Збірку "Український націоналіст" подарував мені дядько Петро Щур. Надрукована у "Вид. ПтП Верховина". Року видання немає.
Цьогоріч дядькові виповниться 90. Він любить розповідати свій життєпис. Народився 12 липня в селі Волиця – тепер це Підгаєцький район Тернопільської області. Батько Григорій мав 10 моргів (близько 5 га. – Країна) поля, служив у австрійському війську та Українській галицькій армії. Мати Марія народила трьох дівчаток і трьох хлопчиків. У селі не було церкви – тільки римо-католицький костел. Тому на греко-католицькі відправи бігали за 2 кілометри у сусідній Голгіч.
У 12 років дядько почав відвідувати таємні сходини Організації українських націоналістів. Там йому вручили цю книжечку. Тут вміщені цитати Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Ґонти, витяги з важливих документів ОУН. Зокрема "Декалог" – 10 заповідей, якими мав послуговуватися кожен член організації.
– "Декалог" треба було вивчити напам'ять, – оповідає Петро Щур. – Робив це потай від батьків. Закривався у стодолі, переписував одну заповідь на стіну. Доки кидав гречку чи різав січку – зубрив. Після роботи стіну витирав. Наступного дня повторював процедуру із наступним шматком. Так вивчив.
Петро став станичним юнацької сітки ОУН. Хлопцям було заборонено курити, вживати алкоголь, одружуватися з чужинками. Серед вимог – беззаперечна дисципліна, висока моральність і готовність вмирати при потребі. "Для людей заячої вдачі в ОУН місця немає" – було серед пунктів моральних вимог організації.
Коли 1941 року почалася війна, Петро став проходити військові вишколи. На місце вправ юнаків везли вночі із зав'язаними очима. Імен одне одного не знали – тільки псевдо. Спали у криївках чи під кронами зігнутих і зв'язаних між собою дерев. Посеред ночі могли підірвати по тривозі.
У червні 1944-го зголосився до Української повстанської армії. Але місць для добровольців бракувало. Записався до дивізії "Галичина", яка діяла під протекторатом німців. Для служби був замолодий, тому намочив свідоцтво про народження, щоб не було видно дату. Закінчив підстаршинську школу протипанцерної зброї. Воював у Австрії, був поранений. Пересклав присягу в 1-й дивізії Української національної армії. Із її рештками був переправлений у табори військовополонених у Ріміні, Італія. Там освоїв кілька професій, пройшов водійські курси.
Після звільнення з полону одружився з австрійкою Лізою та перебрався до англійського Кіхлея. Має сина Степана, онучок Касю і Геленку. Досі очолює місцеву Спілку українців. Останнім часом організація занепадає – більшість засновників повмирали. Але вінок червоних маків із синьо-жовтою стрічкою та українським прапором до пам'ятника жертвам воєн кладуть щороку.
7 
35413
Коментарі