Дядько їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат копає бурштин. Тітка надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця виховує дітей непутящої дочки

Найцікавіші події лютого

30 січня

"Месники з Україною" називається жартівливий відеоролик кінооб'єднання "Вавилон'13", що вийшов на YouTube у січні. За допомогою цифрової технології deepfake перетворили головних героїв української воєнної комедії про добровольців на Донбасі "Наші котики" на акторів американської франшизи Кіновсесвіт Marvel. "Виявляється, кіно знімають не тільки в Голлівуді", – каже "Джош Бролін". "Я покажу тим путінофілам, хто тут господар", – додає "Морґан Фрімен". Чує звук вибуху та йде у бій.

Дія фільму "Наші котики" режисера Володимира Тихого відбувається 2014 року неподалік села Чорнухине на Луганщині. Актор, інженер, футбольний тренер і продавець квітів ідуть добровольцями на фронт. Троє не мають бойового досвіду. Командування відправляє їх на найглухішу позицію на передовій. Але саме там ворог готує наступ, за сюжетом.

Фільм оснований на відео та розповідях бійців добробатів і Збройних сил.

– Це кіно про українських добровольців, які пішли захищати країну. Вони не народилися героями, але стали захисниками й захисницями – нашими котиками. Так їх називали між собою волонтери, – каже продюсерка стрічки, колишня виконувачка обов'язків міністра охорони здоров'я Уляна Супрун, 57 років.

– Неполіткоректна патріотична комедія – новий жанр для українського кіно. Совєцьке минуле і сакралізація війни даЮться взнаки. Час від часу лунають запитання, як кіно про війну може бути смішним? Відповідь дав Дмитро Тубольцев, ветеран і виконавець однієї з головних ролей: "Ми на фронті жартували. Гумор – найкращі ліки проти жаху й біди, які несе війна".

Майдан, окупація Криму, російсько-українська війна стали визначальними у житті мільйонів українців. Ми всі потребуємо реабілітації. Гумор – один із доступних методів.

Російські пропагандисти вже назвали це кіно "срамом", хоча бачили лише трейлер. Як вони вибухнуть, коли вийде стрічка, не терпиться побачити. І ще: фільм, у якому горить Кремль, не можна не подивитися.

Вихід у прокат стрічки "Наші котики" режисера Володимира Тихого

 

6–12 лютого

15 фільмів покажуть на фестивалі американського кіно "Незалежність".

Стрічкою відкриття стане біографічна драма "Джуді" режисера Руперта Ґулда. Розповідає про останній рік американської акторки і співачки Джуді Ґарленд, яка здобула світову славу завдяки мюзиклу "Чарівник країни Оз" 1939 року. Виступала на сцені з 2 років. У 14 дебютувала в кіно. Проблеми зі здоров'ям почалися в підлітковому віці через тиск і маніпуляції продюсерів, домагання директора студії та акторів. Її тримали на жорсткій дієті, давали амфетаміни і снодійне. Ґарленд вважала себе непривабливою, зловживала алкоголем і наркотиками, кілька разів намагалася скоїти самогубство. 1969 року 47-літньою померла від передозування барбітуратами.

За цю роль акторка 50-річна Рене Зеллвеґер отримала "Золотий глобус" і номінацію на "Оскар".

10-й фестиваль американського кіно "Незалежність"

Київ, кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26

8–22 лютого

16 виконавців змагатимуться за право представляти Україну на Євробаченні-2020.

Вдруге в Національному відборі візьме участь KHAYAT. Свій стиль співак називає фольктроніка. Торік випустив дебютний альбом KHMIL' – синтез електронної музики, етнічних мелодій та східних мотивів.

– Андрій Хаят – одна з головних інтриг української сцени, – каже музичний критик Ігор Панасов, 44 роки. – Але він ще сирий, не має концепції, у пошуку. На сцені його рухи нагадують гопак, але імідж – сучасний.

Серед претендентів також TVORCHI – дует із Тернополя. Їхній хіт Believe Увійшов у десятку чартів Google Play в Україні.

– Мені подобається, як українська музика наповнюється гумором, за яким видно не романтика запльованої наливайки, а бадьорість духу і тонкість нерва.

Я про життєдайну сільську рефлексію "Курган & Агрегат". Про глузування в текстах "Пирятина". Поповнення в цьому ряду – кліп "Не танцюю"

від TVORCHI. Жива урбаністична іронія: "Я не танцюю, бо я працюю".

Національний відбір Євробачення.

Учасники: Гурт [О], JERRY HEIL, Katya Chilly, KRUTЬ, GO-A, CLOUDLESS, GIO, Assol,

MOONZOO feat. F.M.F. Sure, FO SHO, Еліна Іващенко, Олександр Порядинський,

GARNA, KHAYAT, David Axelrod, TVORCHI

8, 15 лютого – півфінали, 22 лютого – фінал.

18:00, Київ, Палац культури КПІ, пр. Перемоги, 37.

Трансляції на телеканалах СТБ і Суспільного мовлення – UA: ПЕРШИЙ

 

8, 14 лютого

– "Мої родичі та інші покидьки" – вистава за мотивами п'єси "Мать Горького" сучасної драматургині з Луганська Лєни Лягушонкової, – розповідає піар-менеджерка Театру імені Лесі Українки 24-річна Вікторія Солов'юк.

– Сюжет авторка підслухала в телефонній розмові матері. П'єса про конфлікт поколінь, проблеми близьких людей і про передумови цих проблем.

Дядько їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат копає бурштин. Тітка надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко відводить каналізаційні стоки в річку. Сестра 20 років живе в Чехії і передає зіпсовані продукти. А її чоловік думає, що вона проститутка. Такий сюжет вистави.

Готували прем'єру два місяці. У ній залучений весь штат театру. Хоч головними є два персонажі. Декорація одна – велика бетонна стіна. Символ Радянського Союзу, який не давав можливості отримувати інформацію та розуміти ширші контексти.

Прем'єра вистави "Мої родичі та інші покидьки" режисера Ігоря Білиця.

19:00, Львів, Театр ім. Лесі Українки, вул. Городоцька, 36

9 лютого

Вистава "Шрами" – спільний проєкт київського Дикого Театру та ООН-Жінки в Україні (структура Організації Об'єднаних Націй з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. – Країна). Реалізована в рамках всесвітньої кампанії "16 днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства". В основі – 50 розповідей українок віком від 17 до 55 років. Їх опрацювала драматургиня Кіра Малініна.

– Нам довірили історії, які навіть матерям не розповідали. Ми зробили з цих сповідей виставу, – каже директорка Дикого театру Ярослава Кравченко, 33 роки. – Жодна з дівчат, які мріють про кохання, не уявляють його миршавим, нікчемним і злим. Кожна хоче, щоб її любили й поважали. Але життя складається по-різному. "Шрами" – це історії невидимих рубців. Та чи має любов залишати фантомний біль на роки? Чи це не любов?

Вистава "Шрами" режисерки Наталки Сиваненко.

У ролях: Анна Абрамьонок, Анна Кузіна, Наталка Кобізька, Марина Сердешнюк

20:00, Київ, Довженко-центр, "Сцена 6", Васильківська, 1

13 лютого–12 квітня

– У літературі мають бути хулігани, які збурюють суспільство, провокують дискусію. Тому гострих реакцій не боюся. Будемо полемізувати, – каже літературна критикиня Тетяна Трофименко, 41 рік. Вона кураторка виставки "Котляревський і сучукрліт".

– Ідея проєкту – продемонструвати, що Котляревський може бути цікавим, зрозумілим і актуальним. Це постать на межі давньої та нової української літератури. Як звикли говорити – зачинатель. І це додає пафосу і бронзи до його образу. Та якщо заглибитися, можна знайти багато перетинів між його спадщиною і роботами нового покоління.

Творчість Котляревського припала на час, коли українські землі були колонією Російської імперії. 1798-го з'явилась "Енеїда" й одразу здобула популярність. Це був потрібний і важливий текст. Письменник не міг сказати про легітимність української культури в іншій формі, крім бурлескної. Така доля українців: нова література почалася з бурлеску.

У виставці сім тематичних блоків – етапів розвитку нашої літератури. Останній розділ присвячений сучасним поетам. Артем Полежака, Юрко Космина, Євген Манженко пишуть іронічні вірші, висміюють політиків, суспільних діячів, зірок естради. Мають критичний підхід до суспільного життя. Що це, якщо не традиція Котляревського?

Виставка "Котляревський і сучукрліт"

Київ, Музей книги і друкарства України, вул. Лаврська, 9

×