Світлана КРАВЕЦЬ, 45 років, домогосподарка з Вінниці, боїться холоду в квартирі:
– У 1990-х чоловік працював будівельником, дали квартиру в новій панельній багатоповерхівці. Він спочатку відмовився, бо знав, що будинок неякісний – матеріалів не вистачало, багато крали. Але ми тоді жили з його батьками, боялися, що наступний дім здаватимуть нескоро. Погодились на квартиру. Нашому синові Олегу саме виповнився рік. Влітку було нормально, а вже з вересня почалися проблеми. Цілий місяць ішов дощ. У кімнаті було сухо, бо балкон захищав, а на кухні кожен ранок воду вимочували. Коли включили опалення, виявилось, що батареї гріють через одну. Спускати воду і продувати було пізно. Вікна позатикали поролоном, заклеїли. Балкон завісили старою ватяною ковдрою. Купили великий камін, працював цілодобово, але все одно було холодно.
Вранці я вискакувала з-під двох ковдр, бігла на кухню, включала духовку. Потім – назад, чекала 20 хвилин, доки можна буде туди зайти. Чоловік ішов на роботу, я будила Олежку, який спав у теплих костюмчиках. Відносила його на кухню. Там було тепліше, ніж у кімнаті. Потім почалися сильні морози, вже не рятували ні камін, ні духовка. У квартирі було 12–13 градусів. Ходили у пледах і шапках. Коли малий захворів, я 2 години проплакала, доки чекала на лікаря. Дільнична була в шоці, коли зайшла в квартиру. Сказала їхати в лікарню, бо в цій холодризі син не одужає. Коли виписали, подалися до свекрів. Перебули в них зиму. Навесні я наполягла на продажу житла. Боялась там зимувати. Чоловік обіцяв доставити ребер у радіаторах, обкидати шубою зовні стіни, щоб утеплити. Але я не хотіла туди навіть заходити.
У новому помешканні зразу зробили індивідуальне опалення. Поставили дорогий котел. Усе було добре, поки не стали виключати світло. Той котел без електрики не працює. Тільки не ставало світла, в мене починалася паніка. Я дзвонила диспетчеру в РЕС, сварилась, плакала. Брала малого на руки, закутувалась у ковдру. Переживала, щоб не замерз.
Пізніше, як син пішов у школу, майже щодня дзвонила вчительці, перепитувала, чи не холодно у класі. Син ображається. Каже, усіх дітей питають, чи не голодний, а я цікавлюсь: "Ти не змерз?"
Постійно маю при собі теплі шкарпетки й шарф. У гості завжди приходжу зі своїми капцями. Іноді в людей немає килимів, а підлога холодна. Якщо залишаємось ночувати, беру теплі шкарпетки з собою, одягаю перед сном. Якщо ковдра не дуже тепла, беру в ліжко півторалітрову пляшку гарячої води.
Влітку чоловік спить розкритий, а я вкриваюся майже з головою. У потягах прошу дати ще одну ковдру. На роботі в мене цілий рік лежить тепла плетена кофта – про всяк випадок.
Чого боїмося найбільше?
(2012, 2002, 1992)
Зростання цін 80,6 71,3 66,4
Безробіття 79,4 73,0 60,3
Невиплати зарплат, пенсій тощо 65,8 64,7 -
Зростання злочинності 45,5 61,5 68,0
Голоду 37,3 51,2 50,3
Зараження загрозливими для життя інфекціями (туберкульоз, СНІД тощо) 34,5 40,6 -
Масових вуличних сутичок 16,6 18,6 21,2
Встановлення диктатури у країні 14,3 12,0 11,6
Розпаду України як держави 11,8 14,7 17,2
Міжнаціональних конфліктів 10,7 17,9 48,9
Нападу зовнішнього ворога на Україну 6,8 16,4 14,2
3 
1
Коментарі