— То не хазяїн, у дворі якого нема нужника. Його будують першим, ще коли під хатою фундамент не заклали, — радить майстер 52-річний Володимир Дмитрук із села Вінницькі Хутори під Вінницею. — Як усе готове, то розбирати його не треба. Коли бігаєш по хазяйству, то ж не заходити щоразу в хату.
Володимир Іванович радить, як краще змайструвати надвірний туалет.
— Ставити його треба не ближче, як за 15 метрів від хати, щоб не смерділо. Бажано — ближче до городу чи там, де найбільше крутишся. Десь так, щоб просто було дістатися, але не на видноті, не посеред двору. Першим ділом треба викопати яму. Можна маленьку, для відра. Щоб не виносити його часто — закопати діжку на літрів 200–300 або бетонне кільце. Одразу розрахувати так, щоб яму легко можна було викачати, а не черпати відром. До туалету має бути під'їзд машини асенізаторів. Над ямою будувати саму коробку. Найпростіша — із дощок, яку оббивають жерстю чи пластиком. Це все обійдеться гривень у 500–900, залежно від розмірів. Можна взяти готову кабіну, коштує від 1300. Обшита вагонкою — 2 тисячі. Найнадійніший — мурований туалет із цегли. Для нього треба ставити фундамент.
На вбиральню розміром 1х1 м і заввишки 2 м потрібно 450 цеглин, чотири мішки цементу і 28 мішків піску.
— У туалеті роблять короб-лаву з діркою, — продовжує Володимир Іванович. — Зверху можна обкласти пінопластом, щоб тепліше було сідати, вчепити кришку від унітазу. Ні в якому разі не треба забувати про вентиляцію. Хто забув про неї чи полінувався зробити, то тільки відкрив двері — сморід очі виїдає. У ямі постійно утворюються гази, їм нікуди діватися, здіймаються в кабіну. Як збереться велика концентрація, то рвонути може. Крім вентиляційної решітки, на дверях треба робити витяжну трубу із самої ями. Вона може монтуватися всередині туалету або за ним. Діаметр — не менше 10 сантиметрів. Щоб у туалеті не було темно, під дахом роблять невеликі віконця або проводять світло.
2 
1
Коментарі