Муфтій Номан Челебіджихан зрівняв жінок у правах із чоловіками
"Переживши 150 років російського гноблення, наша політична історія сьогодні починається знову. Ми зібралися для оновлення національних традицій, що їх зруйнувала російська тиранія. Татарська нація відроджується. Глибокі рани, нанесені суспільному життю російським абсолютизмом, продовжують кровоточити. Під священним прапором революції ми декларуємо право татар на самоврядування", – виступає біля Ханського палацу в Бахчисараї 26 листопада 1917-го перед делегатами першого Курултаю кримських татар поет і муфтій мусульман Криму і Східної Європи 32-річний Номан Челебіджихан.
За 10 років до того він почав вивчати право і богослов'я у Стамбульському університеті. Ще тоді друзі відзначали, що Номан вирізнявся з-поміж них. Завжди охайно одягався і любив порядок.
"Був високоморальний і економний. Не курив і не вживав спиртного. Не витрачав часу даремно, багато читав і працював, – згадував тодішній студент Шевкі Бекторе. – Мав широкий кругозір. Не переносив фальші й ніколи не виявляв її щодо інших".
У Стамбулі писав і поширював між татарами статті на історичні та політичні теми. Із Джафером Сейдаметом і Абібуллою Одабашем заснували патріотичну спільноту Vatan – "Батьківщина".
Був свідком перевороту молодотурків 1908-го. Коли революціонери наближалися до Стамбула, деякі студенти з Криму захотіли записатися добровольцями в їхню армію. Челебіджихан зупиняв друзів.
– Революційне військо користується тут підтримкою. Очевидно, що воно переможе й без нас, – пояснював. – Потрібно налаштовуватися до бою зі справжнім ворогом усіх тюрків – росіянами. Ми повинні бути готові до цього.
Номан Челебіджіхан вступає в боротьбу за звільнення Криму від російської влади і відновлення державності кримських татар після Лютневої революції 1917-го. У березні повертається з Румунського фронту, де служив добровольцем. По містах півострова створюють громадські комітети із представників різних політичних партій і громадських організацій, рад робітничих і солдатських депутатів.
25 березня 1917 року проводять Загальнокримський мусульманський з'їзд. Туди прибувають майже дві тисячі людей. Обирають Мусвиконком – Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет. Об'єднує 48 членів. Посаду голови довіряють Челебіджихану. Його ж обирають муфтієм – головою Таврійського магометанського духовного правління.
"Кримсько-мусульманський комітет почав керувати життям місцевих татар", – згадував російський генерал Євген Климович. Тимчасовий уряд, який перебрав владу у столиці Російської імперії, був змушений визнати орган і рахуватися з ним.
"Сьогодні в Росії – анархія. Ми не повинні дозволяти їй ширитися в Криму. Ви можете врятувати татар, зберегти майно й життя людей, – пише Номан Челебіджихан у зверненні до бійців Кримського кінного полку. – Ви провели три з половиною роки на фронтах, у горах і окопах, виконували обов'язок перед друзями й іншими людьми. Впевнений, зможете захистити і Батьківщину від зовнішніх загроз".
Голова Мусвиконкому хоче забезпечити Крим власними збройними силами. Кримський кінний полк перебуває на Південно-Західному фронті – на Галичині. Багато солдатів схвально реагують на заклик муфтія і хочуть повертатися додому. Той відправляє делегацію до Петрограда із проханням перевести на півострів запасні частини Кримського кінного полку.
Військове відомство відмовляє татарам. Тоді їхній лідер оголошує про набір до кримськотатарського батальйону. Зголошуються солдати інших частин, які перебувають у Криму, та місцеві добровольці.
– Наше головне завдання – захистити край від заколотів, – виступає Номан Челебіджихан перед вояками в казармі батальйону. – Вам доведеться патрулювати кримські міста й села. За потреби станете на захист від зовнішнього ворога.
Крім армії, він переймається освітою. Ініціює відкриття в Сімферополі жіночої гімназії й технікуму. "Якщо в якійсь нації жінки перебувають поруч із чоловіками, залучені до участі в суспільному житті, причетні до інтелектуальної діяльності, то така нація досягне успіхів, – писав він у своїй статті. – Така нація буде незнищенна".
