– Що ж оце, батьку Тарасе, ти від'їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? Ні один предок твій не сходив із сього світу без останньої честі! Що ж про нас скажуть на Україні, як ми тебе вирядимо, не покритого червоною китайкою? Ще не переродились діти козацькі! Нехай земляки знають, що ми тут в столиці своєї святої старосвітщини не занедбали, – бере слово письменник Пантелеймон Куліш над труною Тараса Шевченка 8 травня 1861 року. Після цих слів її накривають червоною бавовняною тканиною – китайкою.
Шевченко помер 10 березня 1861-го в Санкт-Петербурзі. Його поховали на Смоленському цвинтарі. Та друзі поета знали: він мріяв, аби його могила була в Україні, на березі Дніпра. Майже два місяці добивалися у влади дозволу на перевезення тіла.
Дерев'яну труну викопали із землі і вклали у свинцеву. А ту – в соснову домовину, оббиту по кутах залізом і стягнуту двома залізними пасами. Поставили її на дроги – віз без бічних дощок. Залізницею відвезли до Москви. Там у Тихоновській церкві на Арбаті відправили заупокійну службу. Далі – кіньми через Серпухів, Тулу, Орел, Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Козелець, Бровари.
6 травня процесія прибула до Києва. Перед в'їздом до міста коней розпрягли. Місцева молодь сама повезла дроги через Миколаївський ланцюговий міст – був неподалік теперішнього мосту метро. Труну залишили у церкві Різдва Христового на Поштовій площі.
Постало питання: де ховати? Розглядали три варіанти: Видубицький монастир, Аскольдова могила й гора Щекавиця. Родина вже почала домовлятися про Щекавицю. Художник Григорій Честахівський наполіг – тіло треба везти до Канева за 130 км від Києва. Мовляв, про це його просив сам Шевченко перед смертю. Вважав, що там похований козацький ватажок Іван Підкова. На Чернечій горі на околиці міста троюрідний брат поета Варфоломій Шевченко вже придбав земельну ділянку.
19 травня труну на руках понесли до Дніпра. Влада заборонила промови в церкві, тому їх виголошували дорогою. Бажаючих виступити було так багато, що довелося зупинятися майже через кожні п'ять кроків. На світанку наступного дня на пароплаві "Кременчук" тіло Шевченка повезли до Канева. Його супроводжували брати Микита та Йосип Шевченки з дружинами, сестра Ярина, Варфоломій із сім'єю. Також були художник Іван Сошенко і поет Михайло Чалий із дружинами, історик Олександр Лазоревський, поет Віктор Забіла, композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький.
На місце прибули о 16:00. Через повінь пароплав зупинився на невеличкому острівці за 300 м від берега. Жоден рибальський човен не мiг витримати ваги домовини. Не можна було й перенести її на руках убрід. Тодi в козацького воза запрягли двi пари волiв i по мiлині перевезли труну на суху землю. Дві доби вона стояла в Успенському соборі. 22 травня 1861 року канівський протоієрей Гнат Мацкевич відслужив заупокiйну лiтургiю й виголосив надгробне слово.
– Так, в Бозе почивший брат, желание сердца твоего исполнилось. Ты хотел жить в Каневе – вот и зажил ты здесь до скончания века. Благоговей же к граду нашему, Украйна, – у нас покоится прах Тараса Шевченко! Здесь, на одной из самых высоких гор днепровских, упокоится прах его. И как на горе Голгофе, виденной всем Иерусалимом и Иудеею, подобно кресту Господа, водрузится крест, который будет виден по сю и по ту сторону нашего славного Днепра. Аминь, – завершив свій виступ. За це його начебто усунули з посади.
На Чернечу гору труну несли на руках. У процесії брали участь близько 2 тис. осіб. Поліція повідомляла, що студенти Київського університету св. Володимира у своїх промовах "говорили речи, в которых ясно высказывалась будто надежда на будущую свободу Малороссии".
Два тижні селяни плахтами, мішками, хустками носили землю, щоб насипати високу могилу. Її обклали камінням так, щоб надати вигляду степової. Встановили дубовий хрест. Люди ходили на Чернечу гору, як до чудотворної ікони, – просили зцілення від хвороб.
16 травня 1717 року Вольтер (1694–1778) – справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе – потрапив до в'язниці у Парижі. На вимогу батьків він здобув правничу освіту і працював у юридичній конторі. Однак цікавився літературою. Писав сатиричні вірші про герцога Філіппа ІІ Орлеанського, фактичного правителя Франції. Роздавав їх усім підряд. Герцог посадив Вольтера у Бастилію. Там поет читав Гомера і Вергілія. А між рядками цих книжок писав свої твори. Зокрема п'єсу "Едіп". Її поставили на сцені через 11 місяців – після звільнення автора.
20 травня 1873 року засновник компанії Levi Strauss&Со – скорочено Levis – Леб Штраусс отримав у Сан-Франциско патент на використання в одязі металевих заклепок. За рік продав 21 тис. пар штанів і курток із заклепками. Штани називали джинсами – бо французьку тканину привозили з порту Генуя, на тюках стояв штамп Genes. Перші коштували $13,5 за 12 шт. Заклепки на задніх кишенях рвали сідла та оббивку меблів. Їх замінили посиленим швом. Штраусс помер 1902-го. Його статки становили $6 млн – $250 млн на теперішні гроші. Заповів їх благодійній організації для єврейських біженців і римо-католицькому сирітському притулку.
21 травня 1979 року в Ленінграді – тепер Санкт-Петербург – відбувся концерт британця Елтона Джона. Це був перший візит західного рок-музиканта до СРСР. Всього мав вісім виступів – у Ленінграді та Москві. На чорному ринку за квиток просили 150 крб – середню місячну зарплату. Співак привіз із собою 11 т апаратури. Країною пересувався на "Чайці", яку виділило міністерство культури. Перед гостем поставили дві умови: не кидати стілець від піаніно у зал і не виконувати пісню Back in the USSR – "Назад у СРСР" – групи The Beatles. Другу Елтон Джон порушив.
15 хвилин тривала перша церемонія вручення нагород Американської кіноакадемії "Оскар" – 16 травня 1929 року в готелі Hollywood Roosevelt в Лос-Анджелесі. Переможців визначали у 12 номінаціях, зокрема "Найкращі титри до німого фільму". "Найкращим фільмом" стала німа стрічка "Крила" режисера Вільяма Веллана – про льотчиків Першої світової війни
2 
1
Коментарі