"Желаємо вам, Вадим Сергєїч, щастя в лічной жизні. Хепі бьозди т-у-у-у ю! Хепі бьозди т-у-у-у ю!" — 25 дзвінких дитячих голосів будять вагон потяга "Київ — Ковель". Четверта ранку. Інтернатівці повертаються з екскурсії столицею. У вихователя сьогодні день народження.
— Якби я діставала, я б вас за вуха піднатаскала! Ну нічо, вернемося в інтернат, — обіцяє руда дівчинка років 10. Вона на голову вища від решти дітей — дебелому Вадимові Сергійовичу до пояса. На вигляд він утричі старший.
Вихователь пригладжує руками волосся й тре очі. Вагонові цієї ночі заснути не вдалося. Звечора визволяли з туалету Петю — той зачинився від Васі. Колю і Льоню Вадим Сергійович повертав із тамбура потиличниками. Хлопці вирішили з'ясувати стосунки. Не могли поділити верхню полицю. Зрештою згодилися спати "валетом". Усю ніч вихователь ловив знизу то одного, то другого.
Ану спати бігом! Не нервіруйте Сергєїча!
Опівночі дитячий голос жалібно просився:
— Я тоже хочу спати на другій полці, ви обіщали, як поїдемо назад!
— Капець, ну ти згадав! Ану спати бігом! Не нервіруйте Сергєїча! — втрутилася якась дівчинка.
За годину хтось шепотівся:
— Скажи "клєй".
— Клєй.
— Випий баночку соплєй!
І ось нарешті їм виходити під Рівним. Вадим Сергійович шикує вихованців по двоє. Боря лупить Славка подушкою. Той не поступається. За мить обидва розмазують по обличчю сльози з пір'ям.
Пасажирам уривається терпець. Хтось просить інтернатівців виходити швидше. Вадим Сергійович підхоплює Петю, тягне за руку Сашка. Руда виносить за ним рюкзак. Вагон полегшено зітхає.
Потяг рушає. Зранку провідниця помічає на столику кроликову шапку. Сплескує руками:
— Забувся! Господи, да яка тут лічна жизнь!
1 
1
Коментарі
18