Тадеуш Костюшко викрав ученицю, щоб одружитися
"Пишу тобі, мій дорогий друже, в альтанці, яку ти добре знаєш. Десятки років пройшли, а я наче боюся, щоб мати не побачила. Ім'я твоє ніколи не лунало з її вуст. Натомість воно поселилося назавжди в моїх. Розмовляю часто про тебе з кузинками, з панною Теклею Сосновською. Аби вона була заможніша, то хотіла б, аби ти з нею одружився. Дуже добра й гарна", – пише княгиня 45-річна Людвика Любомирська до генерала польської армії Тадеуша Костюшка 21 травня 1789‑го зі свого родинного маєтку Сосновиця – тепер село в Парчевському повіті Люблінського воєводства у Польщі.
Вони познайомилися в дитинстві. Костюшки були дрібними шляхтичами, мали невеликий хутір Меречовщина – на території теперішньої Брестської області в Білорусі. У них працювала 31 селянська сім'я. Батько Тадеуша Людвик Костюшко товаришував із воєводою смоленським Юзефом Сосновським. Попри нижче становище приїздив до нього в гості. Бачилися під час цих зустрічей і діти.
Дорослими Тадеуш і Людвика зустрілися у Варшаві. 19-річний Тадеуш влаштувався в елітний кадетський корпус. 14-літня Людвика почала навчання в дівочому пансіоні пані Шмітт. Між ними виникла симпатія.
Якось на королівському балу проводять весь вечір разом. Чутки про їхні стосунки доходять до батьків дівчини. Вони не сприймають захоплення доньки серйозно.
1769‑го Тадеуш Костюшко отримує королівську стипендію і їде на навчання до Академії живопису і скульптури в Париж. Людвика повертається в родинний маєток. Важко переносить розлуку. Польський поет Юліан Урсин Нємцевич писав приятелеві: "Панночка досі не зайнята, сумує і мріє про тебе. Залишилася вірна".
Після навчання Тадеуш хоче служити в армії, але для цього треба купити патент на офіцерську посаду. Гроші взяти ніде. Батько помер, а маєтком заволодів старший брат Юзеф.
Та він здібний до наук і талановитий інженер. Про це знає король польський Станіслав Август. Коли чує, що Юзеф Сосновський шукає вчителя малювання й математики для Людвики та її молодшої сестри Катажини, рекомендує свого фаворита.
Сосновський дослухається до рекомендації короля й запрошує Костюшка до Сосновиці. Той вражає дівчат розповідями про паризьку моду, світські прийоми та революційні настрої.
Почуття Тадеуша до Людвики розпалюються. Одного вечора освідчується їй.
Та Юзеф Сосновський має інші плани щодо доньки. Вересневого вечора 1775‑го він грає в карти з каштеляном київським і найбагатшим магнатом Польщі князем Станіславом Любомирським. Той програє маєтності навколо Шаргорода – тепер містечко на Вінниччині. А віддавати не хоче. Тоді пропонує одружити свого сина Юзефа з Людвикою, а програні володіння віддати їм у користування. Така пропозиція відкриває доступ Юзефу Сосновському у вищий світ. Він погоджується.
Про шлюб негайно оголошують у Сосновиці. Тадеуш у відчаї наважується просити руки Людвики. Це спричиняє гнів її батька.
– Горлиця сизокрила не для горобця, а доньки магнатські не для голопузих шляхтюків! – кричить Сосновський і виганяє вчителя з маєтку.
Костюшко їде до короля Станіслава Августа і просить підтримати. Той не може нічого пообіцяти. На це молодий чоловік заявляє, що викраде кохану й таємно обвінчається. Король відмовляє. Коли гість іде, пише Юзефу Сосновському про почуте.
На початку жовтня 1775‑го Людвика вночі таємно вибирається з дому. У домовленому місці її зустрічає Тадеуш. Їдуть у сусіднє село. Там чоловік домовився із ксьондзом про вінчання. Провести обряд не встигають.
Батько помічає відсутність доньки й відправляє людей на пошуки. Людвику ловлять і повертають у маєток. Тадеуша б'ють. Та йому вдається втекти. Юзеф Сосновський погрожує засудити колишнього вчителя.