На базі школи Зинджирли-медресе відкривають Педагогічний інститут. Запускають курси підвищення кваліфікації та іспити для вчителів. Видають кримськотатарські газети.
23 липня 1917 року, о 4:00, у двері помешкання Номана Челебіджихана дзвонять. Він відкладає документи, з якими працює, і підходить до виходу. Але не відчиняє. Гість називається представником поліції. Каже, що має затримати господаря дому. Той відчиняє і бачить 12 чоловіків. Прийшли за завданням контррозвідки. Муфтій не погоджується йти, бо ні в чому не завинив перед державою. Його виводять силою.
Виявляється, на нього написали донос у контррозвідку. Звинуватили у зв'язках із Туреччиною та "надмірній турботі щодо забезпечення кримськотатарських сіл військовою охороною". Разом із головою Мусвиконкому арештовують командира новоствореного кримсько-татарського батальйону.
Новина миттєво шириться містом. Натовп татар іде до в'язниці з вимогою звільнити лідера. Та його вже везуть до Севастополя. Не повіривши адміністрації в'язниці, що муфтія в будівлі немає, група людей проривається до камер і обшукує їх.
Наступного дня проводять екстрений з'їзд кримськотатарських організацій. Адміністрація губернатора видає розпорядження звільнити арештованих. Їх відпускають "через відсутність доказів".
У вересні того року Номан Челебіджихан із п'ятьма кримчанами їде до Києва на З'їзд народів Російської імперії. Там заявляють, що татари хочуть самостійно розпоряджатися життям на Кримському півострові.
"Ми запитали, чи входить Кримський півострів у межі української територіальної автономії, – писав Челебіджихан. – Після десятиденного обговорення на з'їзді народів винесли резолюцію, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх. Із чим вони нас і привітали: "Можете управляти Кримом, як заманеться".
Після повернення з Києва скликають Курултай для визначення майбутнього Криму. Діють узгоджено з представниками Української Центральної Ради. Підготовку пришвидшує більшовицький переворот у Петрограді. Його кримські татари сприймають негативно. Мусвиконком реагує заявою: "Криваві події паралізують владу, відкривають шлях для анархії та громадянської війни. Її згубні наслідки важко уявити".
З іще більшим запалом проводять набір до озброєних татарських загонів. Видають звернення "Про владу в Криму". У ньому йдеться про створення на півострові автономної влади "без гегемонії будь-якої народності над іншою", під гаслом "Крим – для кримців". Хочуть провести загальнокримські установчі збори за участі всіх народностей, які населяють Крим.
Із 800 тисяч жителів півострова половина – росіяни й українці, чверть – кримські татари, решта – євреї, вірмени, греки, поляки, німці, караїми. Князь Володимир Оболенський згадував, що "національного питання майже не існувало, на маленькій території всі мирно вживалися".
"На Кримському півострові ростуть троянди, лілії, тюльпани. У кожної з цих витончених квіток – особлива краса, ніжний аромат. Ці квіти – татари, росіяни, вірмени, євреї, німці, – пише у статті про завдання Курултаю Номан Челебіджихан. – Зібравши їх разом, маємо скласти красивий і витончений букет. Заснувати у Криму справжню цивілізовану Швейцарію. Курултай думає не тільки про кримських татар, але про всі народи, які протягом століть живуть разом із ними. Запрошуємо їх працювати разом і йти пліч-о-пліч".
Курултай приймає конституцію, підготовлену Челебіджиханом і його соратниками. Вона передбачає загальне виборче право, скасування звань і станових привілеїв, рівноправність чоловіків і жінок, скликання парламенту й обрання національного уряду. Проголошують Кримську Народну Республіку.
Муфтія обирають головою уряду й керівником управління юстиції. У пресі його називають президентом Криму.
На початку січня 1918-го більшовики за підтримки матросів Чорноморського флоту висувають Курултаю ультиматум – перейти під їхній вплив. Татари відкидають його. Після кровопролитних боїв у середині січня Курултай припиняє діяльність.
"Поняття "здатися" для нього не існувало. Хоч які труднощі та перешкоди траплялися на шляху, його обличчя блідло, лоб покривався потом, але не було сліз. Він ніби надихався і відчував підйом", – Джафер Сейдамет (1889–1960), ідеолог національно-визвольного руху кримських татар
"Челебіджихан був трохи вище середнього зросту, стрункий і здорової статури. Йдучи, він трохи нахиляв голову. Ніколи не дивився по сторонах, поводився серйозно. У манері одягатися володів ідеальним смаком. Завжди чисте, густе синяво-чорне волосся, підстрижене на рівні потилиці, зрощені брови, густі вуса, розумні, темно-каштанового кольору, палаючі вогнем очі, що вселяють віру в себе", – Шевкі Бекторе (1888–1961), письменник
"Я поклявся, мій народе, що зцілю тебе від ран.
Не бур'ян ви, браття милі, – чом зогнити вам дотла?
А не стане в мене духу йти на муку задля вас –
Хай гаряча кров у серці запечеться, мов смола.
Я поклявся, рідний краю, що розсію я туман.
Не сліпі ви, браття любі, – чом у темряві ваш путь?
А якщо про вас забуду, збайдужію я до вас –
Хай мої горючі сльози морем крові потечуть.
Я поклявся, браття рідні, що життя за вас віддам.
Чом би мав я вас зректися, свій порушивши обіт?
Смерть на кожного чекає, свій заносить ятаган –
Стань хоч ханом Курултаю, проживи хоч сотні літ", –
вірш Номана Челебіджихана Курултай затвердив на текст національного гімну кримських татар 1991 року
Одружився з донькою заможного землевласника
1885 – у селі Буюк-Сонак біля кримського міста Джанкой у родині імама Ібраїма Челебі і його дружини Джиханшах народився син Номан. Челебі – титул, що має перське походження. Означає "вихований, освічений". Початкову освіту Номан отримав у сільській школі, навчання продовжив у медресе – середній школі села Акчора, потім – у Зинджирли-медресе в Бахчисараї.
1908 – їде в Туреччину. Вступає до Стамбульського університету, вивчає право і богослов'я. Створює "Товариство молодих татарських письменників" і "Товариство кримськотатарської учнівської молоді".
1909 – засновує підпільну політичну організацію Vatan – "Батьківщина". До неї приєднуються кримськотатарські студенти, які вчаться в Туреччині. За два роки з відзнакою закінчує Стамбульський університет. Але диплома в Російській імперії не визнають. Вирушає до Санкт-Петербурга, стає студентом юридичного відділення Інституту психоневрології. Йому бракує грошей. Заробляє укладанням доріг.
1912 – пише вірші. Серед них – "Дочка пастуха", "Темниця", "Вітчизна татар". У збірнику "Молоді татарські письменники" у Стамбулі публікують його автобіографічну розповідь "Молитва ластівок". Наступного року одружується з дочкою заможного євпаторійського землевласника Сеїт Абді Аджи. Повертається до Петербурга з дружиною та коштами на навчання.
1914 – у Криму із другом Джафером Сейдаметом розробляє стратегію національної боротьби. За два роки йде добровольцем в армію. Служить у Сімферопольському гарнізоні. Його частину переводять в Одесу.
1917 – очолює Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет. Обирають муфтієм – главою Таврійського магометанського духовного правління. Його визнають польські та литовські татари. Комітет створює духовне й земельне управління, видає газети Millet – кримськотатарською мовою, і "Голос татар" – російською. Організовує Курултай.
1918, 23 лютого – Номан Челебіджихан гине в Севастопольській в'язниці. За місяць до того більшовики арештували його в Сімферополі й літаком доставили до Севастополя. У день його смерті до тюрми прийшли матроси й забрали всіх, кого вважали небезпечними для радянської влади. Повели до Карантинної балки, де розстріляли майже 600 людей. До тіла Номана Челебіджихана прив'язали камінь, баржею вивезли в море й кинули у воду.
2 
1
Коментарі