Ексклюзиви
Вівторок, 08 липня 2014 14:36

Анархіст Нестор Махно вісім років прожив із "петлюрівкою" Галиною Кузьменко
2

Солдати з прапором Революційної повстанської армії України Нестора Махна. Хоч Батько у спогадах заперечував, що його бійці використовували чорні знамена з черепом. Історик Юрій Кравець подає написи, що мали на своїх знаменах махновці: ”Страшна смерть буржуям. Веселе життя бiднякам”, ”Смерть буржуям и их капиталу!”, ”С угнетенными против угнетателей всегда”, ”Освобождение рабочих – дело рук самих рабочих”, ”Власть рождает паразитов. Да здравствует анархия!”, ”Вся власть советам на местах!”, ”Свобода или Смерть”, ”Земля крестьянам, фабрики рабочим” і ”Хай живе селянська революцiя!” Останній вишила на синьо-жовтому прапорі дружина Махна Галина Кузьменко
Фото: фото: westwal.ru
Нестор Махно (у передньому ряду другий праворуч) із дружиною Галиною Кузьменко (ліворуч від нього) серед українських емігрантів у Польщі, 1922 рік

Анархіст Нестор Махно вісім років прожив із "петлюрівкою" Галиною Кузьменко. Вона шила для його армії синьо-жовті прапори і змушувала чоловіка виголошувати промови українською мовою

У розпал громадянської війни до одного з класів школи села Гуляйполе на півдні України посеред уроку зайшов невисокий чоловік у військовій формі. Сів за парту й почав розглядати вчительку Галину Кузьменко. За кілька хвилин підвівся.

– Пойдемте, выйдем из класса, – наказав.

Жінка сказала учням, що скоро повернеться, і пішла в коридор. Незнайомець кинув на підлогу пістолет.

– Подбери, – попросив.

– Твой – ты и бери, – відповіла.

Військовий взяв зброю та повів Галину в кабінет директора.

– Вот, это будет моя жена, – заявив тому.

– Как же ж? Она же уроки преподает. Вот кончатся экзамены… – спробував заперечити директор. Марно.

Так переповідає історію знайомства лідера українських анархістів Нестора Махна з другою дружиною його племінник Віктор Яланський. За іншою версією, Нестор прийшов до школи, бо хотів там знайти якусь книжку. Галина йому принесла, але сказала, що на руки дати не може. Махно наполіг, жінка кинула книжку на парту, та впала на підлогу. А далі – як у попередній версії.

Відомо достеменно, що влітку 1919-го Нестор і Галина одружилися в її рідному селі Піщаний Брід – тепер Добровеличківський район Кіровоградської області. На гуляння зійшлися 20 тис. гостей.

Бійці називали командира Батьком, а дружину, яка ­билася з ним поруч, – Матінкою. Красенем ­Махно не був. "Напоминает переодетого монастырского служку, добровольно заморившего себя постом, – описував білогвардієць Микола Герасименко. – И только небольшие, темно-карие глаза, с необыкновенным по упорству и остроте взглядом, не меняющие выражения ни при редкой улыбке, ни при отдаче самых жесточайших приказаний, вызывают безотчетное содрогание у каждого, кому приходилось с ним встречаться, и придают совсем иной характер его внешности и тщедушной фигуре, в действительности крайне выносливой и стойкой".

Галина – навпаки. Висока, струнка брюнетка зі смаглявим обличчям і темними очима. Через поганий зір носила пенсне. "Как-то она зашла в тот дом, где я снимала комнату, в гости. В котиковом пальто, в светлых ботах, красивая, улыбающаяся, она казалась элегантной дамой, а не женой разбойника, которая сама ходила в атаку, стреляла из пулемета и сражалась", – писала у "Воспоминаниях о махновщине" Наталія Сухогорська.

"Молоденька жінка незвичайної краси з університетською освітою. Вона – щира українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів", – описував Матінку махновець Хома Шпота. Намагалася українізувати махновський рух – після шлюбу чоловік частіше оголошував і друкував свої заклики українською мовою. Сучасники згадували, що була безжальною. Коли "червоні" розстріляли її батька, особисто зарубала жінку, яку підозрювали у змові з більшовиками.

"Все эти дни много пили. Скандалили мало. Выпивши, Батька становился очень разговорчивым и заинтересованным "чистотой и святостью повстанческого движения", – занотувала Галина у щоденнику 12 березня 1921 року. Наступного дня: "Стоим в Успеновке. Батька и сегодня выпил. Разговаривает очень много. Бродит пьяный по улице с гармошкой и танцует. Очень привлекательная картина. После каждого слова матерится. Наговорившись и натанцевавшись, заснул".

Махно пиячив ледь не щодня. Якось з помічником Семеном Каретником напилися і поїхали кіньми в Гуляйполе. По дорозі Батько кілька разів мало не впав у багнюку. А його поплічник взявся наосліп стріляти з кулемета. Дружина писала: "Под пьяную команду Батьки начали вытворять нечто невоз­можное: кавалеристы стали бить нагайками и прикладами всех бывших партизан, каких только встречали на улице. Сегодня воскресенье, день ясный, тёплый, людей на улице много. Все вышли, смотрят на приехавших, а приехавшие, как бешеная дикая орда, несутся на конях, налетают на невинных людей, ни с того ни с сего начинают бить, приговаривая: "Это тебе за то, что не берёшь винтовку!" Двум хлопцам разбили головы, загнали по плечи одного в речку, в которой ещё плавает лёд. Люди испугались, разбежались. Стали гуляйпольцы тихонько ворчать по углам, а открыто боятся высказать своё недовольство против махновцев – страх напал на всех".

Батько любив гуляти на весіллях. "Завжди знаходив з півгодини-годину часу, щоб побувати на селянському весіллі, куди молоді запрошували його за два-три тижні. Із селянами він підтримував колишні мужицькі стосунки, був уважним до них і жив загалом тим же простим життям, що й вони", – згадував його сподвижник Петро Аршинов.

Іноді Батько був у ролі "молодої". Віктор Білаш, начальник його штабу, описує військову хитрість: "Засыпанная снегом деревня занята сильным отрядом противника. Дороги на околице перекрыты постами, секретами. В село ни зайти, ни выйти. И вдруг в середине дня едет свадебный поезд. На первых санях мальчик с иконой, жених и невеста. Дальше дружки, с перевязанными через плечо полотенцами, сватовья, гости. Гармошки, бубен, нарядное платье, радостные лица. Песни с гиканием и присвистом – свадьба. Пост не останавливает, а если возникает заминка, его без звука прихватывают с собой. Кавалькада приближается к штабу противника. Ребята на ходу соскакивают с саней и врываются в штаб. По сигналу к селу подходят главные силы отряда. ­Лишенный управления и руководства, отряд противника редко оказывал сопротивление. Невестой обычно наряжался Махно".

А ось що пише Матінка про методи розправи анархістів: "Мы въехали в село и на дороге увидели кучку людей, которые сидели, а некоторые и стояли, и раздевались. Вокруг них крутились, на лошадях и пешие, наши хлопцы. Это были пленные, которых раздевали до расстрела. Когда они разделись, им приказали завязывать друг другу руки. Все они были великороссы, молодые здоровые парни… Селяне смотрели, как сначала пленных раздевали, а потом стали выводить по одному и расстреливать. Расстрелявши таким образом нескольких, остальных выставили в ряд и резанули в них из пулемёта. Один бросился бежать. Его догнали и зарубили".

"Кіннота – хватські хлопці на добрих конях, сотні тачанок з кулеметами, гармати – по семеро коней-зміїв у кожній, – таким запам'ятав махновське військо на початку 1921-го старшина Армії УНР Юрій Горліс-Горський. – Прапори чорні й жовто-блакитні. Останні, як говорили, Махнова дружина – Гандзя Кузьменко – свідома українка – для відділів сама пошила й повишивала. На національному прапорі вишитий напис "Хай живе селянська революція", на чорному "Да здравствует анархія, смерть узурпаторам!" Чорт розбере, що за "програма". Багато махнівців у широких козацьких шараварах, співають українських пісень".

Наприкінці літа того ж року Нестор Махно назавжди залишив Україну. Перед тим отримав тяжке поранення – куля влучила в потилицю і вийшла біля рота, навскіс роздерла щоку. Галина виходила Нестора, хоч лікарі й дивувалися – рана смертельна.

Родина осіла в Парижі. Жили в маленькій однокімнатці у передмісті Венсенн. Стосунки з дружиною погіршилися. Галина не пропускала жодної нагоди, щоб покепкувати з чоловіка. Наприклад, якось голосно сказала про одного військового:

– Вот, настоящий генерал, не то что Нестор.

"Они несколько раз расходились и, Бог один знает по какой причине, сходились вновь, – згадувала той період Іда Метт, особистий перекладач Махна. – Они были чужды друг другу морально, а может, даже и физически. В то время она его определённо не любила, и кто знает, любила ли его вообще когда-либо. Она была украинской учительницей, по духу скорее близкой к петлюровскому движению, никогда не имевшей ничего общего с революционными течениями".

1927 року вони розлучилися. У Махна прогресував туберкульоз – із легень перекинувся на кістки. Галина описувала останню зустріч із Батьком у лікарні: "Он был уставший, измученный, ослабевший. На мой вопрос: "Ну как?" – ничего не ответил, только из глаз покотились слезы. Я тоже заплакала, нам больше не о чем было говорить. Я поняла, что ему очень тяжело, что жизненные силы покидают его, что он уже больше не жилец на этом свете".

За чотири роки громадянської війни Нестор Махно отримав 14 поранень, під ним убили в бою шістьох коней. Та помер у паризькому шпиталі від туберкульозу, на який захворів у тюрмі 20-річним.

103 000 багнетів, 20 тис. шабель, 1435 кулеметів, 84 гармати мала восени 1919-го армія Махна. Складалася із чотирьох корпусів: Донецький, Азовський, Катерино­славський та Кримський. У серпні того року Батько проголосив створення Революційної повстанської армії України. Восени махновці захопили Бердянськ, Катеринослав, Олександрівськ – сучасне Запоріжжя, Нікополь, Маріуполь, Мелітополь. Це змусило білогвардійців перенаправити війська з-під Москви на південь України. Через це "червоні" отримали вирішальну перевагу, що переломила хід громадянської війни на користь більшовиків. Махно проголошував основою своєї політики підтримку селян. Завдяки цьому його війська завжди були забезпечені харчами та інформацією про пересування противників. У південних губерніях, на Полтавщині, Київщині та Поділлі Махно мав підпільні мобілізаційні пункти. При підході регулярних частин за лічені години у призначеному місці долучалися озброєні кінні й піші селяни

Отримав прізвисько Скромний – за хвалькуватість

1888, 14 жовтня – Нестор Махно народився у селі Гуляйполе Катеринославської губернії – тепер райцентр Запорізької області. П'ятий син у сім'ї скотаря Івана Родіоновича. Коли було 7 років, помер батько, відтоді влітку наймався працювати. 15-річним влаштувався на місцевий чавуноливарний завод. За три роки став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів". Кілька разів Махна арештовували за участь в експропріаціях – нападах на банки і поштові відділення.

1910 – Одеський ­військово-окружний суд визнав Махна винним у вбивстві провокатора, хоч Нестор і не був до цього причетний. У поліцейській картці "злочинця" записали: "Рост 2 аршина и 4 вершка (160 см. – "Країна"), глаза карие, волосы темно-русые, на левой щеке – шрам. Разговаривает по-русски и по-малороссийски, православный. На момент ареста денег и ценных вещей не имел". У камері смертників посидів 52 дні. Мати подала клопотання про помилування – сам відмовився його підписувати. За порадою, зменшила вік сина на рік – відповідно на момент скоєння злочину він був неповнолітній. Страту замінили на 20 років каторги. Покарання відбував у Бутирській тюрмі в Москві. За зухвалу поведінку часто сидів у карцері, частину терміну провів у кайданах. Заявляв: "Я стану великим человеком". Отримав прізвисько Скромний – за хвалькуватість.

1917 – після Лютневої революції вийшов із тюрми й повернувся в рідне село. Чотири наступні роки Махно б'ється проти Центральної Ради, Тимчасового уряду, гетьманського уряду Павла Скоропадського, німецько-австрійських і французьких інтервентів, Директорії УНР, "білих" і "червоних" росіян. У листопаді одружився з односельчанкою Анастасією Васецькою. У них народився син. Прожив кілька днів, батько його так і не побачив – був у той час на фронті. Анастасії переказали, нібито чоловік загинув, і вона вийшла заміж удруге. За рік Махно взяв шлюб з учителькою Галиною Кузьменко (1892–1978).

1921, 28 серпня – після розгрому селянської армії Махно разом із дружиною і 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Спершу жив у Бухаресті, потім – у Варшаві. У вересні 1923-го подружжя заарештувала польська влада за звинуваченням у переговорах із радянською розвідкою. У в'язниці Галина народила доньку. Назвали Оленою, пізніше кликали її Люсі. Подружжя звільнили "за неясністю доказів". Навесні 1925-го переїхали до Парижа. Махно підтримував зв'язки з міжнародним анархістським рухом, писав статті до "Анархического вестника" і "Дела труда", мемуари. Французької мови не вивчив. Працював кіномеханіком, малярем, різноробом. Ще за два роки пара розлучилася. Однак Нестор щотижня провідував доньку.

1934, 6 липня – Нестор Махно помер у Парижі. Тіло кремували, а урну з попелом поховали у Стіні комунарів кладовища Пер-Лашез.

Колишня дружина й донька з початком Другої світової виїжджають до Німеччини. У серпні 1945-го там їх арештувала радянська контррозвідка. Галина Андріївна отримала вісім років, Олена – п'ять років таборів із подальшим примусовим поселенням у Казахстані. Донька закінчила будівельний інститут, працювала інженером. Галина Махно померла 83-річною, Олена Несторівна – у 71 рік, бездітною.

Зараз ви читаєте новину «Анархіст Нестор Махно вісім років прожив із "петлюрівкою" Галиною Кузьменко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 15
Голосування Який з українських музичних фестивалів цього літа ви вважаєте найкращим?
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Файне місто
  • Leopolis Jazz Fest
  • ZaxidFest
  • Джаз на Дніпрі
  • Бандерштат
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода