Ексклюзиви
Понеділок, 23 лютого 2015 20:31
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Товариш

Це все моя забудькуватість. Ім'я ще пам'ятаю, а прізвище і довга посада записані на клаптикові паперу. Він один із начальників відділів річкового порту із Запоріжжя. Людина нова, молода, відкрита й ініціативна, тож має що розказати про річкові перевалки і логістику.

По батькові, здається, на "В". Але шукати ніколи, мені потрібен коментар і швидко здавати шпальту. Вже вдруге дзвонять із друкарні.

— Пане Олександре, турбують журналісти, — випалюю в слухавку. Сто разів так починала, безпрограшний варіант для забудькуватих. Але в трубці чомусь висне незручна пауза. Новий начальник закашлюється. І поки торочу про перевалки, він все покахикує. А тоді чемно, але рішуче:

— Извините, но я не "пан".

Тут уже закашлююсь я. Не маю досвіду кликати когось "товаріщем".

Через той дзвінок довго не приймаю надісланий ним запит на дружбу в "Фейсбуці". А коли здружуємося, з подивом розглядаю фото. Ось він у "Самообороні", ось із волонтерськими пакунками, ось — у камуфляжі. А оце колекція ленінів, які падають на Запоріжжі.

Днями випадково стикаємося у коридорі офіса в Києві.

— Спасибо за дружбу, — вітається.

У нього приємний тембр і трохи втомлені очі.

— Здрастуйте, Олександре… — набираю у груди повітря. Віталійович? Вадимович? Володимирович?

— Хорошо, пускай уже буду "пан", — усміхається.

Сміюся разом з ним. Наш товариш.

Зараз ви читаєте новину «Товариш». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода