— Живу "на автоматі", — розповідає 24-річна Христина Григорець із Дніпра. — Нічого не цікавить, усе роб­лю через силу. Має статися щось жахливе, щоб з'явилися хоч якісь емоції.

Жінка хворіє на депресію — психічну хворобу.

— Удень постійно хочу спати, вночі не можу заснути, — продовжує. — Спілкуватися з людьми стало нестерпно. Слухати когось нецікаво, сама говорити не хочу. Весь час змушую себе. Періодично нападає відчай. Просто сиджу й плачу без причин. Буває, від безсилля не можу звестися з ліжка. Життя — як на американських гірках, тільки навпаки. Періоди повної апатії чергуються з цілковитим відчаєм.

— Якщо людина протягом двох років перебуває більшу частину дня в пригніченому стані — це хронічна депресія, або дистимія, — каже лікар-психіатр 39-річна Тетяна Потапенко з Києва. — Недуга простіша в лікуванні, ніж великий депресивний розлад. Однак під час загострень симптоми стають яскравішими.

Найчастіше дистимія виникає в дитинстві або в підлітковому віці. Доросла людина сприймає свою депресивність як рису характеру, тому не звертається до лікаря. Може розвиватися як наслідок недолікованої клінічної депресії.

— За наявності дистимії людина намагається вести усамітнений спосіб життя, уникає зустрічей із рідними й близькими, — продовжує лікар. — Постійно має пригнічений настрій, страждає від невпевненості у собі, відчуття неповноцінності.

Характерними для хронічної депресії є втрата інтересу до речей, що раніше цікавили, неспроможність отримувати задоволення від приємних занять, зосередженість на негативних емоціях і думках, відчуття безнадії.

— Людям з дистимією майбутнє здається безпросвітним, теперішнє — нестерпним. Вони заглиблюються в роздуми над минулим, яке теж бачать песимістично. Часто думають про смерть, самогубство.

Проявами дистимії є надмірна сльозливість і постійне відчуття тривоги. Людям із таким діагнозом складно зосереджувати увагу на конкретному, важко згадувати й запам'ятовувати. Вони страждають від нестачі сил та енергії, мають порушення сну.

— Удень хворі страждають від сонливості, вночі — від безсоння. Часто мають тягу до алкоголю або психотропних препаратів. Схильні дратуватися через дрібниці, постійно відчувають наближення біди.

Хворий на дистимію не може прийняти навіть найпростішого рішення.

— Уникає відповідальності на всіх рівнях — що надіти, що поїсти. Відчуває себе безпомічним, ні на що не здатним. На фізіологічному рівні недуга проявляється загальною слабкістю. Можуть турбувати проблеми з травленням, головний біль, задишка, дискомфорт в області серця, шлунку, у м'язах. Спадає статева активність. Апетит знижується або, навпаки, виникає схильність до переїдання.

Хронічну дистимію лікують антидепресантами й психотерапією. Препарати підбирають індивідуально.

— Часто доводиться перепробувати різні препарати, доки не знайдеться найефективніша комбінація. Якщо підібрано вдало, покращення настане протягом перших тижнів. Але це не значить, що можна припинити прийом. Лікуватися варто протягом чотирьох-дев'яти місяців, інакше швидко трапиться рецидив.

При хронічній депресії психотерапія не допоможе.

— Сеанси з психологом — це доповнення до медикаментозного лікування. Відвідувати їх слід регулярно, навіть здоровим. Кращий ефект дає, якщо поєднувати індивідуальні заняття з груповими.

При грамотному лікуванні хвороба зникне через шість місяців, у декого — через рік. Усе залежить від індивідуальних особливостей і того, наскільки ретельно людина дотримується рекомендацій лікаря.

×