"Маю два квитки на концерт Ґустава Малера, — каже знайомий меломан Ігор. — Виграв у лотерею. Зустрічаємося за чверть сьома біля Карнеґі-холу".
У мене надзвичайно скромний музичний слух. Тож ім'я Малера викликає дуже невиразні асоціації. Але якщо живеш у Нью-Йорку — іноді потрапляєш на заходи, які не обов'язково розумієш і які не обов'язково мають тобі подобатися. Просто йдеш, щоби поставити позначку в особовій справі: "Була в Карнеґі-холі".
Він нагадує мені Київську філармонію, тому вдягаю під дублянку класичну сукню, що мала б гармоніювати з класичною музикою. У вестибюлі концертного залу звертаю увагу на майже порожній гардероб. Натовп відвідувачів одразу прямує сходами нагору.
— Дивно, — зауважую. — Чому ніхто не залишає верхній одяг?
Ігор знизує плечима. Як шанувальник Мистецтва з великої літери він не зважає на такі дрібниці.
— На концерти до Карнеґі-холу приходить справжня нью-йоркська інтелігенція, — каже. — Люди Старого Світу, ну, знаєш, вершки суспільства... давні гроші... з вишуканими манерами... освітою...
"І звичайнісінькі туристи", — додаю подумки, помітивши кількох європейців у скромних спортивних курточках.
Світло трохи тьмяніє, і доки ведучий оголошує програму, розглядаю людей навколо. Більшість — американці поважного віку, напевно, вони і є отими представниками Старого Світу. Здається, я розумію, чому гардероб порожній. Жінки вдягнені просто й вишукано, тобто — діаманти й натуральне хутро. Чоловіки — в неймовірної якості й вартості кашемірових пальтах. Ця дорожнеча стилю життя говорить за себе скромно і впевнено: "Так, я маю гроші, плачу податки і можу собі це дозволити". І якщо норкове манто — частина костюма, навіщо залишати його на час концерту десь на вішалці? Напевно, гардеробники самі не зацікавлені брати відповідальність за вбрання, що коштує десятки тисяч доларів. Хоча крадіжки одягу в публічних місцях у Нью-Йорку — явище надзвичайно рідкісне.
І раптом я здогадалася, чому роздягальня не має попиту. Річ зовсім не в хутрі. Письменниця Едіт Вортон у книжці "Епоха невинності" зауважила майже століття тому: американці ніколи в цьому не зізнаються, але закінчення видовища вони очікують нетерплячіше за його початок. Ось чому ніхто не хоче стояти в черзі до гардероба після концерту.
1 
1
Коментарі