33-річний Ярослав ХИМИНЕЦЬ із села Романівка Глобинського району Полтавщини з 18 років хворіє на ревматоїдний поліартрит. Щодня п'є перекис водню.
- Захворів, як служив у армії. Якось мали їхати на стрільбища, а взуття мого 44-го розміру не знайшли. Прапорщик дав на розмір менше. Я ноги понатирав страшенно, ще й замерз. Приїхав у казарму - пальців не відчуваю. Вранці підвестися не можу - ноги набрякли, ступити важко. Тоді мені знайшли чоботи на два розміри більші. Відправили в медпункт. Там, крім знеболювального, нічого не було. Наступного дня прокидаюся - все тіло ниє, ноги ломить і викручує. Дійшло до того, що ходив, тримаючись за стіну. Тоді мені дали милиці й направили в госпіталь. Там поставили діагноз - артроз, а потім поліартрит. З армії комісували.
Дома хвороба прогресувала. Боліли не тільки ноги, всі кістки крутило. Не міг нормально ходити, на велику проїхати. Батько через знайомих улаштував у Харківську обласну лікарню. Медики були в шоці. Я був єдиний в Україні 19-річний пацан із таким діагнозом. Щодня брали якісь аналізи. Показували всім підряд студентам, наче якусь аномалію. Воно мене дратувало страшенно, але терпів. Хотів, щоб докопалися, звідки взялася болячка. Прийшла якось моя лікарка, сіла на ліжку, каже: "Ярославе, у тебе деформуючий поліартрит суглобів. Це невиліковна хвороба. У будь-який момент скує, рухатися не зможеш. До 25 років станеш лежачим калікою. Хвороба швидко прогресує. У нас від неї нічого не придумали". Отак рубонула й пішла. У мене все життя перед очима пролетіло.
Медики були в шоці. Я був єдиний в Україні 19-річний пацан із таким діагнозом. Щодня брали якісь аналізи
Виписували з лікарні, суворо наказували: не ходи, не перевантажуй себе, бережися холоду. То все погано впливає на суглоби. Порадили стати на групу інвалідності. Перекомісію треба проходити двічі на рік. Їздити за 30 кілометрів у райцентр. То мені швидко спротивилося. Особливо тоскно стало, як лікарі потребували "віддячити їм". Кажу: "За що я платити буду? Що здоров'я не маю?" Відтоді більше в лікарню - ні ногою.
Почав шукати народні методи. Чого тільки не випробував на собі. Спочатку виключив із раціону гострі, копчені продукти й газовану воду. Одна бабка порадила настоювати коріння дивосилу й аїру на горілці. 21 день стоїть 3-літрова банка в темному місці, а потім тричі на день по столовій ложці пити. За рік випивав по три банки. Кору бузини намотував на ноги й знімав за годину. Вона знімає набряки, полегшує болі.
У 29 років болячка знову загострилася. Не міг жити без знеболювальних. Уранці прокидаюся, сам собі вколюю диклак, годину чекаю, тоді починаю ворушитися. Почув по радіо - добре, якщо людина купається в холодній воді. Знайомий батюшка відмовляв. Каже: подумай, який ризик, суглоби не люблять переохолодження. Та якщо тягне тебе скупатися, то йди. Перший раз пірнав у ополонку три роки тому на Водохреще. Налаштував себе: зайду у воду й залишу там усе, що заважає мені жити. Після того щовечора витягав води з колодязя, лишав на вулиці на пару годин і обливав ноги. Потім добре розтирав рушником, доки не почервоніють. Відчув, стало краще. Тепер улітку купаюся в холодному душі, а взимку на річку ходжу.
Якось їхав до родичів на Закарпаття. Вийшов на зупинці, разом із газетами тітка продає книжку "Перекис на сторожі здоров'я". Купив. Як повернувся додому, почав лікуватися перекисом водню. Вранці й увечері натщесерце випивав по сім крапель. Піпеткою відміряв на столову ложку і додавав трохи води. За пару тижнів збільшив дозу до 15 крапель. Як вип'ю перекис, кладу під язик дрібку солі й запиваю двома склянками води. Спочатку блювати хотілося, а потім звик. Коли крутить ноги чи руки, натираю перекисом. По три місяці п'ю перекис, тоді стільки ж їм уранці ложку меду та яблуко.
Відчуваю, життя повернулося до мене. Зараз багато працюю фізично. З батьками вирощуємо ранні овочі в теплицях, картоплю.
4 
1
Коментарі
2