Ексклюзиви
Пʼятниця, 04 жовтня 2013 14:00

Клопоти з історією

Знову не поїхав на шоу Савіка Шустера. По-перше, тому, що прийшла моя черга навідатися до мами в село. А по-друге, стараюся не брати участі в безсенсовних дискусіях.

Тим разом мала бути розмова про меморіальну дошку Юрієві Шевельову в Харкові. Коментувати тут нічого. Це – акт вандалізму. А вандалізм не коментують.

Можу тільки нагадати, як у лютому 2011 року, з таким самим заповзяттям, як зараз знімала дошку Шевельову, харківська влада встановлювала дошку Йосипу Сліпому. Я був тоді серед запрошених львів'ян і бачив, як Добкін із Кернесом привезли священиків усіх конфесій. І як усі вони, включно з православним, построївшись у лінійку, на морозі відкривали дошку греко-католицькому митрополиту. А перед тим міліція не церемонячись відтиснула з цього місця мітинг комуністів, які протестували проти дошки "фашистському соратнику".

Сліпого заарештували 1945 року за "співпрацю з німецько-фашистськими окупантами". Відповідь на запитання: чому в лютому 2011-го харківська влада взялася ставити йому дошку, а у вересні 2013-го зняла дошку богові-духа-винному Юрієві Шевельову, треба шукати в біографії не Сліпого чи Шевельова, а Добкіна. На початку 2011 року йому пропонували прем'єр-міністерство в Києві. От він і вдавав "українського патріота-соборника". Тепер же, коли йому ніхто нічого не пропонує, потреба відпала.

Україна потребує перезавантаження. Це розуміють усі чи майже всі. Перезавантаження ж вимагає стратегічних розв'язань. А їх не матимемо, доки не почнемо ставити правильні запитання. Влада нам підкидає розмови про історію. І доки ми ведемося на ці дискусії, можемо забути про перезавантаження.

Україна потребує перезавантаження. Це розуміють усі чи майже всі. Перезавантаження ж­ вимагає стратегічних розв'язань. А їх не матимемо, доки не почнемо ставити правильні запитання

Щоб подолати історію, нам не треба відкривати Америк. Подібні проблеми мали не ми одні. Варто лише придивлятися до вже наявних і успішних розв'язок.

Я ввійшов до мами в хату якраз під кінець дискусії про Шевельова. Виступав Вадим Карасьов. Він роз'яснював, що національна пам'ять – це не лише те, про що пам'ятаємо, а й те, про що погоджуємося забути. Шустер перебив його: якщо – так, давайте нині, 27 вересня 2013 року, забудемо все, що відбувалося до 26 вересня.

Шустер іронізував даремно. Карасьова треба було дослухати, бо він пропонував щось дуже серйозне. Закликав придивитися до іспанського прикладу. Як і Україна, Іспанія є однією з найбільш розділених націй в Європі. Як українці, іспанці розділені пам'яттю про останню війну. Після смерті Франко – 1975 року – Іспанія почала свою трансформацію, однак її еліті вистачило глузду не починати суперечок про історію. Вона розуміла: якщо почне ці дискусії, то країну не вдасться зрушити з місця. Тому прийняла так званий пакт про забуття.

Пакт не означав заборону історичної пам'яті. Це було би неможливо. Йшлося про відмову держави від участі в дискусіях про минуле. Після смерті Франко Іспанія пережила кілька замахів на короля та прем'єр-міністрів, навіть спробу державного перевороту. 2004 року уряд Запатеро оголосив відновлення історичної пам'яті одним із головних пріоритетів своєї політики. Але, крім цих криз і радикальних змін, новий Закон про історичну пам'ять 2007-го підтвердив старий пакт: він заборонив державі підтримувати ту чи іншу версію минулого.

Як показали опитування, на європейському континенті іспанці вирізняються найвищим рівнем національної гордості. Головним же її предметом вважають не відкриття Америки Колумбом чи свою "велику вітчизняну війну" – повстання проти Наполеона, а те, як впоралися з переходом від режиму Франко до демократії.

Зрозуміло, що будь-яку модель не запровадиш шляхом copy/paste. До того ж, список моделей іспанською не обмежується. Але в українських дискусіях вона виникає найчастіше. Можу підтвердити це прикладами.

Минулого тижня обговорював її з молодими політиками, на прикладі харківської історії. Зійшлися на тому, що сучасний український політичний клас не має класу і не спроможний собі дати ради з історією. Тому треба його змусити до статусу кво – заборонити знімати старі та встановлювати нові пам'ятки й ­таблиці – до того часу, коли історія буде нам менше боліти і коли до влади прийдуть нові, відповідальніші політики

Зараз ви читаєте новину «Клопоти з історією». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода