Ексклюзиви
Понеділок, 05 жовтня 2015 17:54
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Хірург як хірург

Відчуття, як у дитинстві — заплакати і втекти. У районній дитячій стоматології навіть лави з моїх 1990-х — обшарпані ніжки, червоний дерматин. На стіні інформація, що треба їсти, аби зуби були міцними. Праворуч на стенді — крокодильчик із перемотаною щелепою, намальований від руки. За тюлем на залізних кільцях — запилюжена герань. Це найближча від дому стоматологія.

— Хороший у вас хірург? — довірливо питаюся у реєстратурі. Чекаю ствердної відповіді. Потрібно зробити незначну маніпуляцію на яснах. Хвилююся. Жіночка в хрусткому халаті нервово кривиться:

— Хірург як хірург.

І ось він йде коридором. Халат — накрохмалений, синюватий. Вираз обличчя — застигле невдоволення. Не роздратований — байдужий.

— Через п'ять хвилин, — наказує металічним голосом, не дивлячись на мене.

Ретельно засікаю час і заходжу.

— Ну, чого стоїмо? — так само з металом.

Швидко вмощуюся в крісло. Поплакала б на плечі, але не зрозуміє.

Запитую про назву препарату для знеболення.

— Воно вам треба? — питає.

Пояснюю, що треба. Донька на грудному вигодовуванні, тому навіть краплі від нежитю підбираю, зважаючи на користь і шкоду.

Він перелічує зо п'ять назв ліків.

— Хай їсть кашу, — кидає.

Відкриваю рота, отримую укол в ясна. Медсестра навіщось тримає мені голову. Втікати все одно запізно. Втуплююся у яскраві кільця ламп над стелею.

Брязкають інструменти. Мені не боляче. За плечем позіхає медсестра. За кілька хвилин лікар командує:

— Вільна!

Якнайшвидше виходжу геть. Відчуття, як у дитинстві — заплакати і втекти. Хоч і не боляче. А загалом — справді, хірург як хірург.

Зараз ви читаєте новину «Хірург як хірург». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода