– Майже 100 сценічно-художніх образів балетних та оперних вистав налічує доробок Євгена Лисика від 1960-х до передчасної смерті 1991 року. А ще панно, малюнки, ескізи, картини, макети. Десятки тисяч розписаних квадратних метрів театральних горизонтів, – каже генеральний директор Львівської національної опери Василь Вовкун.
Євгена Лисика називають реформатором оперної сценографії. Він 30 років працював у Львівській опері, зокрема головним художником. Створив там сценографію до понад 40 вистав. А загалом – до більш як 80 постановок у різних театрах.
До 9 березня у львівському Центрі інтелектуального мистецтва "Меркурій" продовжується виставка "Лисик". Це перша експозиція, яка презентує творчість Євгена Лисика суто як художника театру. В одній локації зібрали інсталяції, макети до вистав, фотографії, ескізи костюмів і сценографій. Особливістю проєкту стали 17-метрові сценічні завіси "Христос" 1988 року до балету "Ромео і Джульєтта" та "Друге коло пекла" 1986-го до балету "Створення світу".
Про виставку розповів її співкуратор, художник Микола Молчан
Проєкт має мету популяризувати твори Євгена Лисика, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка 1971 року за сценографію до опери "Золотий обруч" Бориса Лятошинського. Театральний художник був чутливий до помилок цивілізації, які виникали у вигляді катастрофічних воєн минулого. Уразливий до сучасної йому десятилітньої війни в Афганістані. Пророчий у війнах, які неодмінно повторяться в майбутньому.
Про що твори Євгена Лисика? Чи це не звернення до людини у прагненні віднайти доброту, любов, повагу, совість? Чи не усвідомлення одвічного протистояння добра і зла? У центрі творчості – гуманізм. Його роботи налаштовують до співпереживання. Наприклад, коли вдивляюся в завіси до вистави "Створення світу", виникає головне питання: як люди допустили перетворення раю на пекло? Ще гостріше воно порушене у другому та третьому вирішенні сценографії "Спартака".
"Ромео і Джульєтта"
Центральним твором проєкту є зображення Ісуса з балету "Ромео і Джульєтта" в атріумі артцентру. Христос здіймається з колодязя пролитої крові. Десь унизу – тіла людей, а далі до самого горизонту розгортається фантастичний простір із туманами, крізь які видно скелі. Золоте сяйво великого серця, яке виривається з грудей, захоплює увагу. Мабуть, це зображення сюжету Воскресіння є найбільш доречним, коли Україна проходить жорстокі випробування війною.
Рівномірно освітлене полотно розташовано в безпосередній близькості до глядача. Підіймаючись із поверху на поверх, ви – наче художник, який на риштуваннях розписує храм. Ніколи раніше глядач не мав можливості так близько роздивитися театральну завісу.
Дивовижною є історія створення полотна, яке називали "Христос", "Воскреслий Христос" або "Воскресіння". Чинний головний художник Львівської національної опери Тадей Риндзак, друг і колега Євгена Лисика, а також його учень, згадує, як за лічені дні до виходу "Ромео і Джульєтти" той показав на малярці ескіз декорації. Коли, здавалося, вистава вже повністю готова, до художника приходить розуміння, який саме повинен бути образ трагедії Вільяма Шекспіра.
"Створення світу"
На початку 2020 року з розпорядження директора Львівської національної опери Василя Вовкуна відбулася фотофіксація всіх збережених декорацій Євгена Лисика. Адаптовані світлини Олександра Новіцького експонують у двох залах.
Творчості Євгена Лисика досі не оцінили повною мірою. Можливо, однією з причин є те, що театр, реагуючи на виклики часу, зобов'язаний змінювати репертуар – і ці декорації опинилися за лаштунками. Відтоді глядач мав змогу бачити лише графічні чи малярські ескізи. І проблема не тільки в зміненому масштабі, а й у тім, що лисиківські декорації утворювали цілісний образ із музикою, хореографією, костюмами, освітленням. Сьогодні, вдивляючись в ескізи, ми наче за уламками скульптурного фризу намагаємося реконструювати в уяві всю велич храму.
Коли розпочалася робота з експозицією, одразу виникла ідея розмістити бодай фрагмент справжньої декорації до балету "Створення світу" так, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої його створювали художники. Щоб зображення охопило все поле зору й розчинило у вигаданій реальності автора.
Поряд із фрагментом завіси заекспоновано фотографії інших задників цієї ж вистави. Задум у тому, щоб глядач зміг краще уявити загальний обсяг праці над однією постановкою – від ідеї до реалізації. Наприклад, до "Створення світу" художники малярки створили вісім декорацій розміром 18 на 16 метрів.
"Спадок Львівської опери"
2023-го відбулася ще одна важлива, після фотофіксації декорацій і макетів до вистав, подія – видання театром альбому "Євген Лисик. Сценографія Львівської опери".
На жаль, далеко не всі декорації, створені майстром, можна об'єктивно оцінити. Ми вдивляємося в тих кілька чорно-білих фото, на яких зафіксовано втрачені полотна. Бачимо підлогу в малярці, що перетворилася на сюрреалістичний простір, у якому на перший погляд важко розрізнити, де реальні художники, а де намальовані образи. Також бачимо декілька знімків, зроблених під час показів вистав. Але ж були ще сценографії, виконані в інших театрах України, Білорусі, Росії, Молдови, Туреччини, Македонії. Доля цих декорацій є невідомою.
Поряд із фотографіями заекспоновано ескізи до декорацій. Глядач може самостійно порівняти ескіз, виконаний рукою Лисика, з кінцевою реалізацією задуму командою малярки.
Також уперше експонується макет 1987–1988 років до третього варіанта сценографії балету "Спартак", який так і не був реалізований. Настільки сміливий і жахливий водночас, що його не допустили до виконання в Києві. Уся сценографія – наче понівечене тіло, яке повністю втратило обриси.
"Костюми"
У цьому залі глядач може ознайомитися з мало висвітлюваною частиною творчості Євгена Лисика – в ролі художника з костюмів. У просторі інстальовано майже 80 графічних аркушів.
Ескізи створено в період, коли в обов'язки художника-постановника було включено й розроблення ескізів до декорацій, і розроблення ескізів костюмів, і виготовлення макета, і навіть ідею афіші. У такий спосіб досягали максимальної цілісності та виразності сценографії. Недоліком був величезний обсяг роботи, який фізично не могла реалізувати одна людина.
Більшість макетів до вистав Євгена Лисика майстерно виконав Тадей Риндзак. Ескізи костюмів Лисик виконував як самостійно, так і в тандемі з дружиною – Оксаною Зінченко, в майбутньому художницею з костюмів театру.
"Ескізи"
У бібліографічному покажчику "Євген Лисик" укладачі згадують 88 вистав, із яких тільки п'ять не здійснено або це були посмертні постановки.
Зал "Ескізи" не міг умістити весь обсяг сценографічних пошуків. У пріоритеті були ті вистави, декорації яких були використані в інших театрах або ж втрачені.
"Спогади"
Про правду у створенні театрального дійства я вперше почув від Тадея Риндзака. Цей критерій є чи не найвагомішим і вирішальним для якості твору. Правда вимагає від художника позбавлення штучності та декоративності. Тільки влучне, виразне розкриття образу, й нічого зайвого.
У спогадах про свого вчителя художниця Іванка Крип'якевич-Димид згадує: "Сьогодні в нас та сама тема, – любив жартувати Євген Микитович, – малюватимемо правду".
Уся творчість Лисика – це шлях до правди. Тож і текст про художника повинен бути максимально об'єктивний. А мені довелося бачити тільки одну виставу наживо, і це був приблизно 1996 рік. У пам'яті залишився лише розмитий спогад.
У залі "Спогади" транслюється відеоінтерв'ю художників, які співпрацювали з Євгеном Лисиком. У їхніх розповідях можна наблизитися до правди.
3 
1
Коментарі