Ексклюзиви
Пʼятниця, 07 грудня 2012 16:00

Про кінець світу

Нам знову обіцяють кінець світу. За своє життя я вже пережив один. Він мав припасти на день, коли в календарі зійшлися чотири сімки – 07.07.1977 року. Коли я працював над біографією Франка, натрапив на подібні чутки про ті самі чотири сімки – 07.07.1877 – що, як сокири, зависли тоді над цілим світом.

Я вірю в кінець світу. Усе, що має початок, повинно мати кінець. Тільки не вірю, що його можна передбачити. А тим більше прив'язати до точної дати. Бо він прийде, як "злодій уночі", і ми не знатимемо його "ані дня, ані години".

Є, однак, щось у тих історіях і чутках про кінець світу варте уваги. На свій спосіб вони багато що говорять про саме суспільство.

Мій улюблений приклад стосується 1492 року. За православним календарем це був 7000-й. Православні тоді рахували світ від створення, що ніби-то сталося 5508 років до народження Христа. Бог створив Землю за шість днів, а на сьомий ліг відпочивати. А вважалося, що в Бога один день на Землі триває тисячу років. У останні години перед Божим пробудженням світом мав опанувати Антихрист. Скинути його з трону мало друге пришестя Христа, тобто Апокаліпсис.

Знаків панування Антихриста було тяжко не побачити. Півстоліття до того – 1453 року – невірні захопили Константинополь, столицю православного світу. А ще 25 років потому слуги невірних, кримські татари, напали на іншу православну столицю Київ, і знищили його дощенту. Тому в церковних календарях навіть не писали нічого після 1492-го. Нащо писати, якщо після кінця світу нічого не буде?

Я вірю в кінець світу. все, що має початок, повинно мати кінець. Тільки не вірю, що його можна передбачити. А тим більше прив'язати до точної дати. Бо він прийде, як "злодій вночі", і ми не знатимемо його "ані дня, ані години"

Тим часом на другій, західній половині християнського світу теж ширилися чутки про кінець. Там його пов'язували з іншою "круглою датою" – 1500 роком. І готувалися до нього інакше. 1 січня 1492-го іспанські монархи Фердинанд та Ізабелла захопили Кордову, останню мусульманську твердиню на Іберійському півострові. Тим самим закінчили Реконквісту – відвоювання християнських земель у невірних арабів. Перемігши арабів, вони вигнали зі свого королівства євреїв, окрім тих, хто перейшли в християнську віру. За цими "чистками" стояла одна ідея: прихід Христа треба зустріти готовим, навівши лад на своїх землях і спасти душі своїх підданих.

Відповідно, того ж року королівська пара споряджає експедицію Колумба до Індії. Зрозуміло, що останнім рухало прагнення багатства і слави. Але не тільки. Він спішив відкрити шлях до Індії та Китаю, щоб устигнути навернути у християнську віру китайців та індійців, і тим самим дати їм шанс на спасіння.

Замість Індії, Колумб помилково відкрив Америку. Жодна інша помилка у світовій історії не коштувала так дорого: із неї виріс увесь сучасний світ. До того, 150 мільйонів років, світ розходився з одної первісної тверді – яку вчені умовно називають Лемурією – на різні розділені відстанями та водою континенти. Відкриття Америки почало зворотний процес: сполучення всіх континентів і перетворення їх на один глобальний світ. Світ, у якому ми живемо сьогодні.

І вдалося це зробити лише завдяки Західній Європі. Відтоді те, що ми називаємо модернізацією, насамперед є вестернізацією.

З усіх причин "піднесення Заходу" мені найправдоподібнішим видається характер християнства, точніше, його західної гілки. З усіх світових релігій воно було єдине, що мало теологію – науку про Бога. Західні християни вважали, що Бог наділив людину інструментом для його пізнання – розумом. А тому гріх із нього не користатися. Й одної тільки молитви не досить. Треба не лише молитися, а й працювати. Це були ті мотиви, що рухали Колумбом.

За збігом обставин, у тому самому часі надибаємо першу писемну згадку про дивне плем'я по Дніпру – запорізьких козаків. Пройде якихось 500 років і назва їхньої території – Україна – дасть назву одній із найбільших держав Європи.

Україна постала із зустрічі двох світів: того, який 1492 року готувався до загибелі, і того, який, чекаючи кінця, почав змінювати все навколо себе. Оскільки Україна має двох батьків, то поділяє риси й одного, і другого. Тільки що мені дуже хотілося б – і, припускаю, не мені одному – щоб у ній було менше фаталізму і скиглення, а більше готовності до дій і бажання великої пригоди.

Зараз ви читаєте новину «Про кінець світу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

9

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода