Від самого дитинства ми хочемо слави. Вона була перша і єдина з нашого класу, про кого писали в газеті. Газета була, щоправда, районна і називалася "Будівник комунізму". Але – побачити своє прізвище, надруковане на папері, означало долучитися до іншого світу.
Тепер, майже 50 років по тому, я уявляю, як це сталося. Кореспондентові районної газети дали завдання написати матеріал про колгоспників. Він поїхав на ферму і побачив там мою однокласницю, яка поралася серед корів. На голові у неї була біла в'язана беретка. Це творило образ, повз який не можна було пройти: Білосніжка на колгоспній фермі.
Стаття була неправдива, як і все, що було в цій газеті. Про те, як мала школярка допомагає мамі виконувати трудодні і як важливо, що підростає таке покоління. Про що не писалося – що мама, як і тато, тяжко п'ють; що їхні хата, одяг, шкіра просякнуті смородом від корів. І що живуть вони бідно. Сім'я переселенців, яку в 1940-х виселили з комуністичної Польщі і дали хату в нашому селі.
До переселенців у нас ставилися з погордою. Вони й говорили не так, мали смішні імена, не були національно свідомими. Взяти шлюб із переселенцем чи переселенкою вважали нижче гідності. Батьки нам радили не бавитися з переселенськими дітьми.
Ми дружили, з ким хотіли. А вона була справжня подружка, добра і смішлива. Вона більше дружила з нами, хлопцями, бо дівчата її не приймали: від неї весь час пахло гноєм. Дружба з хлопцями, як розумієте, не була без проблем. Але вона не дуже на це зважала.
Ми закінчили школу, пішли вчитися у технікуми й вузи. Її старший брат став доцентом. Вона лишилася в селі. Коли розпався колгосп, завела собі пару корів, коней і свиней і гектари поля.
Її батьки повмирали, і вона вела господарку зі своїм чоловіком. Він був також переселенцем і так само тяжко працював. П'ята чи шоста година ранку, а він уже йде кудись, сам чи з кіньми. У них було п'ятеро синів. Доки малі, працювали з батьками, а коли виросли – втекли до міста. Вона ж із чоловіком працювала на сімейній фермі далі. Обоє сильно пили: секс і алкоголь – єдині втіхи для бідаків. Коли минає секс, лишається тільки алкоголь. П'яний він бив її, і сліди побоїв залишилися на її лиці назавжди. Тверезим же – був добрий до неї. А в останні місяці в перерві між роботами ходив до каплички з Богородицею і довго молився. По його лиці було видно, що він чогось сильно просить.
З нього сміялися: дивіться, який став побожний! Він мовчав, бо від природи говорив мало. Він не розказував нікому, що в нього цироз печінки. І що жити йому лишилося зовсім трохи.
Він помер уві сні. Що знову всіх здивувало: такий здоровий хлоп – а диви, теж помер! А за кілька тижнів її розбив параліч.
Про те, що сталося з нею і її чоловіком, я почув цього літа, коли приїхав у село. Я бачив її у візку на подвір'ї. Їй відібрало мову, але вона пробувала щось мені сказати, махала руками й усміхалася. Коло неї були двоє синів, які на літо приїхали з дітьми (один син уже помер, також від цирозу), і зайнялися господаркою.
Що буде далі? Сини заберуть її до міста? Хтось із них залишиться тут?
Ніхто так далеко не думає. Головне – пережити нині, а завтра буде видно.
Замість моралі: на вулиці, де вона живе, кожна друга хата має подібну історію. Рідко де лишилися мужчини старші за 60 років.
Згідно з World Development Indicators, за 1990–2014 роки очікувана тривалість життя в Україні збільшилася на рік – з 70 до 71 року. Для порівняння: в Естонії – на вісім, у Польщі – на шість, у Латвії – на п'ять років. Чоловіки в Україні в середньому живуть на шість років менше, ніж жінки, село – на три роки менше за місто.
Тривалість життя є надійним показником добробуту. Заґуґліть Gapminder world 2012 і побачите: найменше живуть у країнах, де дохід нижчий тисячі доларів на душу. 75 років починається з ВВП $20 тисяч на душу населення. Україна з Росією – десь посередині.
Андрій Кончаловський в "Новой газете" стверджує, що "зростання ВВП говорить лише про автомобільні колеса й кількість ковбаси. Але нічого не каже про здібності людини створювати музику, картини, дивитися на схід сонця".
Хай би він попробував розказати цю казку моїй однокласниці
3 
1
Коментарі
1