Ексклюзиви
Пʼятниця, 26 липня 2013 14:45

Про шляхи Господні

Мій знайомий священик любить жартувати, що серед представників різних професій у пеклі найбільше після юристів є душпастирів.

Цей жарт мимоволі згадував в останні тижні, коли з групою українських і польських колег готували акцію спільної молитви за жертв Волинської різні. Нашою ідеєю було ще раз озвучити формулу, що вперше застосували в листі один до одного німецькі й польські єпископи у середині 1960-х: "Просимо вибачення – і вибачте нас". Вона стала основою німецько-польського примирення. А в листопаді 2002-го

на Личаківському цвинтарі її проголосили голови обох місцевих церков під час спільної панахиди на могилах польських та українських вояків – і тоді вона теж спрацювала.

Тим часом дорога привела нас до палати волинського єпископа. Нас посадили за довгий стіл, ми – з одного боку, а навпроти нас владика зі своїм секретарем

та місцевим краєзнавцем-істориком. Говорив секретар. "Це, може, у вас, у Галичині, так заведено, ініціювати якісь акції, не ставлячи до відома владику – а в нас, на Волині, все робиться з відома єпископа". І далі продовжував нас повчати, як неслухняних учнів у кабінеті завуча, під загальним гаслом: "Так справи не робляться".

Цей монолог тривав довго. Єпископ не говорив нічого, тільки слухав і кивав головою. Я кипів і поривався вийти. Ангельський же Мирослав Маринович вислухав усе до кінця, а тоді почав спокійно нагадувати: перша розмова з єпископом про цю акцію відбулася ще у грудні 2012 року; ми приїхали не самі, а зі згоди і благословіння колишнього і теперішнього глав греко-католицької церкви; ми дзвонили до єпископа пару днів перед тим і домовилися про цю зустріч. До того ж, наша акція не є винятково греко-католицькою, а екуменічною, бо в ній братимуть участь римо-католики, православні, протестанти, а взагалі люди доброї волі – тому жоден єпископ, греко-католицький, римо-католицький чи православний, київський чи московський, не може мати на неї свої виняткові права.

Це, може, у вас, у Галичині, так заведено, ініціювати якісь акції, не ставлячи до відома владику – а у нас, на Волині, все робиться з відома єпископа

Під час зустрічі мені в голові крутилася приказка: шляхтич на городі рівний воєводі. Десь там, на горі, є згода і добра воля, але тут, на єпископському "городі" ("у нас, на Волині"), треба поводитися так, якби єпископ був сам головою церкви.

Але це не був кінець наших одкровень того дня. Коли ми сказали, що молитва має бути екуменічною, то почули: "Разом з єпископами інших віросповідань ми вирішили молитися кожен окремо у своїй церкві. Разом нас може зібрати тільки влада". Ми ж собі думали, що зібрати всіх єпископів та їхніх вірних може тільки Христос!

Для тих, хто думає, що ситуація в інших церквах краща, розкажу іншу історію. Позаторік у Львові відбувся похід вірян для відзначення 10-ї річниці візиту Івана Павла ІІ. Тільки місцеві єпископи зібрали не один, а два походи: один – для греко-католиків, другий – для римо-католиків. Питання, що ставили собі багато львів'ян: якби Іван Павло ІІ був живий, з ким би пішов він?

Скандального присмаку додавав факт, що один із цих двох єпископів довгі роки був особистим секретарем Івана Павла ІІ. Але, видно, Святий Дух не сходить із Папи на секретаря. Що більше: напередодні річниці Волині він назвав формулу "Вибачте нас – і ми вас вибачаємо" – нонсенсом. В українському випадку, на його думку, вона мала би звучати "Перепрошуємо і просимо про вибачення".

На щастя, є інші єпископи. Як от митрополит УПЦ КП Михаїл, який очолив спільну панахиду на Волині. Або ж голова УГКЦ Святослав Шевчук та голова Конференції Єпископату Польщі Юзеф Міхалік. Місяць тому вони підписали спільну декларацію, в якій попросили вибачення за злочини, скоєні українцями й поляками один проти одного. Починалася ж декларація зі слів Івана Павла ІІ з часу його відвідин Львова 2001 року: "Нехай завдяки очищенню історичної пам'яті всі будуть готові поставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє".

Мій знайомий священик, коли говорить про своїх братів у пеклі, додає: факт, що, попри всі свої слабкості, церква може стояти і розвиватися, є, можливо, найкращим доказом існуванням Бога. Бо якби Його не було і вся справа була полишена на руки душпастирів, церква давно б уже впала.

Воістину, Господь Бог діє несповідимими шляхами…

Зараз ви читаєте новину «Про шляхи Господні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

39

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода