Увесь інтелігентський Чернігів супроводжував Миколу Лисенка через Десну на човнах
"Сьогодні отримав від Оленьки О'Коннор два листи. Яка вона гарна та розумна дівчина, аж дивувати! Та така гостра й до того ж багато цікавого та живого різноманіття в її листах, що захоплюся читанням і перечитуванням. Вона чекає всіх нас літом і назад думає провести до Києва чи навіть до Сквири. До серця дівчина, та й годі! Ви, голубе мій рідний, таточку, уже постарайтеся… А Ви, матіночка рідна, пораднице в хаті, теж своєю чергою приготуйтеся до від'їзду", – писав у листі 19 березня 1862 року до батьків у Сквиру з німецького міста Лейпцига композитор, 20-річний Микола Лисенко.
Він встиг закінчити фізико-математичний факультет "по розряду природничих наук" Київського університету святого Володимира й захистив дисертацію на тему "Розмноження нитчастих водоростей". Отримав ступінь кандидата природничих наук. Також Микола бере активну участь у студентському житті та захоплюється українською ідеєю, приєднується до "Київської громади". Маючи від природи абсолютний слух та здібність до музики, Лисенко вирішує вступити до консерваторії. Розуміє, що йому потрібна європейська освіта, тому їде до найстарішої вищої музичної школи в Лейпциг, Німеччина. На літні канікули приїздить до Києва й гостює в О'Коннорів, де бачиться з донькою господарів Ольгою.
Ольга – троюрідна племінниця Миколи Лисенка, яку він знав із дитинства. Два дворянських роди були у приязних стосунках. Рід Лисенків походив із козацьких старшин, а О'Коннори брали початок з Ірландії, вони потрапили в Україну під час наполеонівських війн. Маєтки Лисенків та О'Коннорів на Полтавщині були поруч. Із малих літ дітей навчали грамоти, французької мови, гри на фортепіано й танців.
Як згадувала про дівчину письменниця Олена Пчілка: "Таким побитом Ольга вже здавалася притаманною українкою, що нічим не відрізнялася від інших полтавських панночок; надзвичайно гарна врода її здавалася типовою українською. Сказав би хто – полтавська троянда, та й годі".
30 липня 1868 року в Києві Микола Лисенко бере шлюб з Ольгою О'Коннор. Після одруження в середині вересня молодята вирушили до Лейпцига. Микола продовжує навчання, а Ольга, маючи гарне сопрано, вступає вчитися мистецтва вокалу.
Молоду дружину Микола Віталійович оточує турботою та увагою, бо Ольга часто хворіє: "Головне – ми обоє з Олюнятком здорові. Я за неї, голубоньку, боюся до Бог знає чого… за Олюткою побиваюся сильно. Поки її не закутаю в ковдру з усіх боків та не посаджу у фургоні – доти вона й пікнути в мене не сміє…" – писав у грудні того ж року до рідних Лисенко.
Ольга старанно вчиться, за короткий час вивчає безліч романсів, арій, дуетів. Микола тим часом, окрім фортепіано, опановує гру на органі, слухає додаткові лекції з оркестрування, а ще готує другий випуск збірки українських пісень і пише музику до Шевченкового "Кобзаря".
Закохані намагаються піклуватися одне про одного: "В Лейпцигу замовив дружині синє плаття шовкового попліну з оздобленням із синього атласу і шапочку з пір'я сріблястого фазана, а вона мені купила три краватки й золоту булавку до них…" – писав композитор у листі батькам.
Студії Миколи й Ольги припиняються скоро. Пізньої осені 1868-го, тікаючи від загрози франко-німецької війни, Лисенки змушені повернутися в Україну. Для них це було дещо несподівано: "Жінка моя та я – обоє привикли до тутешнього життя, що не хочеться додому вертатися", – згадував Лисенко.
Подружжя оселяється в Києві.
"Микола Віталійович із молодою і гарною дружиною Ольгою Олександрівною жив у домі Мезера, на Хрещатику, вже довгий час і ще багато років залишався там", – писала у спогадах сестра Ольги, письменниця Валерія О'Коннор-Вілінська.
Їхня оселя швидко перетворюється на центр громадського та культурного життя. Там збираються старогромадівці. Коля-Оля – так називають цю нерозлучну пару. Ольга в усьому підтримує чоловіка. Бере активну участь у його концертах. Вона співає арії з опер італійських композиторів, виконує окремі номери з музики до Кобзаря та "Плач Ярославни".
