Гетьман Павло Скоропадський правив сім із половиною місяців

"Хай буде, що буде, але піду чесно. Зумію допомогти країні – стану щасливий, не впораюся – совість моя чиста: особистих цілей у мене немає"

"Посеред усіх людей у кімнаті я побачив у півпрофіль дівчину, яка стояла біля вікна у простій рожевій блузці з маленьким вирізом. Вона була струнка й висока, з приголомшливою шиєю, підібраним догори волоссям. Зимове світло вичаровувало червонуваті бліки в розкішному темному волоссі. Вона обернулася, наші погляди зустрілися, ці очі… вони дивилися мені прямо в серце. Я знав, що це вона", – писав у спогадах гетьман Павло Скоропадський про першу зустріч із майбутньою дружиною Олександрою Дурново.

Після закінчення Пажеського корпусу 1893 року в чині корнета він мріє вступити до Кавалергардського лейб­гвардійського полку, що традиційно виконував функції охорони російських монархів і мав супроводжувати на церемоніях при дворі. Однак потрапити на службу в полк було непросто – дозвіл мали дати військовий міністр та імператриця Марія Федорівна. Павло Скоропадський просить матір, щоб та задіяла всі можливі зв'язки. Вагомим аргументом стає те, що батько Петро Іванович також служив у Кавалергардському полку.

 

Служба в полку була престижна та давала привілеї. Офіцери мали дотримуватися неписаного розпорядку: обідати лише в першокласних ресторанах, у театрі займати місце не далі перших п'яти рядів. Трамваями взагалі забороняли користуватися як занадто демократичним видом транспорту. Павло Скоропадський занурився у службу. Він має великий авторитет серед військового керівництва. Кар'єра пішла стрімко вгору. 1895-го його призначають полковим ад'ютантом. Відтепер у його обов'язки входять ведення діловодства, фінанси й організація офіцерів. У масштабах полку Скоропадський стає доволі впливовою людиною.

"Скоропадського я знав добре. Ми служили в одній бригаді… Середнього зросту, пропорційної статури, блондин із правильними рисами обличчя, завжди ретельно зберігаючи форму одягнений, Скоропадський своїм зовнішнім виглядом зовсім не виділявся із загального середовища гвардійського кавалерійського офіцерства. Він прекрасно служив, вирізнявся як чудовий виконавець рідкісною добросовісністю і великим працелюбством… Багато хто з товаришів його не любив. Йому ставили на карб сухість і замкнутість. Пізніше в ролі начальника він проявив ті ж самі основні риси свого характеру: велику добросовісність, працездатність і наполегливість у досягненні мети", – згадував генерал Петро Врангель.

9 травня 1894-го в Москві проходить коронація імператора Миколи ІІ й імператриці Олександри. Подивитися на процесію вийшло чимало містян та прибулих. Традиційно в цьому заході бере участь і Кавалергардський полк, що супроводжує царя в коронаційному поході. Крім цього, кавалеристам доводилося стояти на варті на місцях. Скоропадському випало вартувати під час урочистого обіду в Грановитій палаті Кремля від третьої години дня. Стояти на варті треба було годинами. Кавалергардам належало бути в парадному обмундируванні. Воно складалося із захисної металевої кіраси, каски з імператорським орлом і довгого плаща. Згодом Павло Скоропадський та ще вісім осіб за цю службу отримають спеціальні відзнаки – великі срібні медалі. Окрім почесної варти, участь у дійстві також беруть фрейліни двору. У ці дні зав'язуються взаємини Павла з 17-річною Олександрою Дурново.

Олександра Дурново була однією з найбагатших наречених Російської імперії. Батько Олександри, Петро Павлович, обіймав посади Харківського й Московського губернатора. Родина Дурново володіла банками, золотими промислами, великими землеволодіннями, зокрема палацом у Петербурзі й багатьма маєтками.

Стосунки Павла й Олександри розвивалися стрімко. У листопаді 1896-го Скоропадський наважується просити руки Олександри в її батька. Петро Дурново не схвалив вибору доньки, вважав таку партію недостатньо перспективною та відмовив. Також він підозрював, що юнаком керують корисливі мотиви.

