Хата скраю

У Ганни хата під лісом — на околиці агроселища у Брестській області. До Білорусі вони з чоловіком виїхали 1991-го, щойно побралися. Перед тим жінка вивчилася на швачку-мотористку в Бресті. Роботи в Україні не знайшла.

Зате її одразу взяли дояркою на ферму в селі Павловичі сусідньої держави, чоловік там же влаштувався трактористом. За місяць сільська рада виділила молодим працівникам нову дерев'яну хату. У ній п'ять великих кімнат і простора кухня, на першому поверсі душ і туалет.

Ганні 38 років. Виховують двох дітей. Старший Дмитро студент, Марійка ходить до сільського дитсадка.

— На Білорусії нам живеться добре — допомогу на дитину платять, газ провели, комунікації — все під ключ. Часто гуманітарку получаємо. І в больніцу коли треба — всі лікарства безплатно. Третина села — українці.

Хто б мені в Україні відгрохав такий дім?

За рік Ганна з чоловіком повністю перейшли на російську мову, за два переманили до себе кумів із рівненського Полісся, за п'ять розжилися на власного тракторця. А рік тому купили неновий автомобіль.

— Ми всі тут голосуємо за Лукашенка. Я в політику не лізу, телевізор не дивлюся. У мене перше доїння в п'ять ранку, я не маю часу. Ферма наша ще тримається, але люди переживають, що й сюди ваша дурна демократія дійде. Нам того не треба. І таких, як я, тут ціле селище. Хто б мені в Україні відгрохав такий дім? Що, прийдуть американці й дадуть мені щось за так? Нащо мені ваша свобода?

Дмитра в Мінську кілька разів допитували у відділку міліції.

— За старшого переживаю — щоб не вліз в яку організацію. Кажу йому: чи воно тобі треба? Ти українець, і твоя хата скраю.

Двох його товаришів по студентській лаві відрахували з інституту, бо при обшуку знайшли заборонені листівки. Хлопці належать до опозиційної молодіжної організації.

— Тримаюся за ферму, щоб не триматися за серце. У вересні лежала з малою в лікарні, то мені бульбу заодно з усіма викопали і в мішках на подвір'я вигрузили. Хоч моя хата і скраю.

×