Лисенко присвячує їй сім фортепіанних творів і солоспів "Як стихне". Зоряна мить прийшла 24 січня 1874 року – перша українська аматорська опера "Різдвяна ніч". Михайло Старицький пише за Гоголем лібрето, а Микола – музику до нього. Авторитет Лисенка був настільки високий, що він переконує владу міста показати виставу в Київському оперному театрі. Вона мала величезний успіх. Їхали на неї з усієї України. Провідна роль Оксани дісталася Ользі, й жінка блискуче з нею впоралася.
"… Власне, таку полтавську дівчину "чарівниченьку" уявляв Гоголь, – згадувала Олена Пчілка. – Надзвичайна краса, чарівний погляд карих очей… Здавалося, що за таку Оксану сердешний Вакула дійсно міг "і чортові душу віддати!"
Після прем'єри опери Лисенко вирішує їхати до Петербурзької консерваторії навчатися мистецтва оркестрування. Ольга їде за чоловіком. Микола там навчається у класі Миколи Римського-Корсакова, а його дружина – по класу вокалу у професора Камілло Еверарді. Лисенка спочатку оцінили за його талант. Та згодом проросійське середовище почало вороже ставитися до українських поглядів композитора.
Із часом йому пропонують посаду капельмейстера у приватній опері з перспективою переходу на імператорську сцену. Це також давало перспективи і для Ольги як співачки. На неї намагаються вплинути професори, які були вороже налаштовані щодо Миколи Лисенка за український напрям і вважали його вузьким та сміховинним. А Ольга своєю чергою потрапляла під їхній вплив і передавала ці слова чоловікові.
Сіра й похмура петербурзька погода посилювала затяжну депресію та нервові розлади, які час від часу виникали в жінки. Це була спадкова хвороба роду О'Коннорів, про яку Микола не знав. Врешті сімейне життя Лисенків складається драматично. Однією з причин стало й те, що в подружжя не було дітей, про яких мріяв композитор.
За два роки Микола Віталійович закінчує науку та повертається до Києва. Ольга продовжує навчання. Узимку 1877-го жінка закохується у студента-медика. Чутки доходять і до Лисенка. Чоловік вирішує зберегти стосунки. Нічого не каже дружині в листах.
Того ж року він їде з концертом до Чернігова. Там мав грандіозний успіх. Увесь інтелігентський Чернігів супроводжував Миколу Віталійовича через Десну на човнах, бо повінь зруйнувала міст. Серед присутніх була одна таємнича брюнетка.
"Як вона пізніше зізнавалася мені, – писав у спогадах композитор, – її чомусь била лихоманка, вона чогось чекала, відчувала, що з нею має відбутися якась зміна; їй і хотілося бачити мене, і боялася, і перші спостереження з мене вона вела з-поза самовара…"
Того вечора Лисенко багато грав, а ще був у піднесеному настрої й у гурті познайомився з нею. Ольга Липська була донькою відставного полковника. Дівчина була здібна до малювання та музики. Ольжин батько запитав композитора, чи той узяв би доньку до себе ученицею. Лисенко відповів згодою. Липські не мали знайомих у Києві, тому Микола запропонував зупинитися в його батьків, де він також жив.
Наприкінці квітня 1877 року Антон Липський привозить доньку до Лисенків. Ольгу селять в одній із просторих кімнат. Дівчина старанно та довго займається музикою. Поступово між Ольгою Липською та Миколою зав'язуються стосунки.
"Старі батьки мої поснули, я вийшов у сад… Бачу, Оля на балконі. Я просив її стати на перила і звідти прийняв її на руки до себе й так поніс до саду… Ми пішли садом, говорили багато й сіли в тіні, на дивані. Боже! Ми в райській насолоді проводили години, а коли місяць уже скотився до заходу, тінь була вже густа, а схід починав біліти й сяяти, ми розійшлися… Як нам солодко тоді було", – згадував композитор.
На літні канікули дівчина їде додому до Чернігова, а восени повертається в окреме помешкання, яке орендує Микола для них двох.
Коли про суперницю дізнається дружина Лисенка, в неї стається сильний нервовий зрив. Їй майже рік довелося лікуватись у клініці. Микола Віталійович дружини не залишає, а навпаки всіляко підтримує як матеріально, так і морально.
