Юрій Гасенко літаком доправляв ліки на фронт
"Гостем із неба був у моїй хаті чи не єдиний тепер у світі "лицар" і "шевальє" фон Гасан. Він не їздить по землі, а лише літає. Прибув і сюди на власному апараті. В дорозі не роздивився в імлі, куди приземлятися, й замість чеської, сів на територію мадярську. Його не розстріляли тільки через те, що за браком місця в машині, він повісив між колесами торбу зі своїми брудними сорочками. Сприйняли за бомби і полякалися. Тепер подався записуватись на міжнародний турнір, щоб облетіти навколо світу на аероплані. Веселий, бадьорий і прозорливий оптиміст. Автор нової збірки віршів, що цілком конкурує з Бодлером", – пише у січні 1920-го письменник Василь Королів-Старий із Праги підприємцю Євгену Чикаленку, який перебував у польському Перемишлі.
Писав про Юрія Гасенка, якого Чикаленко знав із 1912-го. Тоді відпочивав у Кисловодську на Північному Кавказі. Там діяв український театральний гурток. У ньому грав Гасенко.
"Виявилося, що він – співробітник "Ради" (щоденна українська газета, яку видавали в Києві у 1906–1914-х. – Країна). У ній колись було надруковане його оповідання, – писав у щоденнику Євген. – Володіє доброю літературною українською та навіть закидає по-галицькому. Живе з матір'ю і працює у кредитному товаристві бухгалтером. Знає турецьку, вірменську, італійську, німецьку та кілька кавказьких мов. Робить вражіння незвичайно пам'ятливого і талановитого хлопця.
Коли ми познайомилися ближче, я й кажу:
– І охота вам сидіти в оцій ямі? Підготуйтесь на атестат зрілости й поступайте в університет.
– Але ж, – відповідає, – я не маю чим жити. Мені треба заробляти.
– Служіть і готуйтесь, – пропоную. – Як видержите на атестат, то дамо посаду в "Раді" рублів на 30. Якось проживете.
Другого дня він мені вже хвалиться, що вирішив готуватися до університету".
Та вчитися не вдається, у Гасенка виявляють запалення легенів. Має ускладнення, переносить операцію. Та до кінця позбутися кашлю не вдається. Мусить щодня ходити на процедури.
З початком Першої світової війни, у серпні 1914-го, на Кавказ прибуває російська військова адміністрація. Дізнаються, що Юрій Гасенко володіє турецькою. Важкохворого відправляють на фронт проти Османської імперії.
– Все одно має вмерти. То ліпше нехай загине за вітчизну від ворожої кулі на фронті, ніж удома на ліжку, – пояснюють.
Юрій стає штабс-капітаном. Після Лютневої революції 1917-го опиняється в Києві. Стає ад'ютантом Генерального секретаря військових справ Української Центральної Ради Симона Петлюри.
У листопаді того року військові місії Великої Британії, Франції, Італії, Бельгії, Японії та Румунії прибувають у Київ. На залізничному вокзалі їм влаштовують урочисту зустріч. Зустрічають іноземців Юрій Гасенко та комендант Києва генерал-лейтенант Олександр Цицович.
Тоді ж стає відомо, що Німеччина йде на мирні переговори з Росією у Бресті – тепер Білорусь. Український уряд відряджає туди свою місію. У ній і капітан Юрій Гасенко.
Колишній ад'ютант Петлюри стає секретарем дипломатичної місії Української Держави в Румунії. На початку 1919-го очолює її.
У травні Польща звертається до Румунії з пропозицією про встановлення спільного антибільшовицького фронту. Румунські війська окупують район Покуття – тепер частина Івано-Франківської області. Це удар по тилах Української галицької армії, яка воює з поляками за західноукраїнські землі. Гасенко з власної ініціативи оголошує про розрив дипломатичних відносин УНР із Румунією. Його делегація залишає Бухарест.
"Я приїхав сюди на дуже зіпсований ґрунт. Нашому попередньому послові довелося працювати важко. Головні проводирі сиділи в Парижі, і він повинен був мати діло з виконавцями чужих завдань, – пише у вересні 1919-го дипломат Костянтин Мацієвич до колеги Миколи Василька. – Румунська політика тоді не мала ще ясних рис, бо всі жили надією одержати максимум від Антанти (союз Англії, Франції та США. – Країна). Нас розцінювали як більшовиків другого сорту. За таких умов робота посла більше йшла на дрібні суперечки, а не на політичну діяльність".
"Політичних тем торкатися не буду. Лише скажу Вашими словами "аби школа тільки залишилася", – пише Юрій Гасенко з Праги до Євгена Чикаленка у вересні 1919-го. – Лаюся, як і завше, з усіма українськими "повелителями" і "каліфами на час", за винятком Симона Васильовича (Петлюра. – Країна). Мене теж лають досхочу. Але я працюю. Видав багато книжок. А взагалі – нудно, сумно і безнадійно".
У квітні 1920-го журнал "На переломі", який видавав у Відні Олександр Олесь, написав про Гасенкові мапи "Україна в числах", "Українці в світі" та збірку оповідань "Найя з джунглів".
"Мапа упоглядає нам, що український народ – один із найенергійніших кольонізаторів нашого ґльобу, – йдеться про мапу "Українці в світі". – Землі, заселені ним, виділені червоним. Такі знаходимо на всіх суходолах. Поза етнографічними межами є багаті кольонії на Московщині, на Сибірі, а над Тихим океаном заложили собі другу Україну, котра за розміром території перевищує метрополію. Не диво, що автор уважав Зелений Клин українською державною кольонією".
Анонсують вихід "Сільськогосподарського атласу України" та "Географічно-статистичного атласу України".
"Це перша, мабуть, українська книжка, видана так чепурно, а то й люксово, – характеризували збірку Гасенка. – Обкладинка чорна із золотим написом посередині та кольоровою ілюстрацією морської велетенської змії, котра старається піймати моряка на щоглі – робить дуже миле естетичне вражіння. Всі оповідання писані на манєр Киплінга. Лише "Драма в Неаполі" – епізодик зі злочинного життя італійської організації розбишак".
Юрій Гасенко серед українців в еміграції збирає медикаменти. Вантажить на орендований французький літак і доставляє в Кам'янець-Подільський, де тривають бої з поляками.
Дізнається про образу Володимира Винниченка на Євгенія Чикаленка. Береться помирити їх. Знає, що винні у всьому плітки – ніби дружина Чикаленка назвала колишнього голову Директорії УНР злодієм, який привласнив державні гроші. Її чоловік наче погодився з такою думкою. Гасенко пояснює Винниченку, що Чикаленки так не вважають, це лише наговорюють заздрісники. Тоді Винниченко просить пробачення у підприємця.
200 кілометрів за годину долав океаноплан "Морська блоха" Юрія Гасенка. Рекордна швидкість для такого виду техніки. Друге досягнення – безперервна робота протягом 7 год. Машина мала двигун 180 к. с., каюту і кухню
"Перевернув знання про водний транспорт"
1894 – Юрій-Георг Гасенко народився в Кисловодську – тепер Ставропольський край РФ. Батько – із родини князів-черкесів, засуджений до заслання у Сибір, звідки не повернувся. Мати – донька українця, ветерана Кримської війни, знала кілька іноземних мов. Мав меншого брата Олександра. Деякий час жив у родича, вчителя турецької школи в Баку. Вчився у Стамбулі.
1910 – їде у Берлін працювати чиновником бюро для найму робітників із Галичини. Шукає роботу в Італії. Повертається на Кавказ і влаштовується у кредитне товариство. Хворіє на пневмонію. Знову їде до Берліна. Там починає кашляти кров'ю. Висилають до Петербурга. Звідти видавець Олександр Лотоцький допомагає йому повернутися додому.
1914 – мобілізують на Кавказький фронт. Зі своєю частиною потрапляє на Київщину. 1917-го підтримує українізацію війська, стає особистим ад'ютантом Генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Вступає до Української соціал-демократичної партії робітників. Бере участь у мирних переговорах із Німеччиною у Бересті. Отримує мандат українського уряду на здійснення за кордоном інформаційної та розвідувальної роботи в Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії та США. Організовує Українське інформаційне бюро.
1918 – очолює українську дипломатичну місію в Бухаресті. Видає збірку "Поезія сумуючого П'єро". Укладає інфографіку "Україна", де французькою, німецькою та англійською мовами подає основні економічні показники України за 1914–1919 роки. У Женеві створює Українсько-швейцарський комерційний заклад і Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією. У Парижі видає книжку "Bukovina".
1920 – за дорученням Володимира Винниченка збирає інформацію про становище України. Живе у Швейцарії, Австрії, Німеччині та Чехословаччині. У Відні відкриває видавництво, входить до Союзу українських журналістів та письменників, очолює Український національний аероклуб.
1922 – очолює українську гімназію у польському Ченстохові.
1923 – у столиці Болгарії Софії разом зі скульптором Михайлом Паращуком засновує фабрику мистецького фаянсу. Працює над удосконаленням літаків. За підтримки французького уряду в Ліоні виготовляє гібрид гідроплана та моторного човна. Називає "Морська блоха". Презентує винахід на Другому міжнародному конгресі моторної навігації в Парижі в липні 1926-го.
"Одним із цвяхів конгресу буде океаноплан Георгія Гасенка, – пише паризька російськомовна газета "Возрождение" у день відкриття. – Цей винахід прирівнюють за значенням до пароплава. Відомий швейцарський публіцист Едуард Кар назвав його приладом, який змінює епоху: "Цей український інженер перевернув догори ногами знання про водний транспорт". Після завершення випробувань "Морську блоху" придбає французький уряд. Вона озброєна, як винищувач підводних човнів. Конструктор планує використати свою технологію для побудови великих океанопланів для перевезення 200 пасажирів".
1933, травень – Юрій Гасенко помер за невідомих обставин у Парижі. Місце поховання невідоме.
"На мою радість, він поздоровшав і слідів туберкульозу не видно, – згадував Чикаленко про візит Гасенка у листопаді 1920-го. – Як завжди, повний всяких авантюристичних планів, проектів. Ми рішили, що коли здійсниться хоч один – самий ймовірний із них, то він повезе мене в Алжир. Там поживемо років два-три. Або возитиме мене на своїй яхті попід береги Середземного моря. Але для цього треба мінімум мільйон марок, яких, натурально, він ніколи не матиме".
За два місяці Василь Королів-Старий пише в листі: "Шукав по всіх усюдах нашого приятеля Гасана. Довго не було жодних звісток. А це прийшла з Відня спішна телеграма, що лежить він у лікарні хворий. Чого доброго – промарнує нагоду взяти участь у міжнародному авіатичному конкурсі на переліт довкола світа".
"Раптом принесли листа від Гасенка. Сумне враження навів на мене, бо люблю його як рідного сина. Хто знає, чи викрутиться на цей раз, – пише у щоденнику Євген Чикаленко. – Не бережеться зовсім. З його хворобою обережні люди живуть до старості. Якби йому жінку, як у Винниченка. Вона заміняє йому матір і сестру милосердя. А Гасенко зійшовся з якоюсь міщанкою, та й скоро покинув. Ніяк йому не щастить зустрітися з путньою, люблячою жінкою".
У листі, який отримав підприємець, йшлося: "У мене місяць назад хлинула кров горлом у досить серйозному масштабі. Я рвався весь час писати, але Гасенко-фізичний не рахується з Гасенком-психічним. Правду кажуть німці: "Життя людське подібне дитячій сорочці: коротке і спаскуджене". Держави нема, батьківщини нема, хати нема, школи нема, легень нема. Натомість є надії. Мало для такої гарячої людини, як я. З туберкульозним привітом, товариш Гасан Паша".
"Бідний Гасан, румунська історія дуже йому нашкодила тут, – пише дружині в січні 1924-го з Праги Володимир Винниченко. – Боюся, що не вдасться здобути йому ні стипендії, ні посади. Всі проти нього".
Наприкінці 1923-го в Бухаресті розгорається скандал навколо секретаря української дипломатичної місії Петра Дідушка. Він завербований більшовиками для розвідувальної роботи. Румуни арештовують його і оголошують в розшук чотирьох інших представників дипломатичного корпусу, які нібито були агентами. Серед них – Юрій Гасенко. Той звинувачення заперечує.
"Трудно спокійно та об'єктивно дивитися, як люди, попавши в западню долі, пручаються або, понуро скоцюрбившись, пасивно нидіють, – каже Винниченко дружині. – Юрій корчиться і рветься, але западня міцно вхопила його за ногу й не пускає. Навіть із Праги, з готелю не випускає. Нема чим розплатитися і за що купити білет".
Тоді ж колишньому керівнику українського уряду Чикаленко пише: "Хочу опублікувати мої спомини. Але поки не маю на них видавця. Правда, Гасенко обіцяє їх люксово видати, як розбагатіє. Казав, навіть не читаючи. Але тепер він у такому матеріальному стані, що продає і заставляє останню свою одежу. Та не губить надій. Щаслива вдача!"
2 
1
Коментарі