24-річний Нікіта і 23-річна Ліза Басенки планують життя на десятки років наперед.
- Маємо чотири зошити. У перший записую свої плани й мрії, у другий - Ліза свої. Третій ведемо разом. Останній запис у ньому - народити за два роки дітей, бажано дівчаток-близнят. Є у ньому й плани на всиновлення, але вони - довгострокові. Зараз ми до цього не готові.
У четвертому Ліза веде нашу бухгалтерію, планує бюджет на місяць. Бо я навчився заробляти, а досі не можу розпоряджатися грошима.
З п'ятого класу мені дарували щотижневики. У блокноті записував: о восьмій ранку в школу, о 14.00 - обідати. У старших класах робочий день розписував серйозніше. Мав файл-таблицю в комп'ютері. Розмічав добу похвилинно, включно зі сном. Годину - півтори залишав для непередбачуваних обставин.
Якось прочитав про книжку мрії - коли складається список найнеймовірніших прагнень. Бажано, щоб хтось із товаришів зробив так само. Згодом треба зустрітися і звірити результат. Це мене захопило. У 18 років написав кілька бажань: мобільник, ноутбук, годинник. Тоді я заробляв близько 100 гривень на місяць. Досягти всього за рік було нереально.
Важливо дотримуватися схеми "мрія-ціль-термін-задача-шлях-результат-аналіз"
Важливо дотримуватися схеми "мрія-ціль-термін-задача-шлях-результат-аналіз". Розписав, як цього досягну. Дуже дисциплінує, коли бачиш заплановане на папері. Результату добився за сім місяців. Через рік зустрілися з товаришем. Я мав не один мобільний, годинник коштував за сотню доларів. Був ноутбук і багато того, чого не планував. Зараз маю трирічний план, складений з іншим товаришем. У ньому - авто та збільшення прибутку.
У зошитах із намірами обов'язково вказуємо з Лізою причину мрії.
Не завжди все йде гладко. Та навіть якщо виконуєш половину із запланованого, це набагато більше, аніж не намічати нічого.
Одружитися збирався у 25 років, доки не зустрів Лізу. Зошит із мріями з'явився у нас до весілля. Ліза - музикант, працює ще адміністратором фітнес-клубу. П'ять років тому приїхала в Київ. Не мала наміру тут виходити заміж. Весілля планувала зіграти в 22 роки, як мама.
День із дружиною розписуємо, перераховуючи, що слід зробити. Планувати погодинно - нудно і не завжди вписуєшся у графік.
Працюю в інтернеті, маю кілька власних сайтів. Один розважальний, інший - дошка оголошень. Раніше мріяв, аби щодня сайт відвідували по 100 людей. Зараз на нього заходять по 50 тисяч щомісяця.
Той, хто каже: "В Україні що-небудь планувати нереально!" - не хоче нічого робити і шукає виправдання. Не можуть проектувати життя в'язні, або ті, хто при смерті.
Плани коригуємо постійно. Бо мрія може стати неактуальною. Довготривалі плани відкриваю щомісяця. Короткотермінові - двічі на тиждень. Бюджет контролюємо щодня, записуємо.
Ми запланували пишно відсвяткувати 25 років весілля. А одружувалися скромно.
Через 40 років мені буде 64. Плани на той час записані такі: "Я щасливий, живу з Лізою у власному будинку. Маю хорошу родину, двох донечок. Є власний сад, більше не обмежую себе, дарую дружині багато квітів. Ходжу без палички, живу не лише на зарплату чи пенсію. Працюю, на відпочинок не виходжу. Маємо з дружиною по машині, діти - також. Написав книжку про життя і про те, як розвивав бізнес. Займаюся тим самим, що й тепер, бо це моя улюблена справа. Але масштаби більші. Я - власник винаходу.
Ліза через 30 років - власниця навчального закладу для дітей".
Зі ста справ виконують п'ятдесят
Павел БІГЛЄВСЬКИЙ, 37 років, генеральний директор BLG ViDi Logistics - німецько-українського підприємства, що ввозить в Україну автомобілі.
- Маємо бізнес-план на рік, п'яти- і десятирічну стратегії розвитку. Спочатку працювали в Україні, як у Німеччині. Аби працівник, маючи високу ставку, робив за неї чітко визначений обсяг. Скажімо, заробляючи щомісяця 6 тисяч гривень, працівник виконав 100 справ. В Україні це виявилося неприйнятне - зі 100 справ виконували 50. Усі, від водіїв до менеджерів, прагнуть отримати більше, і працювати якомога менше. Багато хто свідомо робить справу трохи не так, як очікують. Планувати роботу неможливо.
Довелося перейти на іншу систему мотивації. Тепер працівник має, скажімо, 2 тисячі гривень ставки. Решту отримує як бонуси за зроблене. Наприклад, менеджер з якості стежить, аби не було браку. Маємо інформацію, скільки автівок і як ушкоджено під час транспортування. Якщо відсоток нижчий за певний рівень, то менеджер отримає солідну надбавку.
В Україні система оплати працює лише так. У Німеччині такий підхід заборонено. Там більше довіри. Людина отримала завдання й чітко його виконує.
На Заході працюють набагато продуктивніше, бо не бояться брати на себе відповідальність. Тут, перш як вирішити щось серйозне, заведено узгоджувати дії з керівником. Той погоджує зі своїм, той - ще далі. І процес гальмується.
Ще один момент вражає німецьких інвесторів. Вони вклали в Україну 30 мільйонів доларів. А держава від мене вимагає щороку папку документів, аби я міг працювати в Україні. Мій договір про працевлаштування - весь у печатках. Наш юрист щороку витрачає три тижні на його погодження. Якби я інвестував 1 мільйон доларів у США, то одразу отримав би дозволи на роботу, на проживання і на все необхідне.
Думаю, українці зараз можуть планувати своє життя настільки, наскільки взяли кредит у банку. Маєш кредит на п'ять років - точно знаєш, чим займатимешся цей час. Тут нема поки що звички розраховувати, як у Європі: За три роки матиму авто, а за 10 - власний дім.
2 
1
Коментарі
1