27-річний Андрій Войтович живе в селі Чижки біля Львова разом із 53-річною матір'ю та 60-річним батьком. Пересувається в інвалідному візку, ногами не володіє. У 2006-му Андрій упав із 6-метрового риштування на будівництві. У двох місцях переламав хребет.
- Я - маляр-штукатур. Утеплював пінопластом будинки. Чотири роки працював у польсько-українському підприємстві за договором. За три місяці до трагедії оформився на трудову книжку. Ніби так мало бути.
25 жовтня робітники з моєї бригади поїхали у Львів по матеріали, я лишився один. До шостої вечора лишалося ще 20 хвилин. Був на риштуванні на рівні другого поверху. Вирішив доробити відро клею на третьому поверсі. Однією рукою піднімав відро, іншою тримався за драбину. У нас не було ні пасів безпеки, ні касок, ні мотоблока. Послизнувся і впав на скопану землю.
Одноразова допомога через втрату працездатності становила 30 тисяч гривень. Мене позбавили десяти відсотків від неї. Бо визнали винним у двох пунктах
Одноразова допомога через втрату працездатності становила тоді 30 тисяч гривень. Мене позбавили десяти відсотків від неї. Бо визнали винним у двох пунктах: не мав права працювати один, і був не закріплений. Хлопці з бригади розповідали: одразу після випадку робітникам дали ремені безпеки, а на риштовці поставили мотоблок.
У лікарні до мене все ходили і ходили з фірми - щось підписувати. Акт склали на свою користь. Наш прораб працював тоді в іншій області. Отже, ми не мали права робити без нього. А вони написали, що прорабом була зовсім інша людина. Вказали, що мотоблок був. Я ж насправді мусив відро піднімати в руці.
Після інвалідності хоч би хто колись із фірми зателефонував, спитав щось, зі святом привітав. Ніколи! Не знаю, напевно, можна було й судитися. Але хто тим мав займатися? Мама від мене не відходила. Батько за хазяйством доглядав.
Зараз моїм опікуном вважається мама. На мене виплачується мінімальна пенсія 750 гривень та з Фонду соціального страхування від нещасних випадків 1200. Фонд дуже допомагає – два роки тому дали машину "Славута", два інвалідні візки, раз на два роки - постіль. Щороку дають путівку в санаторій у Саки. Памперсами забезпечують із розрахунку три на день.
У мами після трагедії зір погіршився. Батько посивів. Я перший рік на двір стидався у візку виїхати. Тепер, як є машина, їжджу на рибалку з татом, у фонд, в поліклініку.
Колись мріяв наскладати гроші, купити машину, поробити в хаті ремонти, а тоді одружитися. Удома бував рідко. Мав замовлення в Дніпропетровській області, на Закарпатті. Зараз помагаю мамі в хаті. Можу попилососити, посуд помити, їсти наварити. Мрія тепер одна – що ходитиму. Найтяжче влітку, коли всі хлопці йдуть вулицею на озеро. Плачу.
Володимир Ткачов, 54 роки, начальник відділу організації державного нагляду в агропромисловому комплексі та соціально-культурній сфері Держгірпромнагляду України:
- Торік на виробництві у соціально-культурній сфері України травмувалися 1552 працівники. 96 загинули. З них 86 - чоловіків, 10 - жінок.
Показники травмування високі, бо на підприємствах цієї сфери зайняті 40 відсотків усіх, хто працює в країні. Кожен третій загиблий - працівник підприємств роздрібної та оптової торгівлі.
Травмуються 27 людей із розрахунку на кожних 100 тисяч працюючих у сфері. Це втричі менше за середній показник травматизму в галузях економічної діяльності. Там - 82 працівники на 100 тисяч працюючих.
Більшість смертельних нещасних випадків сталися внаслідок дорожньо-транспортних пригод - 33 відсотка, падіння потерпілого - 15 відсотків та враження електричним струмом - 9 відсотків.
Богдана ЄВСЄЄВА
3 
1
Коментарі