"Сміх – це ліки, зброя та ілюзія повернутися в час, де немає війни"

1 грудня у прокат виходить комедія "Коза Ностра. Мама їде" спільного виробництва України й Італії. За сюжетом, Влада Коза продає свій дім у Карпатах і летить на Сицилію, щоб жити з донькою й допомагати в догляді за онуком. Виявляє, що її приїзду не раді. Після сварки з рідними випадково опиняється на віллі колись могутнього мафіозі дона Фредо, нині вдівця

Головну роль зіграла Ірма Вітовська, 47 років. Розповідає про роботу над фільмом.

– Для італійців українці – звичне явище. Є багато змішаних родин. Наших жінок уже відрізняють – за психотипом, ментальністю, іншими рисами.

Ідея фільму сподобалася можливістю попрацювати з іноземною командою. Але найперше привабила цікава героїня – сильна й самодостатня українка. Прошу не називати заробітчанкою. Влада Коза їде не працювати, а до родини – її донька вийшла заміж за італійця. Але через непередбачувані події потрапляє в іншу сім'ю – місцевого кримінальника. Головне, що не від нещасного життя опиняється за кордоном. Про це був прекрасний фільм "Гніздо горлиці" з Риммою Зюбіною. Там показали соціальну проблему 1990-х і 2000-х, коли люди їхали через неможливість знайти роботу на батьківщині. А в нас світла комедія із закрученим сюжетом про людину, яка через обставини починає виконувати нову для себе роль.

Це розвінчування стереотипів. Я в Італії знаю українські родини, які володіють мережею аптек, фармацев­тичними закладами. Багато наших медиків там зробило бізнес. А ще будівельники, реставратори. Щоправда, російська агресія спричинила нову соціальну проблему, коли українці не мають, де жити, й мігрують, тікаючи від війни.

 

Наш фільм – це історія простих живих людей. Кіно про вічні цінності: що таке сім'я й діти та чому треба розумітися й триматися разом. Тут є наївний гумор, іронія та водночас багато приємного сентименту. Зокрема, на тему сімейних взаємин і нашої близькості з італійцями в соціальних традиціях і у ставленні до родини. А також про те, наскільки важлива можливість почати життя з нової сторінки. У будь-якому віці може відбутися світлий поворот. Це ніби така історія про Попелюшку 40 плюс.

Довший час ми змальовували себе на екрані придурками – з жартами про кумів і сало. Влада не така. Вона наївна, не закінчувала університету й не продукує сенсів. Але щира, чесна, має смак і не низькопробна.

Ким працювала Влада вдома, не вказано. Зрозуміло, що вона не лише може дати собі раду в господарстві, а й має активне суспільне життя. Таке активне, що навіть рідне селище радіє нагоді відпочити від неї. Я уявила, що героїня або працює в місцевій громадській раді, або заправляє якимось маленьким бізнесом. Чоловіка не має. Але живе непогано – і будинок, і земля є. Продає їх, бо хоче присвятити себе онуку. От вирішила, і так має бути. Авантюристка. Думає, що потрібна буде доньці й онуку і житиме біля них. Це така нав'язлива форма мам, які вважають, що без них нічого не буде крутитися.

"Коза Ностра. Мама їде" нагадує мені фільми з Марчелло Мастроянні та Софі Лорен із найкращого періоду італійського кіно. Це комедія для сімейного перегляду. Щоб глядач отримав задоволення. Притому зацементує дві основні думки. Перша: в сім'ї маєте бути ближчі одне до одного. Друга: жінки, в яких у житті не все склалося, мають завжди покладатися на себе – і станеться щось світле.

90 відсотків картини грала італійською. Мене не дублювали, бо героїня – українка, відповідно, акцент – органічний елемент. Це для мене було випробування й нова планка. Адже не знаю цієї мови, то довелося вчити, хоча б якось, навіть у текстовому форматі, розуміти логіку, емоцію, градус. Для українського прокату дублювала сама себе. Це теж важко. В емоційних сценах автоматично переходила на італійську. Тож навіть довелося писати Владу по-новому, не слухаючи себе італійською.

Влада не схожа на інших моїх персонажів. У ній можна помітити хіба що деякі риси героїні серіалу ­"Леся+Рома". Можливо, побачите якісь подібні реакції, виверти. Але загалом усе зовсім інше – і жінка, і час. Тим більше не схожі ні баба Пріся з "Брами", ні Галина Ротт із "Моїх думок тихих".

На італійських студіях субота й неділя – вихідні. Знімають тільки в будні. Немає перепрацювань, є чіткі графіки й вимоги до їх дотримання. А от за фаховістю нічим не поступаємося. Коли італійці приїхали сюди в неповному складі, щоб знімати українську частину фільму, були приємно шоковані рівнем наших кіношників.

Думаю, на момент мого приїзду італійці вже розуміли, що українці різні. Є ті, в кого там усе склалося, є ті, хто ще приїжджає на заробітки. Але не розуміють наших проблем із росіянами. Бо ми тривалий час не презентували себе як окрему країну. Це треба змінювати.

Після повномасштабного вторгнення італійці нам висловлювали підтримку, допомагали коштами, прихистком. Їх вразило, що наші чоловіки, які працювали там, усі поїхали захищати Батьківщину.

Прокат фільму відсунувся через пандемію. В Італії стрічка вийшла у травні, а в нас лише тепер буде. Це перший випадок презентації української акторки в головній ролі в європейському комерційному кіно. Наші виконавці були у стрічках фестивальних, арт­хаусних. А це контент для широкої аудиторії. Така новизна створює ризик для окупності за кордоном. Та судячи з відгуків і розмов, тамтешні глядачі задоволені й мене там полюбили. Думаю, ще більше підтягнуться, коли вийде на онлайн-платформах і телебаченні.

Коли ми знімали фільм, то ніхто й уявити не міг, що ця весела історія виходитиме в такий страшний час. Часто ловлю себе на думці, що не я в цій картині. Занадто далека від мене ця жінка вже за енергетикою. У неї інші очі, рухи. Ми вже незнайомці, бо між нами війна, яка забрала нас. Когось із 2014-го, але більшість після 24 лютого.

Чи доречно дивитися нині таке кіно? Досвід говорить, що такі твори працюють як терапія. Наші воїни теж просять показати їм, окрім патріотичного, щось веселе. Сміх – це ліки, зброя та ілюзія на дві години повернутися в той час, де немає війни.

1 грудня

Вихід у прокат українсько-італійської комедії "Коза Ностра. Мама їде", реж. Джованні Дота

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×