"Ви не можете не знати… про моє палке й глибоке кохання, яке я давно відчуваю до Вашої доньки. Ні час, ні обставини ніяк не вплинули на мої почуття. Запевняю Вас, що я аж ніяк не керуюся корисливим розрахунком, – писав у листі 2 квітня 1897 року до Петра Дурново закоханий юнак. – Моя незалежність завдяки моєму багатству знімає з мене будь-які підозри з цього приводу й гарантує збереженість статків тій, яка стане моєю дружиною. Таким чином, Генерале, я з чистим сумлінням наважуюся шаноб­ливо просити руки Олександри Петрівни, запевняю Вас, що найбільшим щастям для мене було б одержати Ваше батьківське благословення".

Врешті батько погоджується на шлюб доньки. 11 січня 1898 року молодята обвінчалися. Подружжя оселяється в Санкт-Петербурзі. Там орендують окрему квартиру в розкішному двоповерховому будинку. Олександра зі смаком обставляє її. У листопаді того ж року в них народжується донька Марія. За рік з'явиться на світ Єлизавета, а ще через рік – Петро. Олександра Петрівна повністю віддається турботі про дітей. Батько ж, навпаки, був зайнятий службою і майже не бачив дітей, чим неабияк переймався. У листі до матері Павло Скоропадський пише: "Марійка – вже все говорить, цілі фрази, денно щось малює кольоровими олівцями і співає… стає на голову, загалом вона дуже виросла"; "Лілі розцвіла,… ходить, має зубчик… і перемінилася до невпізнання"; "Петрик весь день усміхається, загалом видно – буде добрий хлопчик". 1904-го у Скоропадських народжується ще один син – Данило. Його називають на честь гетьмана Данила Апостола.

1901 року помирає мати Скоропадського – Марія Андріївна. Павло успадковує великі родинні статки, зокрема маєток у Тростянці. З того часу влітку вся родина приїздила на відпочинок в Україну.

"Моїй матері подобалось у Тростянці, незабаром вона познайомилася з кожним найменшим куточком і знала всіх людей на ім'я в маєтку. Але особливо вона полюбила Полошки… Коли діти підросли, біля дому збудували дві невеликі покриті соломою хатки. Від початку мої брати й сестри завжди бавилися там", – згадувала наймолодша донька подружжя Олена Отт-Скоропадська.

Як один із найбагатших землевласників краю Павло Скоропадський займається меценатством. Його обирають куратором народних училищ. Він як щирий вірянин вважав за обов'язок виділяти допомогу православним храмам. Жертвував кошти на підтримку церков на Чернігівщині, а також Гамаліївського монастиря, де була родова усипальниця Скоропадських.

Крім того, Павло Петрович займається пошуком документів для родинного архіву. Із цього приводу він жваво листується з Василем Горленком і Петром Дорошенком. Останній часто навідувався до маєтків Скоропадських у Полошках та Тростянці, був у гостях і в Петербурзі. За спогадами його племінника Дмитра Дорошенка, він завжди тримав у кабінеті портрет Скоропадського й високо цінував його як одного з нечисленних "наших панів-українофілів, які цікавляться рідною старовиною".

 

Розмірене сімейне життя різко змінилося з початком Першої світової війни. Генерал Скоропадський вирушає на фронт, де його призначають командиром гвардійської кінної бригади, а згодом – 34-го армійського корпусу, який відправили в Україну. Новина про революцію в Петрограді справила на Павла Скоропадського величезне враження, але він швидко опанував себе. Він визнає владу Центральної Ради й виконує накази. Секретаріат військових справ призначає Скоропадського командувачем усіма українськими частинами на Правобережжі. Безлад і розруха, що панують у країні, викликають невдоволення серед народу й союзників – німців та австрійців. Потрібно було шукати заміну лідерам Центральної Ради. Вибір падає на Павла Скоропадського.

Коли Павлові Петровичу пропонують владу, він довго вагається.

"Я взяв візника й поїхав до пам'ятника Володимиру. Мені хотілося залишитися самому й звітуватися перед собою про всю ту величезну справу, яку я затіяв. Я підійшов до пам'ятника й сів неподалік на лаву. Людей майже не було. Тихий, світлий весняний день нагадував про народження нового життя. Переді мною внизу була дивна картина нашого Дніпра, який бачив від часу, коли тут осіло Слов'янство, і не такі перевороти. За Дніпром простиралася нескінченна далечінь рідної мені Чернігівської губернії. Я довго сидів і милувався цим видом, а потім встав і сказав собі: "Хай буде, що буде, але піду чесно. Зумію допомогти країні – стану щасливий, не впораюся – совість моя чиста: особистих цілей у мене немає", – писав у спогадах Скоропадський.

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту він узяв владу в Україні. Україну проголосили Гетьманською державою на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Гетьман намагається силою влади й помірними реформами зліквідувати революційні зміни щодо земельного питання, відновити стабільність у суспільстві. Проте з перших днів йому протидіяли партії, що раніше підтримували Центральну Раду. Сім із половиною місяців гетьманування оцінюють як період соціального та громадського, а також економічного та культурного піднесення. Розпад Австро-Угорської імперії та Листопадова революція в Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності. Назрівала політична криза. Щоб не наражати родину на небезпеку, наприкінці листопада гетьман відправляє дітей в Одесу. Звідки після чималих поневірянь вони дістаються Риму. Олександра Петрівна залишається з чоловіком у Києві.

14 грудня 1918 року Скоропадський зрікся влади та передав повноваження уряду. Той своєю чергою підписує акт про перехід влади до представників Директорії УНР.

Павло Скоропадський разом із дружиною виїжджають до Берліна, а згодом у Швейцарію.

Встановлює політичні й економічні відносини з Кримом, Доном і Кубанню та обговорює їхнє входження до складу Української Держави

1873, 3 (15) травня – в німецькому місті Вісбадені в родині чернігівського поміщика Петра Скоропадського та доньки багатого власника заводу порцеляни Марії Миклашевської народився син Павло. Крім нього, в подружжя були ще старший син Михайло та молодша донька Єлизавета.

1886 – закінчив Стародубську гімназію. Того ж року вступає до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Після закінчення 1893 року йде на службу до Кавалергардського полку. За два роки служби отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта.

1898, 11 січня – одружується з українською аристократкою Олександрою Дурново – дочкою генерал-лейтенанта Петра Дурново та його дружини Марії, яка була уродженою князівною Кочубей. У подружжя Скоропадських народжуються шестеро дітей.

1904 – з початком російсько-японської війни подає рапорт із проханням перевести його на фронт у діючу армію. Проходить службу у складі 1-ї Маньчжурської армії. Згодом стає командиром 5-ї сотні 2-го Читинського кінного полку. У боях проявляє неабияку хоробрість, за що 29 жовтня 1904-го імператор Микола ІІ нагороджує офіцера орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами й бантом. Його також відзначили золотою нагородною зброєю "За хоробрість".

1914 – з початком Першої світової війни вирушає на фронт.

1917 – приймає командування 34-м армійським корпусом, що розташовувався в Україні.

Після революційних подій у Петрограді у травні відбувся Всеукраїнський військовий з'їзд, що ухвалив рішення про створення української національної армії. 34-й армійський корпус перетворили на 1-й український корпус.

1918, 26 квітня – внаслідок перевороту Скоропадський приходить до влади та стає гетьманом. Опуб­ліковує "Грамоту до всього українського народу", де заявляє, що тимчасово бере на себе всю повноту влади. Гетьман будує дипломатичні відносини з багатьма країнами. У вересні вирушає в Німеччину, де проводить переговори з кайзером Вільгельмом ІІ. Також встановлює політичні й економічні відносини з Кримом, Доном і Кубанню та обговорює їхнє входження у склад Української Держави. 14 грудня відбувається антигетьманський переворот. Павло Скоропадський зрікається влади й емігрує.

1920 – повертається до активного політичного життя в еміграції. На чолі з В'ячеславом Липинським і Сергієм Шеметом зорганізувалися в "Український союз хліборобів-державників". У 1930-х союз розколюється через політичні розбіжності.

1945, 16 квітня – отримав смертельне поранення під час бомбардування англо-американською авіацією станції Платлінг поблизу Мюнхена.

"Я знала, що мій батько живий, чула ще його голос. Я чула, як він прохав пити. Нас хтось витягнув із-під каміння й поклав десь в іншому місці. Я нічого не бачила, бо очі були поранені. Я мало що розуміла, була оглушена, але відчепила мою червонохресну пляшку, в якій я мала коньяк, і повзла з нею до того місця, де був батько, звідки я чула його голос. Проходили якісь німці, і я прохала їх передати моєму батькові пляшку. Няня, очі якої не постраждали, сказала згодом, що вона бачила, що в мене взяли ту пляшку, але батькові не дали. Її вкрали", – згадувала Єлизавета.

За 10 днів, 26 квітня, Павло Скоропадський помирає в лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі на півдні Німеччини.

×