Виховуючи дітей, ми прагнемо бути самими розумними, найуважнішими батьками, бажаючи нашим дітям тільки хорошого. Але неминучі в будь-якій сім'ї ситуації, коли батько повинен сам для себе визначити, яка ступінь слухняності дитини йому необхідна. І від чого саме має це розуміння йти: від непорушності батьківського авторитету, любові до батьків або, можливо, довіри дитини та її згоди з вашою думкою.
Дуже страшно "затюкати", зломати дитину, її волю, позбавити її власної думки, змусити сліпо і беззаперечно підкорятися старшим. Адже виховуючи дітей, ми готуємо їх до життя в суспільстві, допомагаємо їм розвинути в собі особистісні якості. Пригнічуючи дитину, ми прирікаємо дитини на не зовсім той, мабуть, стиль поведінки в дорослих ситуаціях, який нам би самим хотілося в ньому бачити. Мрія більшості батьків - щоб їх чадо виросло в гідного людини, впевненого в собі. А закладається ця впевненість в самому ранньому дитинстві.
Проте, вседозволеність розбещує, і розпещеній дитині не мало не легше знайти буде свій шлях у житті, ніж дитині, пригніченій занадто авторитарними батьками. Це означає, що батьківська роль у вихованні зводиться до пошуку розумного оптимального підходу до дитини, в першу чергу базується на демонстрації власним прикладом необхідної поведінки в різних ситуаціях.
Чи потрібна ставитися до дитини як до рівного ? До певного віку, звичайно, ні. Але вже з моменту народження, ставитися до дитини треба як до людини, як до особистості. Не лінуйтеся говорити з дитиною, пояснювати, аргументувати, розмовляти. Вам здається, що дитина ще занадто мала і нерозумна, щоб щось зрозуміти, і тому її свободу потрібно обмежити рамками правил і заборон? Але як же зможе ваша дитинка навчитися розуміти, якщо ви не хочете вчити її цьому?
Якщо вам простіше заборонити, чим пояснити, чому ж все-таки не можна. А най-най маленька дитина здатна зрозуміти свою улюблену маму, якщо у неї вистачить терпіння просто поговорити з нею, як з "дорослою". Не з першого, не з другого і можливо навіть не з третього разу - але розуміння таки приходить. І все стає набагато простіше. Адже дитина усвідомив логіку, сенс, а не зв'язок - це зробиш - покарають. Межі потрібні обов'язково, але встановлювати їх треба з дитиною разом.
Намагайтеся не тиснути на дитину своїм авторитетом, а вислуховувати її думку, розмовляти і домовлятися з нею. Нехай вона робить свій вибір сама - ви дозволите їй зберегти впевненість в собі, навчіть думати, приймати рішення, відстоювати свою думку з найменших років. Почніть з простого пропозиції: "Через 10 хвилин лягаємо спати: ти сам прибереш іграшки чи тобі допомогти?" - Нехай це буде дві влаштовують вас самих альтернативи. Дитині ж набагато краще, якщо з нею будуть розмовляти в такому ключі, ніж на неї будуть рикати "Швидко збирай іграшки і спати!". З дитиною завжди можна домовитися. Саме домовитися - без крику і агресії, просто застосувавши трохи дипломатії, логіки, батьківської мудрості і любові.
3 
1
Коментарі
2