Людвику відвозять у монастир і готують до шлюбу з Юзефом Любомирським. За кілька місяців вона йде під вінець із нелюбом. Після весілля пара вирушає в резиденцію Любомирських у Рівному.
Чоловік Людвики любить розкоші та постійно щось перебудовує в маєтку. Робить це невміло й набирається боргів. Палац у Рівному збираються конфіскувати. Дружина береться рятувати становище. Наполягає, щоб Юзеф переписав на неї нерухоме майно. Позичає в родичів гроші і гасить чоловікові борги.
Щоб уникнути відповідальності за викрадення коханої та заробити на життя, Тадеуш Костюшко вирушає до Північної Америки, де триває війна за незалежність.
"Корабель, потрапивши у сильний шторм неподалік узбережжя Мартиніки, почав тонути, – писала в серпні 1776‑го варшавська газета Wiadomos´ci. – Тадеуш із кількома матросами прив'язав себе до зламаної щогли. Так втримався на воді. Коли буря вщухла, дістався берега. Продовжив шлях до Америки".
За два місяці дослужується до полковника Континентальної армії. Доручають будівництво оборонних укріплень. Дають звання бригадного генерала й почесне американське громадянство.
Стає одним із трьох іноземців, прийнятих у почесний Орден Цинцінната. Джордж Вашингтон нагороджує Тадеуша Костюшка парою пістолетів, на яких викарбувано: "З багатьох одному".
Людвика народжує шестеро дітей. Виживають сини Генрик і Фридерик та донька Гелена. Вправно веде господарство. Коли дізнається про повернення до Польщі Тадеуша, просить свого чоловіка влаштувати його на службу. Той ставиться до прохання насторожено.
"Я стала джерелом нещасть для нього. Він мусив залишити рідний край через стосунки зі мною, – пише Людвика Любомирська про коханого до короля Станіслава Августа 18 жовтня 1788‑го. – Тому почуваюся зобов'язаною взяти участь у його долі".
Король дає Костюшку чин генерал-майора. Він забезпечує право на 12 тисяч золотих річної оплати. Прибуває до Варшави забрати документи. На світському прийомі зустрічає Людвику. Вони довго мовчки дивляться одне на одного. Потім відходять у віддалений куток салону і плачуть. Починають листуватися.
"Подивися, мій дорогий друже, на адресу цього листа. Я перебуваю в місці наших спогадів, – пише Людвика із Сосновиці. – Не можу жити, аби не подати тобі вісточки про себе і не висловити сподівань на таку ж від тебе. Я віддалася спогадам і відвідую місця, які навівають приємні й не дуже згадки. Перших більше. Хотіла поїхати до Вішніце (тепер село біля Любліна в Польщі. – Країна), щоб бути з тобою по сусідству і сподіватися на випадкову зустріч".
Іншим разом повідомляє: "Нікого під сонцем доля твоя так не обходить, як мене. Думки про тебе викликають сердечні та душевні хвилювання. Чи думаєш женитися? Нехай жоден із твоїх днів не минає без згадки про найщирішу твою приятельку. Cерцем навічно залишаюся твоєю Людвикою".
"Під осінь 1792‑го завітав до Рівного гість милий і несподіваний. Був то Костюшко. Прибув, можливо, з цікавості, а може, зворушений спогадами про молодість. Через стільки років він побачив поважну, хоча ще вродливу княгиню Людвику, предмет найбільшої закоханості своїх молодих років. Прийому він зазнав тут найсердечнішого. Гостював кілька днів", – писав 1888‑го у дослідженні "З бору і степу" волинський краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький.
За два роки після візиту до Рівного верховний головнокомандувач національних збройних сил Польщі Тадеуш Костюшко очолює повстання проти російського самодержавства. Під Мацейовичами – тепер гміна Мацейовіце поблизу Варшави – його військо зазнає поразки. Він поранений. Російські вояки беруть у полон і везуть до Петербурга через Заслав – сучасне містечко Ізяслав на Хмельниччині.
Дізнавшись про це, Людвика вирушає назустріч і вмовляє конвоїрів зупинити карету. Їй дають кілька хвилин. Бачить непритомного й закривавленого Тадеуша Костюшка. Після того вони не зустрічаються.
"Костюшко був закоханий у національну ідею. Польща була його коханою, його Лаурою, яку він всюди шукав", –
Адам МІЦКЕВИЧ (1798–1855), поет
2228 метрів становить висота гори Костюшко в Австралії. Її відкрив і назвав 1839-го польський мандрівник Павло Едмунд Стшелецький
"Швед", – таке прізвисько дали друзі Тадеушу Костюшку під час навчання у Варшавському кадетському корпусі. Дивував аскетизмом, цілеспрямованістю, чим нагадував шведського короля Карла XII. Водночас був забіякою й не ухилявся від дуелей
Віддав гроші на викуп рабів
1746, 4 лютого – в родині дрібних шляхтичів на фільварку Меречовщина – тепер біля міста Косового в Івацевицькому районі Брестської області Білорусі народився Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко. Батько був суддею Литовського трибуналу. Помер, коли Тадеушу виповнилося 12 років. Мати Текля походила з українського шляхетного роду Ратомських. Крім Тадеуша, ростила доньок Катерину й Ганну, сина Юзефа.
1765 – за підтримки посла польського сейму від Руського воєводства Адама Чарторийського Тадеуш починає навчатися у Варшавському кадетському корпусі – привілейованій лицарській школі, що спеціалізувалася на військовій інженерії. 1769‑го вступає до Королівської академії живопису і скульптури в Парижі. Бере приватні уроки архітектури, відвідує лекції викладачів військових шкіл. Подорожує Англією, Італією, Німеччиною.
1774 – стає вчителем малювання й математики доньок смоленського воєводи Юзефа Сосновського. Викрадає старшу Людвику, щоб одружитися. Магнат ловить його і погрожує засудити. Тікає до Північної Америки. Протягом дев'яти років бере участь у війні за незалежність США на боці Континентальної армії. Будує фортифікаційні споруди, серед них бастіон у Вест-Пойнті – нині Військова академія США. Стає полковником інженерних військ.
1790 – закохується в молодшу на 27 років доньку жидачівського хорунжого Мацея Журовського Теклю, яка живе в Меджибожі – тепер містечко на Хмельниччині. Сватається до неї, та батько відмовляє через відсутність маєтків у військового.
1792 – під час російсько-польської війни очолює армію під Києвом. Король Станіслав Август дає звання генерал-лейтенанта. Нагороджує найвищою військовою відзнакою Польщі – орденом Віртуті Мілітарі та орденом Білого Орла.
1794 – очолює повстання проти Російської імперії, яка заволоділа польськими землями. Бере під контроль Варшаву і Вільно. Написаний ним полонез стає маршовою музикою повстанців. Потрапляє в полон. Два роки сидить у Петропавлівській фортеці в Петербурзі. Отримує помилування після смерті імператриці Катерини II.
1798 – відвідує США. Всі свої статки, що накопичилися в американському банку, передає на викуп темношкірих рабів і створення школи для них. Деякий час живе у Франції. Безуспішно веде переговори з Наполеоном Бонапартом про відновлення незалежності Речі Посполитої.
1815 – відмовляється від пропозиції російського імператора Олександра I очолити підконтрольну йому адміністрацію Царства Польського.
1817, 15 жовтня – помер у швейцарському місті Золотурн. Забальзамоване тіло віддали на зберігання місцевому єзуїтському костелу. Наступного року з почестями перевезли до кафедральної усипальниці замку у Кракові. Внутрішні органи поховали на кладовищі в Цухвілі поблизу Золотурна. Онука Людвики Любомирської Жозефа посадила там дві верби. Серце в металевій урні віддали учениці Емілії Цельтнер. У будинку її родини Костюшко провів останні роки життя. 1895‑го серце передали до Польського музею у швейцарському місті Раперсвіль, а 1927 року – до Королівського палацу у Варшаві.
3 
1
Коментарі