Вони наче змовилися. Я їм: "На все добре, до побачення!". А вони мені: "До свіданія! Всєво хорошево". Це наші вахтери-охоронці — двоє з Київщини, двоє — із житомирського Полісся. Один, здається, з-під Вінниці.
Я чула, як менший відпрошувався у старшого: "Начальник, пустіть на празники". Той допитувався: "То празникувати будеш чи бульбу садити?". Менший зітхав: "Теща наказала горати!".
Я всміхнулася й побажала їм веселих свят. Вони відкарбували: "Всєво хорошево!".
Наша сусідка на попередній квартирі теж розмовляла виключно російською. "Доброє утро", — видихала Маша з цигарковим димом на наше "здрастуйте!". Роздруківки з проханням не курити в під'їзді поздирала:
Празникувати будеш чи бульбу садити?
— Напісано по-украінскі. Ну шо ж, надо било в Кієв нє прієзжать, — швидко розкусила вона авторів прохання.
Риси Маші я розгледіла в обличчі старшої жінки. Одного дня та подзвонила в наші двері й запитала: "Дівчатка, а де живе моя Марійка?". Доки я роздумувала, що казати, у сусідніх дверях з'явилася скуйовджена Машина голова. Зі словами: "Ма, ти че позоришься?" — швидко затягла стареньку додому.
Мати гостювала рівно добу. Наступного ранку прощалася з нами: "Дєвочки, всєво хорошево!".
У понеділок склад наших вахтерів поповнився рудим хлопчаком. Він смішно козиряв і вітався з кожним: "Доброго здоровлячка!". Старші колеги посміювалися й навіть кепкували з нього. Начальник зміни бурмотів у вуса: "Ну нічого, скоро пообтешеться, стане чєловєком!".
Він обтесався за два дні, бо вже впевнено чеканив: "До свіданія! Всєво хорошево!". Став чєловєком.
3 
1
Коментарі
214