

Ховали просто – принесли, закопали і все. ­Обіду не робили – не було з чого. Батюшки в селі не було, то й не відспівували.

Першим помер 10-річний брат Павло, через три дні – 8-річний Мефодій. Ми з мамою і сестрою Параскою повезли їх на цвинтар саночками. Для трупів там викопали глибокий рів, як на силос. Мама полізла в ту яму, я їх подала, накрили рядном. На другий день ходили дивитися – бо мертвих маленьких дітей часто витягали з тієї ями та їли. Яма була вже повна, нічого не побачили. 5-річна сестра Марійка померла через два місяці. Мама несла її в мішку.

Найменша сестра 6-місячна Аня лежала в колисці. Кричала, бо хотіла молока. А в мами опухли ноги, не могла ними ворушити, не те що грудьми погодувати. Брала з відра холодну воду, дула на неї і напувала дитину з ложки. Аня померла.

Дід забрав нас у сусідню Чечелівку. Там теж голод, але була робота. Баба Марійка ходила до євреїв у Гайсин. Стірала, прибирала. Брала в них лушпайки з бараболі, моркви, буряка, шкурки з хліба – вони їли лиш м'якиш. Дід грав на кларнеті. У Тарасівці був Сопілняк – грав на скрипці, а ще один дід – на бубоні. От вони втрьох і заробляли гроші. Весілля ж влаштовували, хоч і голод. На столах стояли терті жарені буряки, замість хліба пампушки з бараболі – чи мерзлої, чи свіжої. Горілки не пили.

Бігали до колгоспної комори. Там висівалося на землю якесь зерно чи крупа. Його брати не можна було, але ми швиденько змітали й несли додому. Мама варила суп.

Тих, хто забирав у людей їжу, усі добре знали. Вони й далі жили в селі. За років 20 один з них, як помер, ховали урочисто, несли червоні прапори. Коли 1991 року збирала по селу імена загиблих, один чоловік вигнав мене. Каже: "Голоду не було. Вмирали від переїдання". Тоді люди почали йти до мене додому і приносити записки – скільки в кого в хаті вмерло. Нащитала 148 душ. На цвинтарі поставили їм великий хрест.

Зараз ви читаєте новину «Мертвих маленьких дітей витягали з ями та їли». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути