Супутниця по купе, якій поступився місцем на нижній полиці київського поїзду, розповіла історію. Сталося це з нею у часи пізнього Кучми, коли країною правила податкова інспекція. Як діє ця інспекція, не мені вам розказувати. У конкретному випадку інспектори занадилися в офіс моєї знайомої, щоб взяти у неї штраф. Сиділи день, сиділи два, сиділи тиждень, і нічого не могли знайти: вона старалася вести свої справи прозоро й чесно. Змучившись шукати, вони закрилися з нею в кабінеті й сказали: "Ти ж розумієш, ми не можемо піти просто так. Даємо тобі час. А ти сама придумай, за що маєш заплатити".
Сума, яку вони назвали, була чимала. Моя знайома пішла по своїх знайомих - питатися поради. Ті кажуть: "Плати, бо й ми платили - і нема на то ради". Повернулася вона майже в розпачі. Коли ж "гості" знову прийшли в кабінет, вона їм сказала: "Я готова вам заплатити. Але за однієї умові: я піду в неділю до сповіді й розповім про свою ситуацію священику. Якщо він скаже, що це не гріх, то я вам з легкою душею заплачуЙ.
Гості подивилися на неї, як на божевільну, і більше не приходили.
Інший мій знайомий, вислухавши цю історію, оповів щось подібне. Він відмовився платити даїшнику, який зупинив його машину. Мовляв, я мусульманин, і мені Коран забороняє давати хабарі. Даїшник його відпустив, махнувши рукою - благо, що мій знайомий, зі своїм чорним волоссям і вусами, справді виглядає на турка або татарина.
Секрет гри в тому, щоб "змусити вовка, що вдає з себе бабцю, яку він сам і з'їв, - грати цю роль бабці до повної напруги його убогого таланту, аж до повного самовикриття"
А ще інший знайомий згадав про свою молодість, коли у 1990-х вчився в Могилянці й жив на Троєщині. Студентів там "пиняла" на вулиці місцева шпана, щоб показати, "кто здесь главный". От і до нього причепилися, взяли в кільце, і ватажок питає: "Ты по каких понятиях живешь?" А той і каже: "Я живу не "по понятиях" - я живу сам по собі". І пішов спокійно до гуртожитку.
Мораль у цих трьох історій одна: сильнішого противника не можна переграти за його правилами. Він, однак, стає безпорадний, коли ти, вдаючи наївного або просто залишаючись чесним сам із собою, починаєш грати не по його "понятиях".
Напередодні російських виборів подібну тезу висловив Михайло Ямпольский у "Новой газете" за 1 лютого 2012-го. Російська держава, на його думку, подібна до фрукта, з твердою кісткою всередині - там, де влада злилася з криміналом, та м'якушем - де влада хоче зберегти обличчя й робить вигляд, що знижує тарифи ЖКГ, будує дороги й дитсадки тощо. Хочеш боротися успішно із серединкою - вдавай, що ти серйозно віриш у те, що вона говорить. І постійно перепитуй: "А скільки-скільки ви кілометрів доріг проклали? А де ваші новозбудовані дитсадки? А з цього місця прошу детальніше" і так далі, і таке інше.
Секрет цієї гри, за словами Ямпольського, полягає у тому, щоби "змусити вовка, що удає з себе бабцю, яку він сам і з'їв, - грати цю роль бабці до повної напруги його убогого таланту, аж до повного самовикриття. Кінець режиму прийде від акторської бездарності, яка й покаже, що король - голий, що в мундирі прокурора сидить "браток" - і навіть не просто браток, а, кажучи по-блатному, "гнида".
Теза Ямпольського не нова. Її проголошували, не змовляючись, Олександр Солженіцин 1974 року - в статті "Жити не за брехнею", та Вацлав Гавел - 1978-го, в "Жити у правді". Зі всіх слів Івана Павла ІІ до поляків часів "Солідарності" чи не найбільший вплив справив його заклик "Не бійтеся!" А коли 1983 року Папу вийшов зустрічати Ярузельський, у генерала від страху трусилися руки й підгиналися коліна.
Усі ці історії показують: як тільки ти виводиш податківця, даїшника та іншу "шпану в законі" з гри "по понятиях", у нього обм'якають ноги. Кістка стає м'якушем.
Зрозуміло, що не зразу. І, на жаль, не всюди: якби формула Солженіцина зреалізувалася в 1990-х, то зараз її не треба було знову "винаходити" Навальному чи Ямпольському. Почасти винний у цьому сам Солженіцин. Бо 1990 року, коли валився комунізм, він замість повторювати цю формулу, взявся "облаштовувати Росію" - з'ясовувати, хто такі руські й де проходять кордони Росії. Натомість Гавел слідом за Масариком повторював: стартовою позицією для більш гідної долі нації є людяність як така.
Не великими формулами треба займатися. А просто закликати жити не "по понятиях". Не за брехнею. У правді. Не боятися.
Тобто - жити гідно.
2 
1
Коментарі
19