- Ти що, - спитав, - так і поїдеш?
- Ну, - відповів я невпевнено, ховаючи арматурину за спиною.
- А арматура навіщо? - далі дивувався Травмований. - Собак відганяти?
- Це я так, - розгубився я й закинув свою зброю в хащі.
- Ну-ну, - лише й сказав Травмований, і, відступивши вбік, кивнув головою: давай, мовляв, заходь.
Я ступив усередину... Автобус тут таки вибухнув, салоном прокотився радісний свист і гамір, і хтось перший закричав:
- Здоров, Гєрич, здоров, сучара!
- Здоров, - увімкнулися одразу міцні горлянки, - здоров, сучара!
Я дещо розгублено, проте на всяк випадок привітно посміхався у відповідь, не зовсім розуміючи, що відбувається. Аж тут Травмований легко підштовхнув мене в плечі, і я одразу ж завалився в дружні обійми, лише тепер розгледівши всі ці обличчя.
Були тут усі.
(фрагмент майбутнього роману)
×
Коментарі
1