Проблема сучасних людей – це невміння зосереджуватися, зокрема і на стосунках – так вважав ще у минулому столітті відомий філософ Еріх Фромм. Що вже казати про нинішнє покоління – дивується поетеса і перекладачка Катерина Девдера. В інтерв'ю Gazeta.ua вона поділилася роздумами про любов і почуття опираючись на кілька своїх улюблених книжок.
Еріх Фромм – німецько-єврейський філософ, час активності котрого припадає на 1950-70-ті роки.
Найбільше мені імпонує його ідея Фромма, що ми всі є шалено незосередженими. Причому Фромм це пише в минулому столітті, коли всі були ще далеко не так незосередженими, як тепер. Він пише, що любов потребує зосередженості, що потрібно зосередитись на іншій людині.
Інша теза Фромма – не буває невзаємної любові. Він говорить про те, що якщо ми справді глибинно любимо когось, то сила нашої любові є такою, що викликає любов навзаєм.
Еріх Фромм критикував Зигмунда Фрейда за знецінення інтимності
Фромм критикує Фрейда, який знецінював інтимність і все спрощував. Фромм натомість показує, що в нашому суспільстві ми все робимо дуже конвеєрним, хочемо все й одразу, ковтаємо одні одних, як цукерки, і не даємо собі часу глибоко пізнати іншу людину. Ми не готові поступово пізнавати справжню інтимність.
Імпонує, що любов у Фромма розцінюється саме як мистецтво: він говорить про те, що любові, як і будь-якому з мистецтв, потрібно вчитися.
Нинішнє покоління не здається вам більш прагматичним щодо цього?
Не так прагматичним, як зраненим. Це добре показує Богдана Матіяш у своїй збірці "Пісня пісень". Вона дуже усвідомлює душевну надщербленість і покоцаність людей нашого часу. Ми всі недосконалі, всі зранені. І наша любов також. – щоб так любити, щоб так відкриватися, щоб відчувати себе настільки прекрасними. Непросто нам сказати сьогодні коханій: "Моя голубко, моя чиста". Нам би було боляче почути на такі слова нерозуміння чи відмову.
Література не мусить нас змінювати, її завдання – допомогти нам гарно провести час. Але коли я читаю Богдану, відчуваю, що це, хоч і на короткий час, але мене змінює. Її письмо мене стишує і показує мені якісь найважливіші речі. У неї є вірш про серпень. Коли двоє відпочивають на березі ріки. Серпень – останній місяць літа. Тобто, все, що з ними відбувається, все, що в них є, стає особливо цінним.
Чи така тонка любовна лірика притаманна переважно жінкам?
В ній багато саме жіночої чутливості. Мені важлива збірка поезій Мар'яни Кіяновської "До Ер", яку видало видавництво "Піраміда". Цього року буде 12 років з часу відходу поета Ігоря Римарука. Не певна, що Кіяновська це афішує, але в літературних колах говорять про те, що її збірка "До Ер" присвячена саме Римаруку.
Ця книжка – про куртуазну любов. Вірші, в яких жінка звертається до свого коханого. Тут дуже багато відчуття про спілкування трубадура і прекрасної дами. Вона його оспівує і в дечому йому поклоняється.
Збірка водночас і чуттєва, і містична. У своїх історіях вона використовує образи зі світової культури, відомі світові любовні історії, які вплітаються в контекст її історії.
Мені особливо подобаються такі рядки: "І вибрав не царства без ліку, а жменю піску: у чистому полі впіймати коня і вітер. Скресла дорога — і перемінилась в ріку. А смерть — це коли вилити душу з відер".
Мар'яна Кіяновська ініціює зараз вихід збірки есеїв пам'яті Римарука.
Якщо повернутися до філософів, чи немає універсальних формул людських взаємин незалежно від часу й епохи?
Філософів читати часто важко, бо часто їхнє письмо дуже неоднозначне. Але доволі прозорим і зрозумілим мені здався Мартін Бубер з його працею "Я і ти. Шлях людини за хасидським вченням". У нього є дві засадничі теорії: "я – воно", і "я – ти". Він говорить, що в нашому повсякденні ми постійно перебуваємо в розмові, в діалозі. Ця книга про те, що життя поза діалогом немає. Але цей діалог може бути різний. Може бути "я-воно", коли я до іншого ставлюся як до об'єкта, і я думаю, як я можу цей об'єкт використати, чим він може бути мені корисний. Або "я – ти", коли інший стає для нас цінністю в собі і навіть більше, коли інша людина заповнює собою весь небесний обшир. Коли ми сприймаємо людей як об'єкт, ми й себе певною мірою об'єктивізуємо. Якщо ж інша людина для нас самодостатня – то і наше "я" стає самодостатнім.
Автор говорить про те, що людина приречена завжди балансувати між цими двома моментами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тарас Прохасько показує, що письменником можна бути гідно і людяно
Мені подобається передісторія цього мислення про діалог. Автор розповідає історію, що якогось вечора до нього прийшов хтось із його студентів і попросив про розмову. У автора не було часу, тож він відмовився. А пізніше дізнався, що цей хлопець, який просив поговорити, наклав на себе руки. Не через те, що розмови не було, з якоїсь іншої причини. Але, можливо, якби професор з ним поговорив, щось склалося б інакше. З цього виникає розуміння, наскільки важливий момент "тут і зараз".
Еріх Селіґман Фромм (нім. Erich Fromm; 23 березня 1900, Франкфурт-на-Майні — 18 березня 1980, Локарно) — соціальний психолог, філософ, психоаналітик, німецький єврей за походженням, представник "Франкфуртської школи", один із засновників неофрейдизму та фрейдо-марксизму.
4 
1
Коментарі