Спочатку дякуєш за увагу. Потім наголошуєш, як нам приємно, що про нас згадали. Далі кажеш: "Вибачте, але ваша пропозиція зараз неактуальна". Можна пояснити чому, але необов'язково. Насамкінець бажаєш успіху в суспільно-корисній справі.
Це алгоритм спілкування з представниками усіляких центрів і фондів, засновників всеукраїнських премій і нагород. Іноді вони прикриваються іменами урядовців, занепокоєних розвитком національного бізнесу. Але найчастіше називаються просто: "Крила нації", "Вінки натхнення" чи "Совість народу", наприклад.
Їхні менеджери закидають вудку здалеку. Пропонують розповісти про компанію у грубій книжці найкращих підприємств України. Маємо заплатити під 30 тисяч гривень за сторінку. Так, недешево. Але ж і компанія наша — не остання. Для неї і два розділи не соромно, можна навіть у віршах. Пропонують ознайомитися зі зразком.
А позолочених бюстів у вас немає?
У нас тих зразків ціла шафка. Головна їхня вартість — пика начальника на розвороті. Що більша фізія — то багатше підприємство. І заголовки — обов'язково у золоті.
Вони кажуть, що без нас їм друкуватися нема смислу. Бо ми — одні з найкращих.
— Якщо без нас ніяк, то друкуйте задурно, — погоджуємося.
Вони обіцяють узгодити з начальством. Як правило, більше не передзвонюють.
Остання менеджерка видалася особливо настирливою.
— А позолочених бюстів у вас немає? — ми нарешті відверто кепкуємо з її завзяття. — Розумієте, наш керівник того вартує.
Про бюст вона сказати не готова. Щось белькоче й обіцяє передзвонити. За годину натхненно звітує:
— Можна бюст, статуетку і меморіальну дошку! А може, бажаєте медаль? На медалі у нас знижка.
3 
1
Коментарі
1