"Наскільки ж сумісні такі стосунки, з одного боку, зі співжиттям, з іншого. На це я вам відповім, що між нами поставлені умови жити поки що разом, але водночас окремо… Жодна сторона одна одній нічим не зобов'язана, крім взаємної поваги та дружньої приязні", – писав Микола Лисенко в Петербург 16 серпня 1878 року в листі до вагітної від нього Ольги Липської. Жінка поїхала туди народжувати під виглядом вступу до консерваторії. Закоханим доводилося приховувати стосунки, адже Микола Віталійович був одружений. П'ять років тривало подвійне життя Лисенка. За цей час Ольга Липська встигла народити від нього трьох дітей. Та офіційною дружиною вона не стала, оскільки перший шлюб композитора був вінчаний і розлучитися було досить непросто.
Ольга Антонівна народила від Лисенка семеро дітей, проте двоє померли в ранньому віці. 1900-го після народження сина Тараса 40-річна Ольга Липська раптово померла. Після її смерті Микола Віталійович не може визнати своє батьківство, оскільки офіційно вони не були у шлюбі й діти, за тодішнім звичаєм, не могли вважатися законними. На допомогу прийшла Ольга О'Коннор, яка згоджується надати необхідні документи, щоб композитор зміг усиновити власних дітей, та офіційно стає їхньою матір'ю.
Між Лисенком і його першою дружиною зберігалася взаємоповага.
"Розлучилися ми друзями і поклялися одне одному, що та тінь у подружньому житті, яка назавжди розірвала нашу спільну нитку, буде відома лише Ользі та мені", – писав композитор давньому товаришу, громадському діячеві Вільяму Берештаму.
"Жодна сторона одна одній нічим не зобов'язана, крім взаємної поваги та дружньої приязні"
1842, 10 (22) березня – в родині дворянського полковника Віталія Лисенка та доньки нащадків полтавського козацького роду Ольги Єреміївни в селі Гриньки, нині Кременчуцького району Полтавської області, народився син Микола. Окрім нього, була менша сестра Софія. Рід по батьковій лінії походив із козацької старшини, про яку відомо з початку XVII ст. Засновником роду вважався сподвижник Максима Кривоноса, легендарний гайдамацький ватажок Вовгука Лис.
1855 – вступає до Харківської гімназії, де навчається музики в композитора Миколи Дмитрієва. Підліток блискуче імпровізує на тему українських народних пісень, тим самим стає популярним піаністом у місті.
1860 – вступає на природничий відділ Харківського університету, та невдовзі родина через матеріальні труднощі переїздить до Києва. Перевівся до Київського університету, на фізико-математичний факультет. Приєднується до "Київської громади".
1865 – працює в Таращі, нині Київська область, на посаді мирового посередника. Активно збирає фольклор і публікує розвідку "Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу в Сквирському та Таращанському повітах".
1867 – навчається в Лейпцизькій консерваторії. Студіює як піаніст. Окрім цього, опановує гру на скрипці й органі.
1868 – одружується з Ольгою О'Коннор. Подружжя не мало дітей.
1874 – укладає і видає етнографічні записи "Про торбан і музику пісень Відорта". Згодом розпочинається найбільш плідний період його творчості. Композитор інтенсивно працює над подальшими творами з циклу "Музики до "Кобзаря".
1875 – навчається в Петербурзькій консерваторії.
1878 – живе в цивільному шлюбі з Ольгою Липською. Того ж року народжується донька Катерина, а за рік Богдан. Діти помирають немовлятами. Пізніше народжуються ще п'ятеро дітей: Катерина (1880–1948), Галина (1883–1964), Остап (1885–1968), Мар'яна (1887–1947), Тарас (1900–1921).
1904 – у Києві, на вул. Великій Підвальній, відкрив Музично-драматичну школу на кошти, зібрані громадою з нагоди 35-річного ювілею творчості. Це була перша українська музична школа, де викладали рідною мовою. Перші уроки з гри на фортепіано Микола Лисенко починав не з постановки руки, а зі співу українських дитячих народних пісень.
1912, 6 листопада – раптово помер від серцевого нападу, похований на Байковому кладовищі в Києві.
10 опер написав Микола Лисенко. Та головним своїм дітищем вважав оперу "Тарас Бульба". Автор не зміг її поставити на московській сцені, хоч допомагав у сприянні композитор Петро Чайковський. Також Лисенко був одним із найкращих піаністів-віртуозів і залишив за собою майже 50 фортепіанних творів
5 
35413
Коментарі