Олександр СУГОНЯКО, 59 років, голова Асоціації українських банків:
– Найкраще було б повернути мажоритарну систему, яку мали 1991-го. Але тоді ніяких партій не було. Дивна річ, однак за 20 років їх досі, по суті, немає. Люди не за партії голосують, а проти влади.
Яка саме форма мажоритарки – це можна обговорювати. Але зараз це найкращий варіант для України.
Іван ЛОЗОВИЙ, 51 рік, бізнесмен і громадський діяч:
– Україна весь час перебігає від однієї форми виборів до іншої. Річ не у формі, а у змісті. Ефективною може бути будь-яка система: і пропорційна, і мажоритарна, і змішана. Річ у тому, що в Україні досі немає верховенства права, дуже сильний вплив адмінресурсу. І це основний корінь усіх проблем. Хоч би яка форма була – якщо з Адміністрації президента можуть подзвонити судді, начальнику "Беркута", голові окружної виборчої комісії і вказувати, що робити, – то немає різниці, яка система. Це пряме порушення закону, і ці люди мають нести кримінальну відповідальність.
У нинішніх українських умовах кращою є пропорційна система. Вкрасти можна менше, й адмінресурс задіяти значно складніше. Мажоритарні вибори дозволяють більше зловживань. Кандидат може скупити більше виборців, або залякати їх, або в інший спосіб підкоригувати свій результат. І виграє округ.
Ще краще було б за пропорційної системи запровадити відкриті регіональні списки, як у Польщі.
В'ячеслав ПІХОВШЕК, 46 років, політичний аналітик, журналіст:
Мажоритарна виборча система забезпечує прямий зв'язок політика з виборцем. Така діє у США та Великій Британії. Кожен член Палати представників американського Конгресу публікує на власному сайті все, що він зробив для свого округу за рахунок федерального бюджету. Гроші виділяють на створення реальних робочих місць у регіонах. Громадянин має прямий зв'язок зі своїм депутатом, може оцінювати його роботу не лише за словами – наскільки він патріотичний чи радикальний, – а за конкретними діями. Якщо депутат добре працює, то його обиратимуть хоч пожиттєво. Якщо ні – вдруге йому ніколи не пройти до Конгресу.
На мажоритарному окрузі перемагає той, хто набрав найбільшу кількість голосів, навіть із перевагою в один голос. Можна проводити вибори у два тури. Але так не роблять ніде у світі.
Потрібно обмежити повноваження одного скликання Верховної Ради до двох років, як у США. Це зробить виборчий процес інтенсивним. Наш народ пострадянський, з поганою політичною пам'яттю. Йому доводиться нагадувати, хто що робив доброго і поганого. Поки що українські політики сприймають таку ініціативу, як брєд сивої кобили, бо часті вибори урізають їм повноваження. В Україні постійно ставлять у приклад Сингапур, забуваючи, що це – авторитарна країна. Там передвиборна кампанія триває всього чотири дні. Протягом цього періоду роздають листівки, ходять агітатори. Нам також варто було б зменшити період виборчої кампанії, яку зараз проводять щонайменше півроку за величезні кошти.
Вибори мали б зовсім інший характер, якщо запозичити ці два обмеження для української мажоритарки.
Ігор КОЛІУШКО, 47 років, голова правління Центру політико-правових реформ:
Потрібна пропорційна система з відкритими списками та регіональними округами. Вона убезпечить нас від того, що партійні вожді торгуватимуть місцями у списку. Завдяки такій системі скільки б політик не заплатив за місце, це не дає 100-відсоткової гарантії, що він потрапить у парламент. Партія висуває список з усіма кандидатами в депутати і розподіляє їх усіх по регіональних округах. Їх в Україні може бути 25–30. Тобто політична сила реєструє список, закріплюючи за кожним виборчим округом. Кандидати в депутати агітують за партію, а не свою персону. Виборці під час голосування мають можливість проголосувати за список у цілому або за конкретного кандидата. Зараз політичні партії оприлюднюють лише п'ять перших персон у рейтингу, а так доведеться по 10–15 кандидатів на кожному окрузі. Не має значення, навпроти скількох кандидатів виборець поставить галочку. Голос його все одно віддається тій чи іншій партії. Проте він висловив преференцію одному чи кільком конкретним кандидатам. Якщо громадянин надав перевагу всьому списку в цілому, тоді його влаштовує та послідовність кандидатів, яку склала партія.
Під час підрахунку спочатку вираховують кількість голосів за політичну силу загалом по Україні, визначають, чи подолала вона 5-відсотковий бар'єр. Підраховують кількість мандатів, що отримала партія. Їх здобудуть ті кандидати, що набрали найбільше преференцій у певному окрузі.
Найбільша складність у тому, як визначити, хто представлятиме партію на кожному окрузі. Це повинні бути впізнавані люди в певному регіоні, які можуть виграшно презентувати партію. Так до списку не тулитимуть секретарок, охоронців, водіїв і масажистів.
Цьогорічні вибори показали, що суспільство достатньо зріле. В Україні потрібно більше культивувати саме пропорційну виборчу систему. Оскільки наші політики умудряються всі варіанти спаскудити до повного маразму, треба для них робити все більше ускладнень. Виборці матимуть вплив на тих, хто конкретно представлятиме ту чи іншу партію. Така система існує в більшості європейських країн. Пропорційна із закритими списками працює лише в Росії, Україні та Ізраїлі.
Євген РАДЧЕНКО, 38 років, директор із розвитку МГО "Інтерньюз-Україна"
У минулому парламенті був зареєстрований законопроект про вибори народних депутатів за пропорційною системою з відкритими партійними списками. Є понад 200 його інтерпретацій, адже існує багато різновидів таких списків. Як на мене, найоптимальніші для України будуть регіональні. Виборчі округи повинні бути приблизно рівними, а значить, не можуть відповідати адміністративно-територіальному поділу. Інакше виходить у Чернівецькій області чотири виборчі округи, а в Донецькій – 21. До прикладу, Донецьку варто розділити на два округи, а Чернівецьку об'єднати не дуже природним чином із частиною Львівської чи Тернопільської. У кожному такому окрузі має йти змагання не менш як за 10 і не більш як за 15 мандатів. Потрібно, щоб виборчі округи були значно більші, ніж тепер. 170 тисяч виборців легше підкупити чи залякати, ніж мільйон.
Також маємо суто міські та сільські мажоритарні округи. У більшості міст, особливо у Києві, ніякі фальсифікації чи гроші не допомогли, перемогла опозиція. У сільській місцевості, наприклад, Волинської області, начебто ідеологічного регіону, більшість набрали самовисуванці. Останні близькі до влади і витратили мільйони на кампанію. Село вразливіше до підкупів. Тому регіональний округ повинен бути збалансований, із сільським та міським населенням.
Крім того, відкриті списки спонукають до серйозної внутрішньої партійної конкуренції. Цей фактор визначальний, адже саме через відсутність такої конкуренції всі попередні виборчі системи давали збій в Україні. Як тільки законодавчо це закріпимо, побачимо як зросте рівень демократії та якість партійних кадрів.
5 
1
Коментарі