Один із найвидовищніших вуличних експромтів у Барселоні - "парашутики" від афроіспанських торговців. Вони розкладають окуляри, сумки й гаманці на полотнині посеред площі. Мотузки, прикріплені до країв полотнини, із рук не випускають. Торгують, доки хтось не вигукне: "Поліція!"

Негайно всі смикають за мотузки, згортають крам у величезний клунок-парашут, закидають його за спину і кидаються навтьоки. Усе триває хвилину-дві, тож поліція безсила. А за 5 хвилин "темношкірий десант" із крамом висаджується на іншій площі міста.

Корінні іспанці до таких шоу звикли. Як і до того, що в кожного другого афроіспанця можна купити не тільки китайські брязкальця, а й наркотики. "Впарюють хімію й відверту отруту", - плюється молодь. "Із цим складно боротися!", - обурюються старші. І додають: через 10 років у країні буде 25 відсотків темношкірих. Доки іспанка вирішує, чи народжувати, афроіспанська мати виховує 10-12 дітей.

Сеньйорита, треба платити!

- Не подумайте, я не расист, - активно жестикулює Хосе, продавець вина в місті Салоу на Коста-Даураді. - Мій син навчається з чорними в одному класі, двічі на тиждень відвідує гурток толерантності. Але вони все приїздять і приїздять, готові працювати задурно, а ми сидимо без роботи.

Торік влада каталонських міст Вендрель і Калафель хотіла офіційно дозволити афроіспанцям просто на вулиці продавати вино і спиртні напої власного виробництва - щоб допомогти бідакам заробити на хліб. Дозвіл чинності не набув. Однак Хосе, який успадкував від прадіда виноградники й заробляє на них, ображений на владу досі.

У центрі Пальми на острові Майорка афроіспанці вправляються у капоейрі. Рухаються граційно й нечутно, як пантери. А один із них обходить роззяв-туристів і збирає гроші у капелюх. Дратується, бо подають неохоче.

Мене видає спалах фотоапарата. Одразу ж смаглявий красень нависає наді мною з вигуком:

- Сеньйорита, треба платити!

Змотую фотоапарат так само швидко , як його барселонські земляки - "парашутики". Чимдуж yfкиваю п'ятами. Ніякої толерантності!

×