Польська залізниця позбудеться більшості станцій
Польська державна залізнична компанія Polskie Koleje Pan'stwowe (PKP) найближчими роками планує залишити тільки п'яту частину з 2500 вокзалів. Про це повідомляє спеціалізований інтернет-портал Rynek Kolejowy, посилаючись на віце-президента PKP Петра Чижковича.
Уже є перелік вокзалів, що залишаться в системі РКР. Решту або передадуть місцевим громадам, або продадуть за програмою "Вокзал у власність".
За даними видання, з 2500 вокзалів працюють 600. Поїзди зупиняються на 900 станціях, але на третині з них немає кас і залів очікування. У РКР кажуть, що на утримання одного вокзалу, залежно від розміру, держава витрачає від мільйона до кількох десятків мільйонів доларів щорічно
Агнеса АДАМСЬКА, 38 років, економіст РКР, Варшава:
– Людям доведеться змиритися з тим, що зараз не 1970-ті, й економіка не може собі дозволити баласту. Те, що транспортна система невиправдано розгалужена і роздута, знають усі. Це – пережиток соцтабору, коли автобус у будь-яке село ходив щодня. Тепер ніхто не доїжджає в місто на роботу кожного дня. Всі або перебралися туди, або купили машини. Те саме з вокзалами. Є навіть такі, що й вокзалами назвати важко, – просто дах, щоб на голову дощ не крапав. Але це все в нас на балансі, й ми маємо підтримувати його в гідному стані.
Якщо якийсь вокзал доходить до аварійного стану, можемо заплатити величезний штраф, бо це – споруда громадського призначення. Деякі треба весь час охороняти, бо люблять сходитися пияки й наркомани з найближчих населених пунктів. У одному із сіл чотири рази викликали поліцію. Вона висунула вимогу найняти охорону або заплатити їм як за нагляд. Уявляєте, скільки треба віддати фірмі, щоб вони доїжджали у глухе село охороняти три лавки і буду, де касирка сидить тільки до одинадцятої? Сигналізація обійшлася б у 40 тисяч євро на місяць, бо довелося б встановлювати нове приладдя. Ці гроші краще вкласти у розвиток компанії, ніж у животіння непотрібних об'єктів.
Ян БУЧИНСЬКИЙ, 28 років, співвласник ферми, Тучапи:
– Ми розвиваємось, скуповуємо сади у сусідніх селах. Було дуже неприємно, коли побачили їх у переліку населених пунктів, в яких відбудеться "оптимізація". Спочатку на три села залишили одне поштове відділення. Мовляв, преси виписують небагато, посилок майже не отримують, досить і так. Потім усі об'єднали в один медичний округ і залишили одного терапевта.
Чотири роки тому тут жили тільки старі люди. Потім переїхали кілька родин із дітьми, бо ми непогано платимо і тут краща екологія, ніж у великому місті. Замість того, щоб допомогти нам розвиватися, держава душить село і всі гроші відправляє у великі міста.
Щодо вокзалів, то всі три, де ми працюємо, підпадають під закриття. Нам залізниця не принципова, ми довозимо людей автобусом до найближчого міста. Але думали, що в деякі регіони дешевше було б відправляти продукцію поїздом. Вирішили пробувати робити консервацію на місцях. Хочемо почати з екологічно чистих джемів. Підрахували, що дешевше викупити один із вокзалів, ніж будувати складське приміщення. І тут почалося найцікавіше. Ми не маємо права придбати вокзал, якщо захочемо переобладнати його під щось інше. А хто купуватиме станцію, на якій навіть п'ятеро людей за раз не збираються? Село також відмовляється забирати собі це приміщення. Нормальна простора будівля зависає в повітрі. Вирішили все ж вести перемовини про купівлю, щоб із великого приміщення зробити склад, а поряд поставити станцію на зразок автобусних. Ще один викупимо і залишатимемо там вокзал, щоб відправляти фрукти. Третій нам не потрібен. Думали, лісообробна фірма візьме його на себе, але вони запропонували долучитися до купівлі другого з нами. Мабуть, третій просто розвалять.
Хелена ДАНЦЕВИЧ, 46 років, викладач, Краків:
– У моєму рідному селі вокзал ліквідують, бо ще трохи – і там залишаться менш як 50 людей.
Торік закрили пошту. Потім об'єднали два села і залишили один банкомат у сусідньому. Автобус не ходить із 2010-го.
Я в місті вже понад 20 років, але власної квартири не маю. Живу в державній. Намагаємося купити доньці хоча б однокімнатку, але треба брати кредит. Та банк не візьме у заставу державну квартиру. Якесь замкнене коло. А в мами – кам'яний будинок на три кімнати. Також величезний сад, свій город і сусідчин. І там донька з астмою не мала жодного нападу за два місяці, а в Кракові, як за календарем, – раз на два тижні. Села вмирають, а великі міста жеруть нас.
3 
1
Коментарі