"Жанною д'Арк" Марка Твена можна замінити у шкільній програмі будь-що з російської класики

Письменниця Тамара Горіха Зерня розповідає про книжки, які переклала для видавництва "Пропала грамота". Воно спеціалізується на мілітарній літературі

"Щоденник піхотинця Гарріса" Генрі Керлінґа

Початок ХІХ століття, Британія в союзі з ­Іспанією і Португалією протистоїть Французькій імперії Наполеона на Піренейському півострові.

Англійського селянина забирають у військо. Його щоденник починається зі слів "Я син вівчаря, батько мав худобу в горах Йоркширу". Неочікувано для себе почала перекладати наче на гуцульську говірку. Засновник видавництва Олексій Бешуля запропонував зробити так увесь текст. Це стало викликом. Треба було зберегти баланс між діалектизмами, оригіналом і загальним настроєм. Розуміли, що експеримент може сподобатися не всім. Ризикнули.

 

Піхотинець Гарріс здався подібним до жителів Карпат, яких як підданих Габсбурґів рекрутували в австрійську армію. Найбільше гуцульських слів вживає на початку, потім обтирається з іншими вояками. Говорить формальніше, із солдафонським жаргоном. Набирається слів із португальської й кастильської.

Пристосовується до субординації. У британському війську були командири, які не цінували життя солдатів. Припускалися помилок і зазнавали великих втрат. Нагадує Червону армію у Другій світовій. Де якийсь Жуков чи Ватутін кидали солдатів, зокрема українців, у пекло. Встеляли їхніми тілами дорогу до своїх звань.

До перекладу обираємо не випадкові зарубіжні книжки. Політика видавництва – вплітати Україну в європейський контекст. На жаль, історію в нас досі викладають через московський погляд.

Автор "Щоденника" Генрі Керлінґ був офіцером британської армії. Один із небагатьох, хто 1879-го вижив у битві при Ізанд­лвані, під час англо-зулуської війни. Це єдина його книжка. Тим і цінна.

У Піренейській війні британці втратили майже весь контингент. Піхотинець Гарріс описує жахіття відступу армії і так звані небойові втрати, спричинені голодом, холодом, перевтомою, утопленням. Він повернувся додому рядовим. Єдиною перемогою називає те, що вижив. Отримує мізерну пенсію від короля. Лишився один, пише мемуари. Усі, про кого згадує, давно мертві.

Часто автор описує розмову з людиною і що їй ледве не одразу зносить голову. Багато подробиць із кривавих рукопашних сутичок. Але відзначає й людяність. Тягнув на собі товариша. Розумів, що, ймовірніше, помруть удвох. Обмерзали, домовлялися з місцевими про нічліг і випрошували їжу. Дивом вижили. "Той хлопець все одно потім помер", пише наче побіжно, не акцентуючи уваги. Війна змінює психологію. Розповідає про смерть як буденну річ.

"Жанна Д'Арк" Марка Твена

"Жанна д'Арк" Марка Твена – це світова класика, яка мусить бути українською мовою. Столітня війна недостатньо висвітлена в нас, немає експертів. Бешуля розповідав, щоб створити тільки передмову, довелося самому ставати фахівцем конфлікту між Англією і Францією, що тривав із 1337‑го по 1453 рік.

Американець Марк Твен вважав "Жанну д'Арк" знаковим твором у власній біографії. Приділив йому найбільше часу. Спочатку видав не під своїм іменем. Нібито переклад зі старофранцузької, але в художній обробці. Стилістично вирізняється серед творів Твена. Це не роман для підлітків, як "Пригоди Тома Соєра". Не фентезі, як "Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура". Це велика історична робота, яка за масштабом перевершує "Війну і мир" Льва Толстого.

Упізнати Твена можна за гумором. Це стилістична та граматична іронія, навіть у побудові речень. Багато епізодів, де поряд із трагічним і високим врізається щось смішне.

Роман "Жанна д'Арк" написаний так, ніби автор проаналізував науковими інструментами феномен магії та видінь. Марк Твен опрацював масив документальних даних – протоколи суддів, свідчення. Не уявляю, як зробив це без сучасних технічних засобів. Усе переписував вручну в паризьких архівах.

За цей роман вважаю його батьком американської літератури. Марк Твен – чемпіон із синонімів. Слово може не по­вторюватися на 10 сторінках. Робить довгі речення, деякі на абзац. Тут не дозволяла собі експериментів. Добирала українські відповідники, враховувала час, не вкраплювала сучасної лексики. Тому робота просувалася повільно. Інколи кидала книжку у стіну.

"Жанну д'Арк" можна додавати у шкільну програму, спокійно замінивши будь-що з російської класики. Це корисніше та повчальніше. Книжка ментально нам ближча.

Російський варіант "Жанни д'Арк" гірший за український. Там бракує цілих шматків розділів і перекладу поезії. Виконали роботу на трієчку, максимально спрощуючи.

Жанна д'Арк – за всіма параметрами казкова фігура. Їй було 16 років. З бідної сільської сім'ї, неписьменна. Але маємо історичне підтвердження, що очолила французьку армію і розбила англійців. Її силою зупинили в останній момент. Зроблене нею – неймовірне.

Марк Твен детально описує, як вона переконує людей. Як зневагу обертає на любов і відданість. Люди мали за честь загинути за неї.

Ця війна визначила державність Франції. Після серії поразок її фактично не лишалося. Наступний спадкоємець трону мав би вже бути монархом об'єднаного з Англією королівства. Втрачали націю. Для перемоги їм треба була не зброя, а беззаперечна впевненість. І ця дівчина змогла вселити її в цілу армію.

Жанна д'Арк говорить з усіма на рівних, не боїться титулів. Бере участь у розробці воєнних кампаній. Думку викладає чітко й аргументовано як людина з академічною освітою. За сенсами це роман ХХІ століття.

Це історія зради, а не падіння Жанни. Вона лишилася нескореною. Намагалися засудити за відьомство. Нібито вела за собою французів за допомогою чарів. Судовому процесу присвячена більша частина книжки. Невчена дівчина протистояла 60 професорам, теологам, богословам. Змогла обійти їхні пастки, у свідченнях не було жодної прогалини. Що довше тривав суд, то більше в Жанни з'являлося прихильників. Її підловили на дрібниці. Обманом змусили підписати обіцянку не носити чоловічого одягу. Вночі підмінили її жіночий костюм. Щоб не бути голою, мусила вдягнути.

Жанна д'Арк – національна героїня та свята. Франції вдалося отримати диво, яке врятувало країну.

×